На сайте
Сейчас 41 гостей онлайн
Наши RSS ленты
Новости сайта
Рефераты

Земля на плані та карті

Земля на плані та карті

Способи зображення Землі

Глобус — об’ємна модель Землі, що в загальних рисах зберігає її форму, зменшену в десятки мільйонів разів. На ньому всі материки, океани, моря показані в повній відповідності до їх положення на земній кулі. Шкільні глобуси звичайно мають масштаб 1 : 50 000 000. Масштаб глобуса однаковий у всіх точках. Відстані на глобусі вимірюються гнучкою металевою лінійкою або ниткою, а потім переводяться за допомогою іменованого масштабу у відстані на місцевості.
Іншими способами зображення Землі є план і карта.

Поняття про план місцевості

План — зображення на горизонтальній площині у великому постійному масштабі невеликої частини земної поверхні. Плани складаються переважно в масштабі 1 : 2000 і більше. На них зберігаються обриси всіх елементів ділянки, але в зменшеному вигляді. Це зменшення залежить від обраного для плану масштабу. Для зображення на плані тих чи інших предметів застосовують певні умовні знаки (рис. 7).

Рис. 7. Умовні позначення

Масштаб зображення Землі, його види

Масштаб — відношення довжини ліній на глобусі, плані або карті до довжини тих самих ліній на місцевості.
Види масштабу: чисельний, іменований, лінійний, поперечний.
Чисельний — це масштаб, записаний у вигляді дробу: знаменник показує, у скільки разів зменшено зображення лінії на плані або карті. Наприклад, масштаб 1 : 1 000 000 означає, що лінійні розміри об’єкту зменшені в 1 000 000 разів.
Іменований масштаб виражають словами. Наприклад, «в 1 см — 500 км».
Лінійний масштаб — пряма лінія, поділена на рівні відрізки з надписами, що вказують, яким відстаням на місцевості відповідають поділки. Першу поділку зліва від нуля ділять на дрібніші частини для зручності одержання точніших результатів вимірів. При цьому використовують циркуль-вимірювач.
Поперечний масштаб зображується у вигляді прямокутника, горизонтальний бік якого розділений на кілька рівних частин, переважно по 2 см кожна (такі частини називаються основами масштабу). Крайня ліва основа у верхній і нижній частинах поперечного масштабу поділяється на десять рівних частин. Кінці цих десятих частин основи з’єднуються між собою прямими, що поділяють горизонтальні лінії на сотні частин основи.

Географічна карта. Типи карт

Географічна карта — зменшене зображення всієї земної поверхні або окремих її частин на площині, побудоване за певними математичними правилами з урахування кулястості Землі. Гео­гра­фічні карти поділяють за змістом, призначенням, масштабом, охопленням території.
За змістом карти бувають двох типів:
загальногеографічні; на них показують рельєф, водні об’єкти, населені пункти, шляхи сполучення, державні кордони тощо.
тематичні карти детально передають певну частину змісту загальногеографічних карт (рельєф, рослинний покрив) або показують те, чого немає на загальногеографічних картах (ґрунтовий покрив, клімат). Серед тематичних карт є карти природних (фізико-географічні) та суспільних (суспільно-географічні) явищ.
За призначенням виділяють карти:
• спеціальні;
• навчальні;
• туристичні;
• навігаційні;
• довідкові.
Залежно від масштабу виділяють карти:
• топографічні (масштаб від 1 : 1000 до 1 : 100 000);
• оглядово-топографічні (масштаб від 1 : 100 000 до 1 : 1 000 000);
• оглядові (масштаб від 1 : 1 000 000);
або:
• великомасштабні (масштаб, більший за 1 : 200 000);
• середньомасштабні (від 1 : 200 000 до ­ 1 : 1 000 000);
• дрібномасштабні (масштаб, менший за 1 : 1 000 000).
За охопленням території карти поділяють на карти півкуль, материків, океанів, морів, заток, проток тощо.

Для зображення на картах географічних об’єктів застосовують певні умовні знаки, пояснення до яких наводяться у легендах карт. Легенда розміщується на полях карти або на вільному місці всередині її рамок.
Умовні знаки бувають:
позамасштабні — використовуються для позначення об’єктів, що не виражаються у масштабі карти. Такі знаки мають вигляд геометричних фігур, символів, малюнків;
лінійні — застосовують для позначення об’єктів лінійного характеру (кордони, шляхи, річки). Вони передають довжину і форму об’єктів. Ширина їх дещо збільшена, і тому на карті її не вимірюють. Один із лінійних знаків — ізолінії — це лінії на географічних картах, які з’єднують точки з однаковим значенням певної величини, наприклад тиску (ізобари), глибини моря (ізобати), рівних температур (ізотерми);
площадні (контурні) — показують географічні об’єкти, що мають певну площу (ліс, озеро тощо). Вони передають дійсні розміри об’єкта, складаються з контуру та його заповнення кольором або штриховкою;
пояснювальні — це словесні підписи, які доповнюють інші умовні знаки.

 

Основні відмінності плану та карти

На плані зображають невеликі території майже при цілковитому додержанні подібності місцевості. На картах не всі елементи поверхні зображуються детально. Під час складання планів не береться до уваги опуклість земної поверхні, а на картах вона враховується завжди. На картах зажди зображується градусна сітка, а на планах зазвичай креслять тільки стрілку, що вказує напрям на північ. Карту роблять у дрібнішому масштабі, ніж план, тому на ній вміщається значно більша територія.

Зображення нерівностей земної поверхні на плані та карті

Усі нерівності земної поверхні називають рельєфом. Щоб зобразити його на плані чи карті, необхідно виміряти висоту окремих ділянок земної поверхні. Для цього використовують нівелір. За його допомогою визначають, на скільки метрів вершина горба вища за його підошву. Цей процес називають нівелюванням.
Відстань по вертикалі від будь-якої точки на поверхні Землі до середнього рівня поверхні океану називають абсолютною висотою. Абсолютна висота точки, яка лежить вище рівня океану, вважається додатною, а точка, яка лежить нижче,— від’ємною.
Відносна висота — відстань по вертикалі від будь-якої точки на поверхні Землі до певного довільного рівня, що приймається за нуль. Відносну висоту можна також визначати як перевищення однієї точки над іншою.
На плані та карті позначають абсолютну висоту.

Зображення нерівностей земної поверхні

Нерівності земної поверхні (рельєф) зображуються на плані або карті горизонталями.
Горизонталі — це лінії на земній поверхні, усі точки яких лежать на однаковій висоті над рівнем океану. Горизонталі проводяться через рівне число метрів по вертикалі. У поясненні до плану завжди показують відстань між горизонталями по прямовисній лінії, обра­ну для даного плану. Зображення рельєфу горизонталями дає змогу розв’язувати за допомогою карти багато різних завдань, які виникають під час вивчення країни або проектування різних інженерних споруд. Щоб розрізнити схил чи западину на плані місцевості, на горизонталях проводять бергштрихи — короткі лінії, що вказують вільним кінцем напрям схилу (рис. 8).

Рис. 8. Пагорб

Шкала висот і глибин

На дрібномасштабних картах для позначення висоти місцевості та глибин водойм використовується спеціальна кольорова шкала: ділянки місцевості з певними висотами зафарбовують різними кольорами. Наприклад, якщо місцевість має абсолютну висоту від 0 до 200 м, її зафарбовують зеленим кольором, якщо від 200 до 500 м — жовтим. Чим більшою є висота місцевості, тим густішим є корич­неве забарвлення на карті. Глибші частини водойм позначають більш інтенсивним синім кольором.

Градусна сітка

Градусна сітка утворюється меридіанами і паралелями.
Меридіани — лінії, які проводяться на глобусі через Північний і Південний полюси. Через кожну точку на земній поверхні можна провести меридіан. Усі мери­діани на глобусі мають однакову довжину.
Паралелі — кола на поверхні глобуса; усі точки певної паралелі рівновіддалені від екватора — найдовшої з паралелей. Довжина паралелей збільшується при наближенні до екватора і зменшується до полюсів.
Усі точки певного меридіана мають однакову довготу і різну широту. Усі точки певної паралелі мають однакову широту і різну довготу.

Поняття про географічні координати

Місцезнаходження будь-якої точки на земній кулі визначається за допо­могою географічних координат: широти і довготи.
Географічна широта — відстань уздовж меридіана в градусах від екватора до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть екватор — нульову паралель. Широти рахуються від 0° до 90° по обидва боки від екватора і відповідно називаються північними або південними. На картах паралелі надписують на бічних рамках, а на глобусі — на 0° і 180° меридіана.
Географічна довгота — відстань уздовж паралелі в градусах від початкового меридіана до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть Ґрин­віцький меридіан, який проходить недалеко від Лондона. Довготи на схід від цього меридіана, від 0° до 180°, називаються східними, на захід — західними.
Географічні координати записують у цілих градусах і хвилинах із зазначенням широти і довготи. Наприклад: 44°15? ?пн. ш., 101°30? ?сх. д.

Визначення напрямів на місцевості, плані та карті

Зорієнтуватися на місцевості означає визначити своє положення відносно сторін горизонту.
Горизонт — частина земної поверхні, яку видно на відкритій поверхні. Діаметр горизонту збільшується з висотою місця спостереження; на висоті ока дорослої людини він становить 4,5—5 км, на висоті 100 м — до 36 км. Лінія, де небо «межує» із земною поверхнею, називається лінією горизонту. Сторони горизонту — чотири головні точки горизонту — північ, південь, схід і захід. Проміжні сторони горизонту: північний захід, північний схід, південний захід, південний схід.
Найпоширеніші способи орієнтування на місцевості: за Сонцем (вдень), за Полярною зіркою (вночі вона вказує напрям на північ), за компасом, за місцевими прикметами.
Із місцевих ознак напрям на північ указують мох і менша кількість гілок на північному боці стовбура дерева. Напрям на південь указують похилий схил мурашника, потовщені річні кільця на пні. Навесні північ і південь можна визначити за схилами горбів або ярів (на схилі, зверненому на південь, сніг тане раніше).
Найнадійніший спосіб визначення сторін горизонту — за компасом. Темна частина стрілки компаса завжди вказує на північ. Напрям руху встановлюють за шкалою компаса, визначивши азимут.
Азимут — кут між напрямом на північ і напрямом на певний предмет. Він визначається за ходом стрілки годинника (від 0° до 360°). Східному напрямку відповідає азимут 90°, південному — 180°, західному — 270°, північному — 360°.

Окомірна зйомка місцевості

План невеликої ділянки місцевості можна скласти власноруч. Для цього потрібні нескладні інструменти — планшет із компасом і візирна лінійка. Планшет — це прямокутна дошка з прикріпленим в одному куті компасом. До дошки прикріплюють також аркуш паперу, на якому креслять план (рис. 9).

Рис. 9. Планшет для окомірної зйомки
Спершу на папері проводять лінію «північ — південь» у вигляді стрілки. Її напрям має збігатися з напрямом на компасі. Після цього планшет потрібно зорієнтувати. Для цього стрілку компаса звільняють, дають їй заспокоїтись, а потім, повертаючи планшет навколо осі, наводять північний кінець стрілки на цифру 0.
На аркуші паперу обирають точку для позначення місця свого розташування. Один кінець візирної лінійки прикладають до цієї точки, а інший спрямовують на той об’єкт, який слід позначити на плані. За допомогою лінійки олівцем проводять лінію, після чого вимірюють відстань до предмета рулеткою, землемірним циркулем або кроками. Цю відстань відкладають на проведеній лінії в обраному масштабі. Предмет позначають умовним знаком, а лінію витирають гумкою. Потім таким самим чином зображують інші місцеві об’єкти.
Такий процес створення плану місцевості називається окомірною зйомкою.

 

Добавить в соц.закладку


Пошук по сайту
Реклама