Гроші

Гроші

Гроші — один із найвизначніших винаходів людської думки. Гроші породила торгівля. Причиною їх виникнення є суспільний поділ праці й подальший розвиток спеціалізації. Потреба обмінюватися продуктами своєї праці висунула перед товаровиробниками економічну задачу: у яких співвідношеннях можна обміняти одні товари на інші; як домогтися того, щоб двом сторонам, що обмінюються, були потрібні саме ті товари, що вони можуть запропонувати один одному, та ще у певних кількостях. Простий первісний обмін був випадковим і одиничним, тому нагальною потребою стало виділення з усього товарного світу загальновизнаного еквівалента, за допомогою якого можна було б виміряти вартість усіх інших товарів. Роль грошей стали виконувати найбільш ходові продукти: сіль, бавовняні тканини, мідні браслети, коні, мушлі, сушена риба, хутро. Однак торгівля, що розвивалася, не могла брати до уваги різні місцеві еквіваленти. Людство довго шукало універсальний грошовий товар — ним стали дорогоцінні метали: срібло і золото. Ці метали мають ряд характерних властивостей: 1) однорідність; 2) високий рівень збереження; 3) подільність; 4) портативність; 5) помірна обмеженість; 6) висока вартість.
Перші монети з’явилися в Стародавній Греції ще в VIII—VII ст. до н. е. У Римі чеканити гроші почали при храмі Юнони-Монети, звідси й пішла назва «монета». Паперові гроші були випущені в Стародавньому Китаї в ІХ ст. Широкий випуск паперових грошей почався в 1690 р. у США в штаті Массачусетс. У Європі американський досвід перейняла Франція в 1716 р. Отже, історично гроші виникли як особливий товар, що виконує роль еквівалента, тобто вимірювача вартості всіх товарів.
Економічна сутність і роль грошей виявляються в їхніх функціях. Гроші виконують функції: міра вартості; засіб обігу; засіб заощадження (нагромадження); засіб платежу; світові гроші.
1) Міра вартості: гроші вимірюють вартість усіх товарів. Як метром вимірюють довжину, а кілограмом — масу, так грошима вимірюють витрати на виробництво товару. Вартість товару, виражена в грошах,— його ціна. Для виконання даної функції реальні гроші не потрібні.
2) Засіб обігу. Гроші замінили бартер — спосіб торгівлі, що ґрунтується на прямому обміні одних товарів чи послуг на інші. Гроші стали посередниками в цьому обміні, значно прискорюючи його. Саме ця функція уможливила заміну повноцінних грошей паперовими.
3) Засіб заощадження (нагромадження). Гроші можуть використовуватись як «законсервоване споживання». Оскільки вони довго не втрачають своїх властивостей, їх зберігають із метою придбання товарів чи послуг у майбутньому. Однак нагромадження грошей може призвести до втрат: а) втрачається можливість одержання доходу в поточному періоді (дохід можна було б одержати, вклавши гроші у виробництво); б) відбувається знецінювання грошей унаслідок росту цін. Коли вибирають, у якій формі робити заоща­дження (гроші, нерухомість, коштовності, твори мистецтва), враховують ліквідність. Ліквідність — ступінь легкості, з якою якесь майно може бути перетворене на готівку.
4) Засіб платежу. Гроші виступають як міра відкладених платежів у сфері кредитних угод. Тобто гроші обслуговують різноманітні боргові зобов’язання між суб’єктами економічних відносин. Прикладами цієї функції може бути сплата податків, відсотків за кредит, видача заробітної платні.
5) Світові гроші: обслуговують обіг товарів і послуг на світовому ринку у сфері міжнародних розрахунків.
Існують дві основні форми грошей: готівка та безготівкові (схема 8).
Схема 8

Емісія грошей — це додатковий випуск в обіг грошових знаків. Безготівкові кошти — форма грошових платежів, за якої фізичної передачі грошових знаків не відбувається (чекові внески, безчекові ощадні рахунки, депозитні сертифікати).
«Електронні гроші» — різновид депозитів, використання яких засноване на електронній техніці. При цьому можливі переведення грошей з рахунка на рахунок, нарахування відсотків, розрахунки по торгових операціях без участі готівки, за допомогою електронних сигналів.
Для розрахунку кількості грошей в обігу використовують формулу, пропоновану американським економістом І. Фішером:
M · V = P · Q,
де M — грошова маса; V — швидкість обігу грошової одиниці; P — середній рівень цін; Q — кількість вироблених товарів і послуг.
Грошей в країні має бути стільки, щоб усі торгові операції могли здійснюватися стабільно за цінами, що склались. Грошова маса і необхідність емісії грошей залежать від швидкості їх обігу. Якщо економіка країни розвивається стабільно, то швидкість обігу грошей близька до постійної величини.
Доходи. Витрати. Прибуток
Залежно від суб’єкта, що одержує дохід, доходи поділяються на приватносімейні (доходи приватних осіб чи родин); доходи фірм (приватних підприємств, товариств, акціонерних підприємств); доходи місцевих органів влади і держави.
Виконуючи свої функції, підприємець повинен забезпечити одержання доходу.
Загальний (сукупний, валовий) дохід (виторг) — це сума грошей, яку одержала фірма від реалізації продукції за певний проміжок часу:
TR = P · Q,
де P — ціна проданого товару; Q — обсяг продажів.
При аналізі оптимального обсягу виробництва фірма розраховує маржинальний (граничний) дохід, тобто приріст загального виторгу підприємства від збільшення продажів на одну додаткову одиницю продукції.
.
Основний показник діяльності фірми — прибуток, тобто перевищення доходу над витратами. Щоб збільшити прибуток, необхідно мінімізувати витрати фірми.
Витрати виробництва — це витрати на придбання всіх видів факторів виробництва, необхідних для створення певного товару.
Зовнішні (явні) витрати — фактичні витрати підприємства на покупку ресурсів (сировини, палива, електроенергії, устаткування, оплати праці) у зовнішніх власників ресурсів. Ці витрати враховуються в бухгалтерських звітах і називаються бухгалтерськими.
Внутрішні (неявні) витрати — витрати, пов’язані з використанням власних ресурсів фірми. Оскільки фірма могла б використовувати свої ресурси в інших сферах діяльності, необхідно підрахувати можливі втрати. Тому неявні витрати включають:
• «втрачену» заробітну плату, яку міг би отримати підприємець як найманий працівник за своїм фахом;
• «втрачену» орендну плату, якби він здав в оренду свої виробничі приміщення;
• «втрачений» відсоток на суму грошей, яку підприємець міг би покласти в банк замість інвестування у виробництво;
• нормальний прибуток як дохід, достатній для того, щоб підприємець залишався в даній галузі.
Економічні (альтернативні) витрати = = бухгалтерські (явні) витрати + неявні витрати.
Витрати підприємства поділяються на постійні та змінні.
Постійні витрати (FC) — витрати, що не залежать від зміни обсягів виробництва, тому вони існують навіть при нульовому виробництві. Це орендна плата, виплата відсотків по кредитах, амортизаційні відрахування, зар­плата управлінського персоналу.
Змінні витрати (VC) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів випуску продукції. Це витрати на сировину, електроенергію, напівфабрикати, зарплату працівникам.
Загальні витрати фірми (TC) = FC + VC.
Середні витрати — це витрати на одиницю продукції:
середні постійні витрати ;
середні змінні витрати ,
середні загальні витрати
.
Маржинальні (граничні) витрати (МС) — це додаткові витрати фірми при виробництві додаткової одиниці продукції:
.
За допомогою графіка витрат (рис. 19) фірма аналізує своє становище на ринку.

Рис. 19
1) «Золоте правило» бізнесу:
MR = MC — це точка максимізації прибутку.
2) Фірма отримує прибуток, поки ціна більша від середніх валових витрат, P > ATC.
3) Фірма отримує нульовий економічний прибуток у точці, де
MR = MC = P = ATC.
4) Якщо ціна нижча від середніх загальних витрат, але вища за мінімум середніх змінних витрат, то фірма може не закриватися, але мусить вжити заходів, щоб знизити збитки.
5) Якщо ціна нижча від мінімального значення середніх змінних витрат (P < min AVC), то фірмі треба закритися.
Який же прибуток повинна аналізувати фірма? Насамперед, бухгалтерський прибуток, що дорівнює загальному доходу мінус бухгалтерські (явні) витрати. Але стабільність і перспективи розвитку фірми визначаються економічним прибутком (схема 9).
Схема 9
Структура загального доходу (TR)

У ринковій економіці прибуток виконує такі функції:
1) стимуляційну (прибуток стимулює підприємця займатися підприємницькою діяльністю);
2) інноваційну (стимулює пошук нових, нетрадиційних рішень в умовах конкурентної боротьби);
3) функцію розвитку виробництва і технологій (прибуток — джерело відновлення ресурсів і розміщення виробництва);
4) перерозподільну (ресурси «направляються» в ту галузь, де норма прибутку вища);
5) фіскальну (податок із прибутку — це дохідна частина бюджету).
Mstrong

 

 

Добавить в соц.закладку


Пошук по сайту
Реклама