Гете

У чому сенс суперечки між Богом і Мефістофелем? (За твором Ґете «Фауст)

Розмова між Богом і Мефістофелем - це й експозиція, і разом із тим зав’язка дії «Фауста». Про що ж сперечаються ці двоє? Звичайно, про те, наскільки досконалим створено світ і людину. Позиція Мефістофеля очевидна: він із глибоким презирством ставиться до людини, називаючи її «смішним божком землі», який не здатний ні до чого, окрім розваг сумнівного типу. Мефістофель закидає Богові, що той даремно нагородив людину розумом, оскільки вона не здатна скористатися цим даром. Та й сам світ Мефістофель ганьбить, вважаючи його недосконалим, поганим. А щодо людини, то її й бісові жаль:
Нет, что ни говори, а плох наш белый свет!
Бедняга человек! Он жалок так в страданье,
Что мучить бедняка и я не в состояньи.

Детальніше...

 

Філософська трагедія «Фауст» — відтворення передових просвітницьких ідей епохи

XVIII століття, що завершилося Великою французькою революцією, розвивалося під знаком сумніву, руйнування, заперечення та жагучої віри в перемогу розуму над марновірствами і забобонами, цивілізації над варварством, гуманізму над тиранією і несправедливістю. Тому історики називають його століттям Просвітництва. Ідеологія просвітителів восторжествувала в епоху, коли валився старий середньовічний уклад життя та формувався новий, буржуазний порядок, прогресивний для того часу. Діячі Просвітництва гаряче захищали ідеї культурного розвитку, самоврядування, волі, відстоювали інтереси народних мас, таврували ярмо феодалізму, відсталість і консерватизм церкви.

Детальніше...

 

Найвища — це мова трагедії, диво її тексту

Трагедія Гете Фауст займає особливе місце в історії європейської літератури. Вона увібрала в себе художній досвід усіх попередніх епох - античності, середньовіччя, Ренесансу, класицизму - і в той же час стала абсолютно новим досягненням не тільки по відношенню до минулих часів, але і по відношенню до сучасної поетові літературі Просвітництва. Твір Гете позначило собою перехід до нового типу творчості, остаточно сформувався в прогресивній літературі XIX-XX століть. До цього часу яскраво виявилося невідповідність уявлень про людську природу як ідеальної, заданої понад, реальному стану людини в житті і навколишньому середовищу. Таким чином, все суспільство, опинилося перед завданням подолання цієї невідповідності.

Детальніше...

 

По поемі И. В. Ґете «Фауст»

«Фауст» - найбільше створення поетичного духу. А. С. Пушкін. Ґете працював над «Фаустом» більше шістдесяти років. Образ великого шукача істини схвилював його ще замолоду й супроводжував йому до кінця життя. Твір Ґете написано у формі трагедії. Правда, воно далеко виходить за межі тих можливостей, які має сцена. Це скоріше диалогизированная епічна поема, найглибша по своєму філософському змісті, всеосяжна по широті відображення життя. У філософії Ґете ідея діалектичної єдності протилежностей є, мабуть, однієї з головних ідей. У боротьбі протиріч створюється гармонія миру, у зіткненні ідей - істина. Поет постійно нагадує нам про це. (У часи Ґете, як відомо, створювалася діалектика Гегеля.) Два герої добутку німецького поета - Фауст і Мефистофель - наочно демонструють це діалектичне споріднення позитивн і негативного почав. Породжений марновірною народною фантазією, образ Мефистофеля у творі Ґете втілює в собі дух заперечення й руйнування. Мефистофель багато руйнує й знищує, але він не може знищити основне - життя.

Детальніше...

 

Багатовікова філософська проблема про призначення людини на землі

Образ героя подібний до гетевського і водночас відрізняється від нього. Фауст Граббе - романтик, він заперечує утопічні ідеї колективізму, вважаючи, що тільки думка, політ фантазії здатні принести щастя і задоволення. Головне для нього - прагнення стати надлюдиною: “Для чого бути людиною, якщо ти позбавлений прагнення бути надлюдиною?” Колізія підписання угоди цьому Фаусту не потрібна, він усвідомлює, що його непомірні бажання, презирство до всіх віддаляють його від усього людського, і він запродався дияволу з самого початку. Його кохання до донни Анни - відступ від мети - певною мірою зрада себе. Шукач істини, шанувальник високого розуму, служник духу не має права любити. Донна Анна дістається Дон Жуану а Фауст, знаючи свою долю, сам шукає зустрічі з дияволом. У фіналі він душить Фауста, адже той виявився не гідним участі обранця, його доля - пекельні муки: герой не зміг зробити вибір між Богом і дияволом.

Детальніше...

 

Життя, діяння і загибель Фауста

Мефістофель Врубеля - цинік, самовпевнений ділок який ні в що не вірить (сцени розмови з учнем, де ВІ: морально розбещує юнака), злий ошуканець, азартнш гравець у композиції польоту. Образ Фауста на панно благородний, прекрасний, але певною мірою тривіальний у своєму амплуа коханця і звабника дівчини (”Фауст і Мефістофель в саду”). І все я таки він поглиблюється, коли в старому віці герой болісно розмірковує про марність пізнання або прагне до життя і кохання у “Польоті…” чи мудрості вченого, який пізна; життя і людей.

Детальніше...

 

Трагедія «Фауст» — вершина творчості Гете

Гете - один із найвидатніших просвітників. Тонкий поет-лірик, драматург, романіст, мислитель, учений і державний діяч, який обіймав пост міністра, - так щедро обдарувала природа Йоганна Воль-фганга Гете. Він увійшов у літературу як предтеча романтизму: захоплювався творами німецького фольклору (підтвердженням цьому є хоча б балада “Вільшаний король”). Створений пізніше роман “Страждання юного Вертера” - один із головних творів європейського сентименталізму. В останній період творчої діяльності він пише чеканні вірші, утверджуючи поетику класицизму.

Детальніше...

 

Фантастичне та реальне в баладі Ґете «Вільшаний король»

Здавна люди схилялися перед явищами природи, відчували забобонний страх перед ворожими її виявами. Балада Й. В. Ґете "Вільшаний король" написана в романтичному стилі за мотивами народної пісні.
Батько везе хворого сина через ліс, а тому вважається, що дитину кличе Вільшаний король, або Лісовий король. Хлопчик марить, і туман йому видається страшним бороданем, який пропонує піти з ним на узбережжя в сади погратися. Шепіт листя нагадує хворому вмовляння підступного короля, а верби "в імлі нічній" - королівнами, що "до пісні й танцю в полі зійшлись".
Хвороба мучить малого, тисне, а йому здається, що то "лісовий" демон "хапає і мучить, злий!"

Детальніше...

 

«Любов! Блаженство! Серце! Бог!» (Тема кохання в трагедії Ґете «Фауст»)

Жодного великого митця не оминуло його кохання. Та й хіба тільки митця? Людині взагалі властиво любити. А кохання - це вінець любові. Просто кохання простої людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож при-родньо, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості.
А оскільки трагедія "Фауст" створювалася протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріка Бріон - і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина.

Детальніше...

 

«Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого» (Ґете «Фауст»)

Протягом усієї своєї історії людство намагалося зрозуміти навколишній світ, пояснити природні явища і сутність буття. Достатньо згадати біблійну оповідь про Єву, яка скуштувала яблука з дерева пізнання, праці алхіміків епохи Відродження, направлені на винахід "філософського каменя", за допомогою якого можна буде перетворити метал на золото і здобути "еліксир життя", що повертає молодість і здоров'я.
Але саме в епоху Відродження людина пройнялася вірою у свою всемогутність, що викликало новий вибух церковної диктатури і вилилось у вогнища інквізиції, направлених на вияв і знищення демонів. Тоді з'явилось безліч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких і легенда про доктора Георгія Фауста, яка у безлічі перекладів стала духовно рідною цілій Європі.

Детальніше...

 
Зарубіжна Література