Пушкін О.С.

Образ Тетяни Ларіної за романом Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Є такі твори в художній літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. Таке відчуття дарує нам образ Тетяни Ларіної з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Вона, як шекспірівська Джульєтта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності. Якщо подивитися на історію кохання героїні Пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: нерозділена любов дівчини, а потім — запізніле прозріння та каяття юнака.

Та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної особистості (я б сказала — іскри серед попелу). У звичайному селі серед обмежених поміщи¬ків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя нерозділеного кохання: «Були чужі їй пустотливі розваги», «Вона любила на балконі стрічати сонце в тишині», «їй уподобались романи Ще з юних літ».

Детальніше...

 

Образ Онєгіна у творі Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Головний герой роману — молодий поміщик Євгеній Онєгін — це людина зі складним, суперечливим характером. Виховання, яке здобув Онєгін, було згубним. Він виріс без матері. Батько, легковажний петербурзький пан, не звертав на сина уваги, доручивши його «вбогим» гувернерам.

Внаслідок цього Онєгін виріс егоїстом, людиною, що піклується тільки про себе, про свої бажання та задоволення і яка не вміє звертати увагу на почуття, інтереси, страждання інших людей. Він здатний образити, скривдити людину навіть не помічаючи цього. Все гарне, що було в душі юнака, так і залишилося нерозвиненим.

Детальніше...

 

Казковий світ О. С. Пушкіна (вступ до поеми «Руслан і Людмила»)

Це один з найяскравіших спогадів мого дошкільного дитинства. Це, мабуть, перше моє знайомство з Пушкіним. Кохання з першого погляду, з першого ж слова — і назавжди.

...Мені два з половиною роки. Я вперше з батьками на морському узбережжі. Євпаторія. Старий парк. Здається, я просто бігла тією алеєю і тягла батьків за руки туди, де вставало на невеликому майданчику щось казкове.

Я, звичайно, не можу ручатися, що було саме так, але скільки разів після того я була в Євпаторії, ноги самі прискорювали ходу і несли мене туди. До цього величезного дуба, де по золотому ланцюгу ходить казковий кіт, а на гілках гойдається русалка. До величезної Голови, що виростає просто із землі. До статного Балди (і чому тільки Балда — прізвисько лайливе?), що скаламутив воду, викликаючи з моря чортів. До хороброго Руслана і до тридцяти богатирів, що виходили з моря боронити мене, моїх батьків, моє місто і це невеличке, "літнє" містечко з ласкавим морем і сонцем, з гарячим піском пляжу.

Детальніше...

 

Зображення дворянства в романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Важко зобразити в романі чи повісті реальну картину певної доби, заповнюючи її лише образами головних персонажів та вказівками на певні історичні та соціальні події. Це буде лише ескіз, неповний нарис, без відтінків та напівтонів, що з'являються при порівнянні.
Тому так потрібні в цьому пушкінському романі "Євгеній Онєгін" з чотирма центральними героями, що визначають головну сюжетну лінію, та другорядними персонажами ще безліч начерків, згадок, окремих рис, імен, типажів, які заповнюють сюжетну канву, створюючи яскраве тло картини певного часу, роблячи образи головних героїв ще більш чіткими й випуклими.
Уявіть собі Онєгіна, Тетяну, Ленського, Ольгу без їхнього оточення, без дворянства в романі! Як ви б дізналися про неординарність сприймання світу Онєгіним, про його активне ставлення до життя, якщо б не було його дядька - сільського старожила, який "лет сорок с ключницей бранился, в окно смотрел и мух давил"? А ще ціле коло інших сусідів, що читали лише "календар осьмого года", але дружно прийшли до висновку про Онєгіна:

Детальніше...

 

Дочка та батько Троєкурови (за повістю О. Пушкіна «Дубровський»)

У повісті О. Пушкіна "Дубровський" змальовано життя російського дворянства першої половини XІX століття. Починається твір із розповіді про Кирилу Петровича Троєкурова, найбагатшого поміщика в окрузі.

Кирила Петрович був знатного роду. Завдяки своєму багатству та зв'язкам він мав великий вплив у губерніях, де знаходився його маєток. У його особняку завжди повно було гостей. Ніхто не насмілювався відмовитися від запрошення, хоча й їхали до Троєкурова неохоче: за столом треба було багато їсти і пити, в усьому догоджати хазяїну. В домашньому побуті Троєкуров виявляв всі вади людини неосвіченої. Він звик давати волю всім почуттям палкої своєї вдачі й усім витівкам досить обмеженого розуму. Кирила Петрович любив жорстокі жарти. У його дворі утримували декілька ведмежат, які були однією з головних забав поміщика. До кімнати, де був прив'язаний ведмідь, заштовхували одного з нових гостей. Це називалося частуванням у ведмежій кімнаті. У ній був один безпечний куток, недосяжний для голодного звіра. Там зрештою нещасний гість знаходив порятунок. А для Троєкурова це було розвагою.

Детальніше...