Тютчев

Як я розумію лірику Ф.І. Тютчева

Мене завжди захоплював надзвичайний світ поезії, що зачаровував своєю таємничістю, загадковістю, хвилював душу, наповнював її коханням до всього: до людини, до природи, до батьківщини… Ще з малих років пам’ятаю улюблені рядки: «Лазур небесна сміється, Нічною обмита грозою, И між гір росисто в’ється Доліна світлою смугою…». Це уривок із чудового вірша Ф.І. Тютчева «Ранок у горах». Не дивно, що саме ці слова великого поета звучать в моїй душі, адже навіть Тургенєв так відгукнувся про творчість Тютчева: «Про Тютчева не сперечаються: хто його не почуває, тим самим доводить, що він не почуває поезії». Перший свій вірш поет написав, коли йому було одинадцять років. З цього часу народився новий геній російської поезії. В творах Тютчева ми відчуваємо його внутрішнє життя, невтомну роботу думки, складне протиборство його почуттів, що хвилювали. По творах Тютчева можна визначити настрій поета: чи то сум, чи то радість - усе розкривають рядки: Особливу увагу звертаєш на зображення природи, що виспівується поетом у всій своїй вроді. Читаючи «Весняну прозу», уявляєш, як «перший грім гуркоче», «гримлять розкати».

Детальніше...

 

Характеристика лірики Ф. І. Тютчева

Художницька доля поета незвичайна: це доля останнього російського романтика, що творив в епоху торжества реалізму і все ж таки зберіг вірність завітам романтичного мистецтва. Романтизм Тютчева проявляється, насамперед, у зображенні природи. Перевага пейзажів - одна із прикмет його лірики. При цьому зображення природи й думка про природу з’єднані у Тютчева воєдино: його пейзажі одержують символічний філософський зміст, а думка знаходить виразність. Природа у Тютчева мінлива, динамічна. Вона не знає спокою, показана в боротьбі протиборчих сил, вона багатолика, насичена звуками, фарбами. Лірика поета перейнята захватом перед величчю й красою, нескінченністю й різноманіттям природного царства. Природа у віршах Тютчева одухотворена, олюднена. Немов жива істота, вона почуває, дихає, радується й сумує. Саме по собі одушевлення природи звичайно для поезії.

Детальніше...

 

Природа в ліриці Ф. І. Тютчева

І солодкий трепет, як струмінь,
По жилах пробіг природи,
Як би гарячих ніг її
Торкнулися ключові води.
Можна провести цікаве порівняння двох віршів. Треба відзначити, що у вірші «Осінній вечір» майже не згадується небо. Навпроти, в ньому говориться про землю і про усе, що з нею зв’язане: про дерева, листя. Лише єдиний раз Тютчев говорить про лазур, але «мрячну й тиху». Вона начебто от-от впаде на «землю, що сиротіє». У вірші ж «Літній вечір» автор практично не згадує землю, а більше говорить про небо й зірки. Усе прагне нагору, намагаючись відірватися від землі. Зірки «піднімають» небесний звід. Лірика Тютчева займає особливе місце в російської поезії.

Детальніше...

 

Поезія Тютчева

Поезія Тютчева - одне із драгоціних надбань російської класичної літератури. Поезія Тютчева повна думки, але він був насамперед художником. Він жагуче любив життя. Радісним прийняттям життя наповнені вірші “Я пам’ятаю час золоте”, “Ні, мого до тебе пристрасть я”, “Ще землі сумний вид…”, “Весна”, “Весняні води”, “Весняна гроза”.

І в той же час саме природа, на думку поета, - вище блаженство людини. Тютчев володів надзвичайно живим і безпосереднім почуттям природи. Поет охоче прибігав до уособлень:
Не те, що мнете ви, природа:
Не зліпок, не бездушний лик -
У ній є душу, у ній є воля,
У ній є любов, у ній є мову.

Детальніше...

 

Людина і природа у поезії Тютчева

Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов'язані свої згадки. Але я не знаю людини, якій була б не знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих святах:
Зима недаром злится,
Прошла ее пора -
Весна в окно стучится
И гонит со двора…
А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:
О, как убийственно мы любим,
Как в буйной слепоте страстей
Мы то всего вернее губим,
Что сердцу нашему милей!

Детальніше...