Грабовський Павло

Зображення борців за народну волю в поезії П. Грабовського

Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб повести на жертовний вогонь за страждання народу, за приниження, зневагу? І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського — це типова доля тих сотень і тисяч борців за свободу, яких переслідував і гноїв у тюрмах царський уряд, а творчість його — приклад служіння трудовому народові. Висланий у 1888 році на п'ять років до Сибіру, поет більше ніколи не повернувся до рідного краю, його ж поезії стали маніфестом життя таких, як він. Позбавлений сім'ї, рідної України, поет свою музу присвячує борцям за долю народу. Поет у літературі бачить дійовий засіб виховання у народу духу революційної свідомості і протесту. Увагу письменника привертають не мальовничі краєвиди, не власні інтимні переживання, а "люд без житнього шматка".

Детальніше...

 

Громадсько-політична лірика Павла Грабовського

Представники "мистецтва для мистецтва" оспівували природу без зв'язку із життям людини-трудівника. Таке оспівування природи з "холодною байдужістю її" Грабовський рішуче засудив усією своєю творчістю, зокрема віршем "Я не співець чудовної природи".
Питання про призначення поета, про його роль у суспільно-політич ному житті завжди глибоко хвилювало письменника. Тому не дивно, що він часто звертається до цієї теми, показує, кому митець повинен віддати весь свій поетичний талант:
З ума не йдуть знедолені народи, -
Їм я віддав усі чуття мої.

Детальніше...

 

Віра в світле майбутнє українського народу (за віршами П. Грабовського)

Павло Грабовський увійшов у нашу свідомість передусім як страдник, політичний засланець, чиє коротке життя було повністю віддане боротьбі за волю і щастя народу. Вражає сама його біографія: 20 років заслання — все свідоме життя!

Перебуваючи в Сибіру, далеко від України, він не забув ні Батьківщини, ні рідної мови.

У творах П. Грабовського багато сумних картин, багато туги й болю — адже життя його було трагічним. Та разом з безрадісними мотивами є також ноти надії і віри в краще життя, в перемогу добра і щастя. Вірш "Не раз ми ходили в дорогу" — це розповідь про тяжкий шлях, яким ідуть шукачі "правдивої цілі". Але ж вони чітко усвідомлюють, куди "бредуть", головне, вірять у щасливий кінець:

Детальніше...

 

«Боровся я за щастя для людини, за світло в чорній млі» (П. Грабовський) (2 варіант)

Історія української літератури XIX століття дуже точно відбиває становище українського народу — безправне, підневільне і, звичайно, безрадісне. Можливо, тому так багато серед письменницьких біографій сумних, навіть трагічних. Життя П. Грабовського — одна з них. Доля відпустила йому 38 років, з яких 20 пройшло на засланні. З юності й до смерті український поет страждав на чужині, далеко від Батьківщини.

Свій життєвий шлях Грабовський обрав сам. Студент Харківської духовної семінарії відчув потребу серця "піти на муки за народ". Це бажання привело юнака до народників, за що його було виключено з семінарії, а згодом і засуджено. П'ять років сибірського заслання розтягнулися на 20. Мужність, принциповість, неможливість змовчати, зустрівшись із несправедливістю, — ось що було причиною все нових і нових вироків, які віддалили повернення на Батьківщину.

Детальніше...

 

«Боровся я за щастя для людини, за світло в чорній млі» (П. Грабовський) (1 варіант)

Місце П. А. Грабовського в українській літературі особливе. Поет, який більшу частину життя провів на засланні або в тюрмі під наглядом поліції, не тільки не зневірився, не впав у розпач, ні, він створив цілий ряд чудових поезій, які могли б прикрасити найбагатшу літературу світу.

Про що і як писати? Це питання постає рано чи пізно перед кожним, хто береться за цю нелегку працю.

Грабовський дав чітку відповідь на це питання і своїми творами, і своїми статтями.

В 1896 р. він написав статтю "Дещо про творчість поетичну", де стверджує, що мистецтво не може бути іграшкою, "мистецтвом для мистецтва". Ні, воно має служити народу. Поет має бути борцем, провісником високих ідеалів, слугою народу.

Детальніше...