Стус Василь

Інтимна лірика В. Стуса

Василь Стус писав вірші про кохання. Сказати так — те саме, що сказати: "Пушкін написав вірші про пам'ятник Петру І".

Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім'ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про те, як ускладнив і покалічив він їм життя. Цей біль за безневинні страждання жінок виплеснувся у вірші на мотиви української народної пісні "їхали козаки", в якій є такі рядки:

Детальніше...

 

«Поет — насамперед людина, повна добра і любові»

Перш ніж почнемо говорити про поезію Василя Стуса з точки зору її людяної інтелектуальності, безмежної любові поета до людей, згадаємо слова самого митця: "І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі".

Детальніше...

 

«Народе мій, до тебе я ще верну…»

Мені не треба пишних тих казок,

Що предків нам шукають десь за морем.

Народ мій тут, на рідних цих просторах...

І. Кочерга

Життя В. Стуса — це дорога через тернії до зірок. Пройдемо її етапами, доторкнемося серцем до великої людської трагедії й водночас високої вірності вибраному ідеалові.

Детальніше...

 

«Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні…»

Поету і громадянинові Василю Семеновичу Стусу не судилося зазнати в Україні літературної слави за життя, але сповна довелося випити гірку чашу страждань. Друга половина його короткого життя (прожив він усього сорок сім років) була дорогою випробувань і страждань.

Виростав Василь Стус у шахтарській столиці Донбасу, навчався в педінституті. По-юнацьки закоханий у весь білий світ, почав писати вірші. Романтична піднесеність, мрійлива окриленість, світлі пориви душі ось що проймає більшість його ранніх творів.

Детальніше...

 

«І в смерті з рідним краєм поріднюсь…» (твір-мініатюра)

Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших українських поетів XX ст., який самозречено і відважно утверджував ідеали правди, добра, справедливості, захищав і відстоював національну гідність українців.

На засланні, у таборах пройшли десять останніх років життя поета. І хоча влада знущалася із сина України, він все своє життя, свої страждання і надії пов'язував тільки з долею свого народу.

Він, виколисаний маминою піснею, шевченковим словом, ніс у життя слово правди і чисту совість:

Детальніше...