Грінченко Борис

«Кожен повинен боронити свій рідний край…» за оповіданням Б. Грінченка «Олеся»

У XIII столітті на наші багаті землі нападали монголо-татарські загарбники. На своєму спалювали житла, вбивали безвинних людей. Головною метою монголо-татар було грабіжництво. Своїм оповіданням "Олеся" Борис Грінченко переносить нас у ті далекі часи боротьби та неспокою.

Героїнею оповідання є дівчинка Олеся. Батьки дівчинки загинули від рук монголо-татарських загарбників. Сироту виховує дід Данило. Саме він розповідає Олесі про страшних ворогів. Поруч із названим братом Михайликом сидить зблідла дівчинка й уважно слухає дідову розповідь. У серце Олесі назавжди запали слова діда Данила про те, що "кожен чоловік повинен боронити від усякого ворога рідний край, не жаліючи свого життя". Саме так повелася Олеся, коли наступив час великого випробування.

Детальніше...

 

Борис Грінченко — фольклорист

Борис Грінченко розпочав свою творчу діяльність за тих часів, коли свідомих культурних українських сил було дуже мало. Письменника називали «справжнім апостолом українського націоналізму», «голосом совісті українства», який дуже виділявся своїм «болісно загостреним чуттям національної і соціальної кривди». Так писали про Грінченка видатні культурні діячі уже після його смерті. А за жит­тя його дуже часто критикували. Єдине, що не викликало нарікань, — це його етнографічна діяльність.

Борис Грінченко виріс у змосковленій сім'ї, в якій українською не тільки не розмовляли, а ще й ставилися вороже до всього мужичого. Письменник згадував, що лише на 14-му році життя «Кобзар» Тараса Шевченка зробив із нього «українського націонала». І з цього часу юнак починає записувати все українське, що чує навколо себе: пісні, казки, легенди, перекази, прислів'я, приказки і навіть окремі слова. До кожного запису він не лінувався додавати, від кого почув українське слово, в яких умовах це відбувалося.

Детальніше...

 

Трагедія любові й занепад людськості (за оповіданням Б. Грінченка «Каторжна»)

Кінець XIX — початок XX століття. Суспільство живе передчуттям великої кризи, яка й справді не змусить на себе чекати. Криза в суспільному та політичному житті цілих народів, занепадницькі настрої в мистецтві, стрімкий розвиток техніки, наукові відкриття, наслідки яких ще неможливо передбачити. У людини виникає відчуття того, що часу стає дедалі менше й менше. Розвиваються гехно логії інформаційні — пришвидшується темп життя. У літературі в цей час деда лі більше уваги приділяється малим жанровим формам. Оповідання, новели, на риси, образки, вірші в прозі... Зрідка з'являються повісті, ще рідше — романи, поеми. Серед представників українського красного письменства до малої прози схилялися Іван Франко, Василь Стефаник, Борис Грінченко. Останній і написав оповідання «Каторжна», охопивши в ньому ціле життя однієї людини.

Детальніше...

 

«Віддав себе я праці без вагання…» (життєвий і творчий шлях Бориса Грінченка)

Я не скажу, щоб розумом я жив, Я не скажу, щоб серце в мене спало, Але його я тяжко пригнітив, Але йому так волі дав я мало. Повинність я над все ушанував, Віддав себе я праці без вагання. Я йшов туди, де розум посилав...

Так, підсумовуючи свій життєвий вибір, писав у вірші «Я не скажу, що розумом я жив» видатний український поет, письменник, літературний критик, мо­вознавець Борис Грінченко.

Де ж шукати витоки отієї вимогливості до себе, до своєї діяльності? Може, в дитячих роках?

Детальніше...

 

Шкільний твір за повістю Бориса Грінченко «Серед темної ночі»

У повісті «Серед темної ночі» Борис Грінченко зображує українське село в кінці XIX століття. У цьому художньо довершеному творі ЖИТТЯ трьох синів патріархального селянина Пилипа Сиваша, уособлює історичні долі різних прошарків тогочасного селянства. Старший син Денис «був з тих селян, що поза господарством нічого не бачать», отже, з усіх сил, не гребуючи жодними засобами, він прагне вийти в «заможні хазяїни»; середульший Роман відбивається від села в місто; менший син Зінько вибирає шлях,чесного, трудящого селянина. Найповніше зображений у повісті Роман, ще один представник «пропащої сили» (ця тема вже розроблялася ґрунтовно в літературі, наприклад, Панасом Мирним у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Головний герой твору – енергійний, кмітливий, однак, зламаний царською солдатчиною – повертається в село моральним по-кручем. У пошуках легкого життя хлопець виявляє зневагу до селянської праці. «Панською» мовою він каже батькові: «Разі ви думаєте, што я буду гупать тут із вами по остюках цепом?» А селян називає «репа-ною мужвою» і «хамами». Окрім цього, пиячить, краде і продає батькове добро. Спійманий Денисом на гарячому, він подається до міста і там, не знайшовши роботи, сходиться з групою конокрадів. Під час відчайдушно сміливого нальоту на рідне село Диблі Романа вистежує Денис і видає властям.

Детальніше...