Тичина Павло

«Похорон друга» — величний реквієм воїнам, загиблим у боях за Батьківщину

Велика Вітчизняна війна була страшною трагедією для багатьох народів Європи. Не було людини, якої б вона так чи інакше не торкнулася. Особливо це стосується радянських республік, які прийняли основний удар фашистів на себе. Хоч, судячи з назви, твір поеми П. Тичини "Похорон друга" стосується лише близької до поета людини, але насправді це реквієм усім тим, хто віддав своє життя за Батьківщину.

Ліричний герой, почувши похоронний оркестр, згадав про свого друга Ярослава, що недавно загинув біля Харкова, врятувавши при цьому багатьох людей від розстрілу. І хоч він добре знав, що Ярослава хоронять далеко звідси, але він поспішає до похоронної процесії, мабуть, підсвідомо прагнучи та сподіваючись побачити свого друга.

Детальніше...

 

Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці “Сонячні кларнети” Павла Тичини

Збірка "Сонячні кларнети” (1918) стала етапною подією в українській літературі. Л. Новиченко назвав її одним із наймузикальніших творінь у світовій поезії.

Світ "Сонячних кларнетів” сповнений і дзвінких, і пастельних барв та звуків. Світлові і звукові барви творять світлову музику сонячних кларнетів, які, за визначенням одного із дослідників П. Тичини А. Ніковського, нагадують "щось подібне до довгих блискучих трембіт в руках янголів... Кларнети – це сурми світла, космічного ритму, трембіти, зіткані з проміння”.

Детальніше...

 

Які почуття викликають у мене вірші Тичини про природу, радість життя?

Народився в с. Пісках на Чернігівщині у родині сільського дяка. Навчався в бурсі, Чернігівській духовній семінарії, Київському комерційному інституті. Захоплювався малюванням, музикою, співав у церковному хорі. Працював статистиком у Чернігівському земстві, помічником хормейстера в театрі М. Садовського (м. Київ), у харківському журналі «Червоний шлях», був директором Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Міністром освіти (з 1943 по 1948 рік). Поет, автор багатьох збірок, серед яких найбільш якісними вважають «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Вітер з України». Також писав твори для дітей, робив переклади з інших мов.

Детальніше...

 

Рання лірика Павла Тичини

Для ранньої лірики Павла Тичини характерні музичність, ліризм, емоційність. У віршах поета звучать частіше запитання, ніж відповіді: Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? Що шепчуть квітки уночі над рікою? Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? Автор проймається задумою зірок, трави, дерев, струмочка, бо для нього вони - неначе живі істоти. І в кожної є своя душа. Вражають і порівняння, які використовує поет. Він знаходить такі слова, які зачіпають душу читача.

Детальніше...

 

Поєднання протилежних оцінок революції в поезії Павла Тичини «Одчиняйте двері»

Тичина - найвеличніший український поет 1920-х. Поряд із Франком. Бажаном і Гончаром висувався на Нобелівську премію. На думку відомого вченого Дмитра Степовика, у психіці Тичини переважає протистояння двох основних потуг: ролей поетичного діяча й самітника. Така людина усвідомлює, що живе неправильно, але змінити нічого не може. Тичина - доглибинно роздвоєний тип. Він говорить протилежне не тому, що пристосовується, а тому, що інакше не може. Його існування визначає розірваність, непристосованість до життя. За питомо релігійним світоглядом поета (випускника богословської семінарії), усе, що відбувається в світі, - правильне й закономірне з самого початку, оскільки допущене Богом і має вдячно прийматися людиною. Творчість Тичини пронизує ідея всеєдності й зв’язку, гармонійності світу. Джерело життя - сонце. Матерія мертва й сама по собі не має життєвого потенціалу, тому «жити» означає «творити». Світ витворився як досконалість із торжеством добра. Цей світ безсмертний тому, що він єдиний. Поет переживає відкриття єдності речей, які різними є на перший погляд, а в дійсності є поєднуваними.

Детальніше...