Характеристика Світового океану
Характеристика Світового океану
Світовий океан — неперервна водна оболонка Землі, що оточує материки й острови.
Загальна площа Світового океану становить 361 млн км2, або майже 71 % земної поверхні. У ньому зосереджено понад 1370 млн км3 води, тобто 96,5 % об’єму гідросфери.
На Землі виділяють чотири океани (рис. 16):
• Тихий — складає майже половину площі Світового океану й понад половини його об’єму;
• Атлантичний — складає приблизно 1/4 Світового океану за площею та об’ємом;
• Індійський — складає близько 1/5 Світового океану за площею та об’ємом;
• Північний Льодовитий — складає лише 1/25 Світового океану за площею і 1/75 за об’ємом.
Деякі дослідники виділяють п’ятий — Південний океан, що омиває береги Антарктиди.
У Світовому океані виділяють його складові частини — океани, моря, затоки, протоки. У деяких випадках назва «затока» історично закріпилася за водоймами, які за їх гідрологічним режимом правильніше було б називати морями (Мексиканська, Гудзонова, Перська затоки).
Рис. 16. Карта океанів
Світовий океан має величезні мінеральні, енергетичні та біологічні ресурси.
Мінеральні ресурси океану представлені розчиненими в морській воді речовинами, а також розташованими на дні й під ним корисними копалинами. Зараз на шельфі добувають нафту, газ, вугілля, бурштин, залізну руду, золото, рідкоземельні метали. Із морської води отримують бром, магній тощо.
Енергетичні ресурси океану — це енергія припливів і відпливів, хвиль, морських течій. У багатьох країнах працюють припливні електростанції — ПЕС. Більш повне використання енергії морів і океанів — завдання майбутнього.
Біологічні ресурси океану — це живі організми, що їх людина використовує або може використовувати для власних потреб.
Живі організми Світового океану поділяються на три основні групи:
• планктон — організми поверхневого шару, які переносяться течіями в товщі води (мікроскопічні водорості, медузи, дрібні ракоподібні та ін.);
• нектон — організми, що живуть у товщі води й активно пересуваються (риби, кальмари, восьминоги, дельфіни, кити);
• бентос — організми, що живуть на дні океану (водорості, коралові поліпи, губки, морські зірки, краби).
Тихий океан. Океанія
Географічне положення та розміри
Це найбільший з океанів нашої планети (табл. 3).
Таблиця 3
Тихий океан
| Характеристика | Показники |
| Площа | 178,7 млн км2 |
| Середня глибина | 3960 м |
| Максимальна глибина | 11 022 м (Маріанська западина) |
| Об’єм води | 710 млн км3 |
Деякі вчені вважають, що першим з європейців Тихий океан побачив у 1513 р. португалець Васко Бальбоа. Назву «Тихий» дав Фернан Маґеллан, який перетнув його в низьких широтах, жодного разу не потрапивши у шторм. Але ця назва не відповідає істинному характеру океану. Значний внесок зробили у дослідження Тихого океану Френсіс Дрейк, Чарлз Дарвін, Вітус Беринґ, Джеймс Кук та ін. Велику роль у вивченні океану відіграла наукова експедиція на британському судні «Челленджер» (1872—1876 рр.).
Ширина Тихого океану від Панамського перешийка до східного узбережжя острова Мінданао складає 17 200 км, а довжина з півночі на південь, від Беринґової протоки до Антарктиди — 15 450 км. Він простягається від західних берегів Північної і Південної Америки до східного узбережжя Азії і Австралії. На півночі Тихий океан з’єднується Беринґовою протокою з Північним Льодовитим. На півдні він доходить до берегів Антарктиди. На сході його межа з Атлантичним океаном проводиться за 67° зх. д. — меридіаном мису Горн; на заході межа південної частини Тихого океану з Індійським океаном проводиться між Тасманією та Антарктидою за 147° сх. д.
Острови та моря
У Тихому океані розташовано понад 10 000 різноманітних за формою й розмірами островів, деякі з них періодично затоплюються, на багатьох розташовані цілі держави. Загалом на них проживає до 8,3 млн осіб. Острови південної та південно-західної частини океану називають Океанією.
У Тихому океані 25морів і три великі затоки. Переважна більшість із них зосереджена в західній частині. Саме тут існує найбільше на Землі вертикальне і горизонтальне розчленування суходолу. Острівними дугами докембрійської рухомої зони відділені від океану Беринґове, Охотське, Японське, Жовте, Східнокитайське та низка морів індонезійських островів: Банда, Сулу, Сулавесі, Молуккське, Яванське. Безпосередньо в самому океані виділяють акваторії, що традиційно називають морями: Філіппінське, Новоґвінейське, Коралове, Фіджі, Тасманове (на заході) та Росса, Амундсена, Беллінсгаузена (на півдні).
Рельєф і ресурси
У будові дна Тихого океану розрізняють три основні частини: материкова окраїна, перехідна зона і ложе океану (рис. 17, с. 537).
Материкова окраїна Тихого океану становить 10 % його загальної площі. Більша вона в західній частині, де являє собою акумулятивно-абразивні тераси прибережних гірських хребтів або продовження прибережних рівнин. Шельф здебільшого згладжений діяльністю моря або виносом матеріалу з суходолу (Жовте, Східнокитайське моря). Біля берегів Малайського архіпелагу та Австралії через коралові рифи він має складну будову.
У східній частині океану шельфу практично немає або він дуже вузький. Материковий схил крутий, розчленований каньйонами. Конуси виносу цих каньйонів, зливаючись, утворюють нахилену плоску рівнину материкового підніжжя. Такі самі рівнини простяглися вздовж материкового підніжжя Азії та Австралії.
Перехідна зона оточує океан майже суцільним кільцем і становить 13,5 % його загальної площі. На заході океану всі окраїнні моря є ніби першою сходинкою перехідних зон між океаном та Євразійським та Австралійським материками. Друга сходинка перехідної зони також дуже складна за будовою. Її склали Філіппінське море і море Фіджі. Найпростіші за структурою Алеутська, Курило-Камчатська та Східнокитайська перехідні зони, де дно морів здебільшого вкрите донними відкладами і є пласкою абісальною рівниною. Виняток становлять Японське й Південнокитайське моря: їхні глибоководні западини мають гірський рельєф. Подекуди трапляються хребти, особливо в Тасмановому морі.
Будова перехідної зони в східній частині океану є простішою. Її складають значні за протяжністю глибоководні жолоби — Центральноамериканський, Перуанський, Чилійський, що прилягають до підводних схилів молодих альпійських складчастих споруд прибережної зони Анд.
Рис. 17. Профіль дна Тихого океану
Ложе океану займає понад 2/3 площі дна. Воно перетинається численними підводними гірськими хребтами. Окремі їхні вершини здіймаються над водою, утворюючи ланцюги островів. Найбільший із цих хребтів — широке Південнотихоокеанське підняття, що переходить у Східнотихоокеанське, яке, у свою чергу, тягнеться до Каліфорнійської затоки і в її північній частині переходить у материковий хребет.
Підводними хребтами і підвищеннями ложе океану поділене на кілька улоговин. Найбільша з них, Північно-Східна, за площею більша, ніж уся Північна Америка разом із Канадським Арктичним архіпелагом і Ґренландією. На дні улоговини багато вулканічних горбів і гір та вузьких жолобів — розломів, із якими пов’язані максимальні глибини.
У західній частині океану на кілька тисяч кілометрів простягнувся ланцюг розломів завширшки 100—200 км. Дно океану в межах розломів більш гористе, ніж у сусідніх районах, нерідко вздовж них тягнуться пасма великих вулканів.
На дні Тихого океану відкрито великі запаси залізоманганових конкрецій. На шельфі біля берегів Азії і Північної Америки виявлено родовища нафти і газу. Річки розмивають і виносять у прибережні води золото, олово та інші метали, створюючи розсипні родовища. Тихий океан посідає перше місце за виловом риби та видобутком морських тварин. Енергетичні ресурси великі, але використовуються мало. Тихим океаном проходять судноплавні шляхи світового та регіонального значення.
Клімат
Середня температура повітря над Тихим океаном у лютому +26 °С...+27 °С біля екватора, –20 °С у Беринґовій протоці й близько –10 °С біля берегів Антарктиди. Середні температури серпня біля екватора становлять +26 °С...+28 °С, +8 °С у Беринґовій протоці, –25 °С біля берегів Антарктиди.
У середньому температура води в Тихому океані на 2 °С вища за температуру води в Атлантичному й Індійському океанах. Це є наслідком того, що значна частина Тихого океану розташована в теплих широтах, і обмеженості зв’язків із Північним Льодовитим океаном.
Характерною ознакою циркуляції поверхневих вод біля берегів Євразії є тепла течія Куросіо.
Середньорічна кількість опадів в океані біля екватора становить понад 3000 мм, у помірних широтах — 1000 мм на заході і 2000—3000 мм на сході. Найменша кількість опадів випадає на півночі океану (100 мм) і біля Антарктиди (до 100 мм).
Для помірних широт характерні тумани, які є найбільш густими в районі Курильських островів. У цілому повітря над акваторією Тихого океану насичене вологою.
Органічний світ
Тихий океан розташований у різних кліматичних поясах Землі, що спричинює формування різноманітних умов для розвитку життя. У розповсюдженні флори і фауни океану добре виражена зональність.
Планктон представлений одноклітинними водоростями (понад 1300 видів) і дрібними ракоподібними. На дні існують близько 4000 видів водоростей і 29 видів морських трав. У водах холодних і помірних широт інтенсивно розвиваються бурі водорості. У Південній півкулі росте макроцистіс — водорость-гігант, яка сягає завдовжки 200 м. У тропіках поширені фукусові, великі зелені та особливо вапнякові червоні водорості з родини коралових, які разом із кораловими поліпами утворюють рифи.
Зообентос представлений молюсками, ракоподібними, голкошкірими, кораловими поліпами. Величезний тиск і низькі температури води на глибині зменшують видовий склад тварин і змушують їх пристосовуватися до суворих умов життя. Так, на глибині 8,5 км живе лише 45 видів, які є малорухомими й працюють як «фільтри», пропускаючи через шлунковий тракт величезну кількість намулу — основного джерела живлення на цих глибинах.
Тихий океан багатий на ендеміків і гігантів. Тут живе багато видів риб, які не збереглися в інших океанах, ссавці-ендеміки — морські котики, сивучі, калани. У північній частині океану живуть велетенські мідії та устриці, а в екваторіальній зоні — двостулкові молюски тридакни, маса яких сягає 300 кг.
Атлантичний океан
Географічне положення та розміри
Це другий за розмірами водний басейн Землі (табл. 4).
Таблиця 4
Атлантичний океан
| Характеристика | Показники |
| Площа | 91,7 млн км2 |
| Середня глибина | 3926 м |
| Максимальна глибина | 8742 м |
| Об’єм води | 337 млн км3 |
Існує кілька точок зору щодо походження назви океану: її могли дати стародавні греки на честь міфічного Атланта, який начебто стояв на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння; назва може походити від Атлаських гір, що на півночі Африки, або від назви міфічного континенту Атлантиди.
Від Північного полярного кола до берегів Антарктиди Атлантичний океан простягається на 16 000 км. У найвужчому місці між мисом Сан-Рокі в Південній Америці та узбережжям Сьєрра-Леоне в Африці його ширина не перевищує 2900 км, а між західним узбережжям Мексиканської затоки й східними берегами Чорного моря — сягає 13 000 км. На півдні він сполучається з Тихим та Індійським океанами, на півночі — з Північним Льодовитим.
Острови та моря
Острови Атлантичного океану розміщені, як правило, у прибережній частині. Їхня площа складає близько 1 млн км2. Шість найбільших островів — Великобританія, Ірландія, Ісландія, Куба, Гаїті, Пуерто-Рико, Ньюфаундленд — займають понад 700 000 км2. Великі архіпелаги розташовані біля берегів Америки. Це насамперед Великі і Малі Антильські та Бермудські острови. Багато архіпелагів на півдні океану: Південні Оркнейські, Південні Сандвічеві та Південні Шетландські острови. Крім того, в океані є кілька груп невеликих островів вулканічного походження: Канарські, Азорські, Кабо-Верде, Мадейра, Св. Єлени, Тристан-да-Кунья. До вулканічних належать також Ісландія та деякі острови з групи Малих Антильських.
Моря Атлантики, серед яких чимало внутрішніх і шельфових, становлять близько 11 % площі океану. Їхньому розвиткові сприяє геологічна будова материків, основні тектонічні компоненти яких розташовані перпендикулярно до океанічної западини. Так, із тектонічними улоговинами пов’язані Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Азовське та Карибське моря, Мексиканська затока, моря Уеделла й Лазарєва.
Середземне поділяється на низку морів: Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське. У межах Атлантичного басейну є карликові моря: Мармурове, Ірландське та інші.
Рельєф і ресурси
Характерною особливістю дна океану є те, що частка шельфу становить лише 8,5 % усієї площі. Найбільший він у північній частині басейну — вздовж берегів Європи й Північної Америки, де сягає завширшки сотень кілометрів. У південній частині він набагато менший, а поблизу берегів Бразилії та Африки становить лише кілька десятків кілометрів. Для рельєфу шельфу характерні жолоби та банки (рис. 18).
Рис. 18. Профіль дна Атлантичного океану
Важливим елементом дна Атлантики є великий підводний Серединноатлантичний хребет, що простягнувся посередині океану з півночі на південь майже на 17 000 км. За формою він нагадує латинську літеру S і має завширшки понад 1000 км. Це порівняно молода гірська споруда. У багатьох місцях він розчленований повздовжніми ущелинами й численними поперечними розломами. Ці розломи поділяють його на окремі блоки, що змістилися в широтному напрямі на сотні кілометрів. В осьовій зоні хребта виявлено вузьку (30—60 км) і глибоку (1—2 км) повздовжню рифтову долину.
На екваторі Серединноатлантичний хребет поділяється жолобом Романш (7856 м) на Південноатлантичний і Північноатлантичний хребти.
Північноатлантичний хребет значно нижчий — глибини над ним складають 2000—4000 м. Південноатлантичний хребет є вищим і більш розчленованим. У багатьох місцях глибини над ним менші за 2000 м і навіть 1000 м. Подекуди хребет підноситься над водою у вигляді вулканічних островів (Вознесіння, Тристан-да-Кунья, Гоф, Буве).
Серединноатлантичний хребет симетричний щодо берегів, тому поділяє дно на дві рівні частини — західну і східну, а низка перпендикулярних підвищень, що відгалужуються від нього (Бермудське, Ріу-Гранді, Рокол, Канарське, Мадейра, Кабо-Верде та ін.), обмежують глибоководні улоговини. У західній частині океану середні глибини більші (5500—6000 м), ніж у східній (4000—5000 м).
Рельєф ложа досить складний. Біля материків у глибоководних улоговинах простяглися абісальні рівнини. Це невеликі пласкі ділянки, вкриті товстим (3—3,5 км) шаром осадових відкладів. Ближче до Серединноатлантичного хребта, на глибинах 5,5—6,0 км, розміщується зона абісальних горбів. Крім того, в океані є тисячі поодиноких підводних вулканічних гір.
На узбережжі океану та його морів розташовані найбільші за вантажообігом порти світу. Через Атлантику проходять найважливіші трансокеанські маршрути. У надрах шельфу зосереджені запаси залізних і титанових руд, сірки. Розробляються родовища нафти і газу (у Північному морі та ін.). Працює декілька ПЕС. Атлантичний океан — найпродуктивніший у біологічному відношенні, але через надмірний вилов зростання обсягів промислу сповільнилося, і він поступився першістю Тихому.
Клімат
Клімат Атлантичного океану різноманітний — від субарктичного до антарктичного, але переважають екваторіальний, тропічний і субтропічний (40° пн. ш. — 42° пд. ш.). Температура повітря в лютому змінюється від +25 °С на екваторі до 0 °С на 60 ° пн. ш.
У серпні температура води становить +26 °С...+27 °С на екваторі, +10 °С на 60 ° пн. ш. і 0 °С на 60 ° пд. ш.
Значний вплив на температурний режим мають морські течії, зокрема Ґольфстрім, Антильська, Ґвіанська, Лабрадорська.
Органічний світ
Органічний світ Атлантичного океану за кількістю видів поступається Тихому та Індійському. Це пов’язано з його молодістю, тривалою ізоляцією від Індійського і Тихого океанів, сильним впливом холодного клімату в четвертинний період.
Фітобентос північної частини океану представлений бурими водоростями (переважно мукоїди, ламінарії, алярії), у тропічній зоні поширені зелені, червоні та бурі (сарґасові) водорості, у південній частині океану найбільше ламінарій. Зообентос: восьминоги, коралові поліпи, ракоподібні, голкошкірі, губки, специфічні види риб.
Індійський океан
Географічне положення і розміри
Це третій за розмірами океан планети (табл. 5). Назву океанові дав португальський учений С. Мюнстер («Космографія», 1555 р.).
Таблиця 5
Індійський океан
| Характеристика | Показники |
| Площа | 76,17 млн км2 |
| Середня глибина | 3711 м |
| Максимальна глибина | 7209 м |
| Об’єм води | 282,7 млн км3 |
Індійський океан розташований переважно в Південній півкулі між берегами Африки, Азії, Австралії та Антарктиди. На південному заході та південному сході, де Індійський океан широкими проходами сполучений з Атлантичним і Тихим океанами, межі умовно проводять від крайньої точки Африки — мису Голкового та мису Південного на острові Тасманія і далі до берегів Антарктиди, тобто за 20° сх. д. і 147° сх. д. відповідно.
На північному сході Індійський океан через Малаккську, Зондську і Торресову протоки сполучений з австрало-азійськими морями. Тут його межа проходить від крайньої північної точки Австралії — мису Йорк до гирла річки Бенебек на острові Нова Ґвінея. Далі вона повертає на захід та північний захід уздовж Малих Зондських островів, островів Ява та Суматра і півострова Малакка.
Острови та моря
Островів в Індійському океані мало. Зосереджені вони переважно в західній частині та поділяються на три генетичні типи: материкові, вулканічні та коралові. До материкових належать найбільші — Мадаґаскар, Шрі-Ланка, Великі Зондські, а також Сокотра, Куріа-Муріа, Масіра та ланцюг дрібних островів уздовж берегів Аравії, Індокитаю та Західної Австралії. Більша частина материкових островів — це вапнякові плато на давніх докембрійських гранітах, але є гористі, складені докембрійськими породами. Особливу будову мають Сейшельські острови — це єдині споруди в межах ложа океану, складені гранітами.
Через слабке розчленування узбережжя в Індійському океані мало морів і заток. На півночі розташовані лише два моря — Червоне та Аравійське, а також чотири великі затоки — Аденська, Оманська, Перська та Бенґальська. На сході розмістилися крайові моря — Андаманське, Тиморське, Арафурське, а також затока Карпентарія.
Уздовж берегів Антарктиди умовно виділяють моря: Рісер-Ларсена, Космонавтів, Співдружності, Дейвіса, Моусона, Д’Юрвіля.
Рельєф і ресурси
Материкові окраїни майже скрізь виражені досить чітко. Береги материків облямовує вузька смуга шельфу. Лише в Перській затоці, поблизу берегів Пакистану та Західної Індії, а також у Бенґальській затоці, в Андаманському, Тиморському та Арафурському морях шельф має завширшки до 300—350 км, а в затоці Карпентарія — до 700 км. Монотонність рельєфу цих ділянок порушується кораловими спорудами та затопленими річковими долинами (рис. 19).
Рис. 19. Профіль дна Індійського океану
На глибині 100—200 м розташований крутий материковий схил, розчленований вузькими глибокими каньйонами, що починаються здебільшого в гирлах річок. Особливо багато їх на африканському схилі вздовж Кенії та Сомалі. Нерідко каньйони розгалужуються на кілька рукавів, якими виноситься річковий намул. Осідаючи біля підніжжя схилу, намул утворює величезні підводні дельти, що зливаються в нахилену рівнину. Особливо великі конуси сформувалися в пригирлових частинах Ґанґу та Інду.
Австралійський схил, на відміну від африканського, є значно більшим і ускладнений кількома плато — Ексмут, Натураліста, Кюв’є та ін.
Перехідна зона виражена лише на північному сході. Тут розташовані улоговина Андаманського моря, внутрішня острівна дуга Зондського архіпелагу, паралельний до дуги крутий підводний хребет, що включає Андаманські й Нікобарські острови, та глибоководний Зондський жолоб, що простягається на 4000 км уздовж островів Ява і Суматра від малих Зондських островів до узбережжя М’янми (Бірми). Для перехідної зони характерні виверження і вулканізм. У Зондській затоці розташовані всесвітньо відомі острів і вулкан Кракатау.
Серединний хребет — одна з визначних форм рельєфу дна. Загальна довжина серединно-океанічних хребтів близько 20 000 км, ширина — від 150 до 1000 км, висота — від 2,5 до 4,0 км.
Важлива особливість рифтових зон Серединноіндійського хребта — їхні продовження на материках. У західній частині Аденської затоки зона розломів розгалужується на дві частини. Одне відгалуження прямує на північ у вигляді Червономорського рифту, друге — повертає на захід, утворюючи систему східноафриканських розломів.
Серединний хребет поділяє ложе Індійського океану на три сегменти: Африканський, Азійсько-Австралійський та Антарктичний. У кожному із цих сегментів виявлено інші хребти. Так, посередині Азійсько-Австралійського сегмента над ложем океану здіймається високий Східноіндійський хребет, що прямолінійно простягнувся в меридіональному напрямі більш як на 5000 км. До нього на півдні прилягає широтний Західноавстралійський хребет. У північній частині сегмента розташований Мальдівський хребет, що складається із серії платоподібних неглибоких банок із кораловими рифами.
В Антарктичному сегменті вирізняється хребет Кергелен з підводними вулканами. В Африканському сегменті найвищими є Мадаґаскарський і Маскаренський хребти.
Ложе океану поділене системою підводних хребтів на великі улоговини. Найважливіші з них — Центральна, Західноавстралійська, Південноавстралійська, Австрало-Антарктична, Мадаґаскарська, Маскаренська, Мозамбіцька, Сомалійська, Аравійська. Усього в океані 24 улоговини.
Природні ресурси використовуються мало. Промисли риби й морепродуктів мають місцеве значення. За видобутком нафти й газу (Перська протока та ін.) океан посідає перше місце. Індійський океан поступається Атлантичному і Тихому щодо розвитку судноплавства, але перевершує їх за обсягом перевезення нафти. У шельфовій зоні розробляються розсипні родовища металів (Австралія), нафта, фосфорити тощо.
Клімат
Клімат Індійського океану переважно теплий. Температури води біля екватора становлять +25 ...+27 °С. На 30° пд. ш. температура знижується до +15 ...+20 °С, на 50° пд. ш. — до 0...+5 °С, далі на південь — до 0 °С і нижче. Улітку в північній частині океану температура подібна до тієї, що біля екватора,— +25 °С...+27 °С, а у Червоному морі сягає +35 °С.
Опадів випадає від 500 мм на сході до 1000 мм на заході й 250 мм на півдні. В океані впродовж року панують пасати — сильні південно-західні вітри. Вони спостерігаються у тропічних і субтропічних широтах Південної півкулі. На узбережжі Індійського океану завдяки мусонам (сезонним вітрам, що утворюються на межі великих масивів суходолу і океанів) формується особливий океанічний клімат. У помірних широтах дмуть стійкі західні вітри великої сили. У тропічних широтах навесні й восені часто бувають урагани (тайфуни).
Органічний світ
Органічний світ Індійського океану досить багатий. На дні зростають бурі, червоні та зелені водорості, на глибині 5—25 м — морська трава посіданія. Тваринний світ представлений літаючими рибами, тунцями, акулами, морськими черепахами, морськими зміями, крабами, численними молюсками, голкошкірими. Трапляються кашалоти, корали, морські слони, морські леопарди, південні кити тощо. Біля берегів Південної Африки багато морських зірок, в антарктичних районах живуть тюлені, альбатроси, пінгвіни.
Північний Льодовитий океан
Географічне положення та розміри
Це найменший з усіх океанів (табл. 6).
Уперше як окремий океан його визначив голландський учений-географ Б. Вареніус у 1650 р., і назвав Гіперборейським. У 1845 р. Лондонське географічне товариство перейменувало його на Північний Льодовитий.
Таблиця 6
Північний Льодовитий океан
| Характеристика | Показники |
| Площа | 14,75 млн км2 |
| Середня глибина | 1225 м |
| Максимальна глибина | 5527 м |
| Об’єм води | 18,3 млн км3 |
Північний Льодовитий океан розташований між Євразією та Північною Америкою. Межа між Північним Льодовитим та Атлантичним океанами пролягає південними окраїнами Гудзонової, Девісової та Датської проток, через Фарерські й Шетландські острови до мису Стад на Скандинавському півострові. Межею з Тихим океаном вважається Беринґова протока від мису Дежньова через острови Демидова до мису Принца Уельського.
Розташований океан переважно за полярним колом. Середню його частину займає Арктичний, або Центральний, полярний басейн. Ця частина океану практично завжди вкрита кригою. Через складні кліматичні та льодові умови океан є важкодоступним для дослідження.
Острови та моря
Північний Льодовитий океан за кількістю островів посідає друге місто. Проте типових океанічних островів тут немає. Усі вони розташовані в межах материкової обмілини й побудовані зі структур континентального типу. Лише острів Ісландія, що на межі Північного Льодовитого та Атлантичного океанів, має вулканічне походження. Загальна площа островів близько 4 млн км2. Серед них багато великих, площею понад 50 000 км2, у тому числі найбільший острів світу — Ґренландія. Дрібні острови океану також різноманітні, проте всі — материкового походження.
Моря океану мілководні, обмежені групами островів та умовними зовнішніми краями шельфу. Європу омивають Норвезьке і Ґренландське моря; далі на схід, на широкому шельфі Євразії,— Баренцове море. За бар’єром Нової Землі — Карське море, яке відокремлене архіпелагом Північна Земля від моря Лаптєвих. На схід від Новосибірських островів лежить Східносибірське море, а за островом Вранґеля — Чукотське море, що омиває береги Євразії та Північної Америки. Північноамериканський материк омивається морями Бофорта, Лінкольна, Баффіна та Гудзоновою затокою. Усі перелічені моря є окраїнними, і лише Біле море, що глибоко входить у суходіл і сполучається з Баренцовим морем, є внутрішньоматериковим.
Рельєф і ресурси
Освоєння ресурсів ускладнено через суворі кліматичні умови. Ведеться вилов риби, промисел тюленів, нерпи, моржів. Мінеральні ресурси розвідані слабо. Відкрито розсипні родовища олова, понад 50 родовищ нафти і газу. Північним Льодовитим океаном проходять транспортні магістралі, здебільшого сезонні.
Клімат
Клімат Північного Льодовитого океану визначається його положенням у полярних широтах. У центральній частині впродовж року зберігається крижаний покрив. Зима сувора з температурами –3 °С...–40 °С. Улітку температури коливаються від 0 °С до + title=Header60 /td10 °С. Хмарність переважає влітку (90—95 %днів). Атмосферні опади випадають у вигляді снігу, дощ буває влітку і найчастіше зі снігом. Опадів випадає від 75 до 250 мм на рік. Клімат у цілому холодний, але тепліший за антарктичний.
Органічний світ
У Північному Льодовитому океані багато водоростей — зелених, бурих і червоних. У Білому морі велика кількість морської трави зоостери. Тваринний світ багатий: моржі, тюлені, білі ведмеді, у приатлантичній зоні — великі косяки північноатлантичних риб (оселедець, тріска, морський окунь тощо), є кити (ґренландський та ін.); на берегах островів птахи (кайри, чайки, топірці, баклани тощо) утворюють «пташині базари».