Загрузка...

Загальна характеристика природних умов і природних ресурсів України

Загальна характеристика ­природних умов і природних ­ресурсів України

Рельєф

Поверхня України різноманітна: 70 % її площі — низовини, 25 % — височини і тільки 5 % — гірські природні комплекси. Піднесеність рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м, а її найвища точка — гора Берда на Хотинській височині (515 м). На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10—15 м, на височинах — переважно 300—400 м. Гірські хребти досягають заввишки 1700—2000 м; най­вищою точкою України є гора Говерла (2061 м) в Укра­їнських Карпатах (рис. 27).
Значна частина території України роз­ташована в південно-західній частині Схід­но­європейської рівнини і представлена низовинами (із плоскою поверхнею, заввишки до 200 м) і височинами (з горбистою поверхнею, розчленованою балками і ярами, заввишки 200—500 м).
Характерні форми рельєфу рівнинної частини України: водно-льодовикові рівнини, що займають значні площі на Українському Поліссі; річкові тераси, що простяглися уздовж великих і середніх річок широкими смугами (загальна ширина терас Дніпра сягає 100 км). На Придніпровській височині, у Донбасі, на схилах Середньоруської височини переважають денудаційні хвилясто-горбисті форми поверхні. Характерна риса деяких річок України — пороги і стрімкі скелясті ущелини (Південний Буг на півночі Миколаївської області, Дністер із притоками та ін.).

Рис. 27. Великі форми рельєфу України
Гори займають лише 5 % площі Укра­їни. Вони є складовою частиною великого Альпійсько-Гімалайського гірського поясу. На Карпати припадає близько 4 % площі, на Кримські гори — близько 1 %.
Гірський рельєф досить плавний, без скелястих піків і льодовиків, із досить широкими долинами річок, і тільки подекуди зустрічаються стрімкі ущелини.

Тектонічні структури України

В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа — Скіфська плита. Крайній південь і південний захід представлені невеликими ділянками альпійської складчастості.
Східноєвропейська платформа — одна з найдавніших на Землі — має докембрійський вік; її формування закінчилося близько 2 млрд років тому. Протягом наступного часу її фундамент то занурювався, то підіймався, зазнаючи розломів, уздовж яких окремі ділянки зміщувалися одна відносно іншої. Таким чином, тут виділився Український щит — ділянка, де осадовий чохол є мінімальним. На більшій частині щита давні кристалічні породи виходять на поверхню. Щит простягнувся від Рівненської і Житомирської областей до узбережжя Азовського моря. Його довжина — 1100 км, ширина — від 100 до ­250 км. На захід від щита розташована Волино-Подільська плита з потужністю осадового чохла 2000—2500 м; ще далі — Галицько-Волинська западина, де фундамент перекритий чохлом осадових порід потужністю 3000—7000 м.
На лівобережжі Дніпра простяглася Дніпровсько-Донецька западина з глибоко зануреним фундаментом і осадовим чохлом потужністю 4000—6000 м і більше.
Приморська частина України і північний Крим лежать на молодій Скіфській плиті. Фундамент плити рівний, перекритий осадовим чохлом потужністю від 500—1000 м на півдні до 3000—6000 м на півночі.
Особливе місце в тектонічній структурі України посідають області альпійської складчастості, перед якими сформувалися передгірні прогини з потужним осадовим чохлом. Формування складчастих областей і досі триває: тут спостерігаються землетруси.

Геологічна будова України

Геологічна будова — це склад і будова земної кори, результат дії складних процесів, що відбувалися протягом тривалого історичного періоду.
Територія України розташована в межах кількох платформених і складчастих тектонічних структур і має складну геологічну будову.
Основною платформеною структурою є давня (докембрійська) Східноєв­ропейська платформа, яка має двоповерхову будову. Нижній поверх — це фун­дамент, складений кристалічними породами (гранітами, гнейсами, кристалічними сланцями тощо). На земну поверхню кристалічний фундамент виходить у вигляді Українського щита. Осадовий чохол (верхній поверх платформи) має тут невелику потужність, а в деяких місцях цілком відсутній. Ще один виступ фундаменту — Воронезький кристалічний масив (на північному сході України) — вкритий досить потужним чохлом осадових порід (від 800 м і більше) і на земну поверхню не виходить. На іншій території України фундамент платформи покритий ще потужнішим осадовим чохлом. Так, в осьовій частині Дніпровсько-Донецької западини потужність осадової товщі сягає 18—20 км.
На південь від Східноєвропейської платформи розташо­вана Скіф­ська плита — платформена структура, фундамент якої сформувався в мезозої, а на захід — Західноєвропейська платформа (палео­зойська). Від цих молодих платформ (плит) Східноєвропейську платформу відокремлюють системи прогинів і западин.
До складчастих структур на території України належать:
• Українські Карпати — область молодого (альпійського) горотворення, що розпочалося в неогені й триває дотепер;
• Кримські гори — виникли в мезозойську еру, після чого зруйнувалися; в альпійський час відбулося їх омолодження, унаслідок чого вони набули складчасто-брилового характеру;
• Донецька складчаста споруда — виникла в епоху герцинської складчастості (па­леозой).
Породи, відкладені у четвертинному періоді, поширені майже скрізь. Без­посередньо під ними найчастіше залягають гірські породи неогену (При­чор­номорська і частково При­дніп­ровська низовини, Подільська височина) і палеогену (північна частина Придніп­ровської низовини), більша частина Карпат.
На північному заході України під гірськими породами четвертинного періоду залягають породи крейдового віку. Вони відслонюються також у долині Сіверського Дінця і його лівих приток та на крайньому північному сході Украї­ни, а також у Карпатах.
Породи юрського віку поширені у Кримських горах, кам’яновугільного — у Донецькому кряжі.
Найдавніші (докембрійські) породи виходять на поверхню чи перекриті тонким шаром четвертинних порід у межах Придніпровської та Приазовської височин.

Мінерально-сировинні ресурси України

Паливні корисні копалини

До групи паливних (горючих) корисних копалин належать: вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф (рис. 28).

Рис. 28. Паливні та рудні ресурси України
Серед паливних корисних копалин найбільшу цінність мають родовища нафти і газу, що зосереджені в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області та Карпатській і Причорноморській нафтогазоносних провінціях (Сумська, Хар­ків­ська, Полтавська, Львівська, Івано-Фран­ківська області, Автономна Республіка Крим, шельф Чорного моря), а також кам’яного і бурого вугілля у Донецькому, Львівсько-Волинському кам’яно­вугіль­них і Дніпровському буровугільному басейнах. Також залягають горючі сланці, родовища яких є в Карпатах, на Поділлі, у Кіровоградській області (найбільше родовище — Бовтиське). Родовища торфу зосереджені на Поліській низовині.

Рудні корисні копалини

Рудні корисні копалини — гірські породи і мінерали, з яких за існуючих технологічних можливостей доцільно добувати метали. Як правило, рудні корисні копалини належать до магматичних і метаморфічних гірських порід. Саме тому їх пошуки геологи ведуть у районах виходу на поверхню фундаменту Україн­ського щита, Донецького кряжа, Вулканічного хребта Карпат. Україна має величезні запаси залізних і манганових руд та можливості для їх експорту. На руди кольорових металів Україна бідна. Є значні запаси титанових і ртутних руд; не до кінця розвідані запаси мідних руд і золота.

Нерудні корисні копалини

За запасами нерудних корисних копалин Україна посідає одне з перших місць у світі. Так, запаси самородної сірки в Прикарпатті — найбільші у світі. Родовища кам’яної солі розробляються у Донбасі (Артемівське, Слов’янське) і в За­карпатті (Солотвинське). Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей є в Пе­­ред­карпатті (Калуш-Голинське). Ро­до­вища нерудної сировини для металургійної промисловості розвідані у різних районах:
• магнезит (Запорізька і Дніпропетров­ська області);
• флюсові вапняки (Донецька область і АР Крим);
• вогнетривкі глини (Донецька область);
• кварцити (Житомирська область).
Також в Україні добувають тальк, слюду, барит, графіт, польові шпати, скляні піски; розвідано родовища дорогоцінного каміння (берилу, аметисту, топазу); є перспективи видобутку напівдорогоцінного каміння (опалу, бурштину, гранату).
Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Сваля­ва, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).

Кліматичні умови та ресурси

Клімат — це багаторічний режим погоди, властивий даній території.
Клімат України є помірно континентальним, з певними особливостями у Кримських і Карпатських горах, а також на Південному березі Криму, якому властиві риси субтропічного середземноморського типу клімату. Континен­тальність клімату на території країни зростає із заходу на схід.
На клімат будь-якої території впливають три основні чинники (схема 9).
Схема 9

Сонячна радіація — головний фактор кліматотворення. Її кількість залежить від широти місцевості. Остання зумовлює кут падіння сонячних променів і тривалість дня (тобто сумарну сонячну радіацію, певною мірою, — середні температури повітря). Величина сумарної сонячної радіації в межах України коливається від 4200 до 5300 МДж/м2. Більшу її частину територія одержує з травня до вересня.
Завдяки циркуляції атмосфери відбувається перерозподіл тепла і вологи. Циркуляція атмосфери зумовлює перенос повітряних мас, їх трансформацію і взаємодію, що виражаються у вигляді атмосферних фронтів. В Україну надходять морські повітряні маси з Атлантики й Арктики і континентальне повітря, що формується над Азією. Характер атмосферної циркуляції над Україною визначається чергуванням циклонів і антициклонів. Циклони надходять протягом року із заходу, південного заходу та півдня й спричиняють відлиги взимку і дощі з прохолодною погодою влітку. Вторгнення континентальних повітряних мас з Азії (антициклони) зумовлюють похолодання та ясну морозну погоду взимку і дуже спекотну посушливу погоду улітку.
Характер підстилаючої поверхні впливає на розподіл сонячної радіації та рух повітряних мас:
• рівнинність більшої частини України зумовлює поступове зростання показників сонячної радіації і середньої температури з півночі на південь, не перешкоджає просуванню повітряних мас у різних напрямках;
• Карпатські й Кримські гори є бар’є­рами для проходження певних по­віт­ряних мас (тому клімат Закар­паття і Південного берега Криму відрізняються);
• у горах з висотою зростає кількість опадів і зменшується температура повітря;
• на мікроклімат впливають також річкова мережа, ґрунтово-рослинний покрив, забудова населених пунктів тощо.
Основні показники клімату — температурний режим повітря і кількість опадів.
Середня температура найхолоднішого місяця в Україні (січня) на північному сході –7 °С, на Південному березі Криму — +2...+4 °С; найтеплішого місяця (липня) — від +18 °С на заході до +22...+23 °С на півдні.
Території України притаманний континентальний тип річного руху атмосферних опадів з максимумом влітку і мінімумом узимку; спостерігається поступове зменшення кількості опадів із заходу і північного заходу на південний схід і південь (від 550—650 мм до 300—350 мм). Максимальна кількість опадів спостерігається в Українських Карпа­тах (1500—2000 мм).
Тільки на Південному березі Криму спостерігається субтропічний середземноморський тип річного руху опадів: максимум — узимку, мінімум — улітку.

Внутрішні води

Гідрографічні особливості території України

Гідрографічну мережу території України складають річки, озера та лимани, канали, водосховища, ставки, болота.
Найголовнішим елементом гідрографічної мережі є річки. Середня густота річкової мережі в Україні становить 0,34 км/км2. Річки належать до басейнів Чорного, Азовського і Балтійського морів, однак на південні моря припадає 98 % площі водозбору. В Україні нараховується понад 20 тисяч озер, а їх загальна площа становить 4000 км2. Водосховища і ?ставки займають площу 11 730 км2, найбільше їх в лісостеповій і степовій зонах. Близько 1,7 % території України займають бо­лота.

Головні річкові системи України

За швидкістю течії і режимом стоку ріки поділяються на гірські (швидкоплинні, з порогами і водоспадами, неширокі) і рівнинні (з повільною, спокійною течією). Річки розрізняються за джерелами живлення. У середньому на території України частка снігового живлення річок становить 60 %, підземного — 30 %, дощового — 10 %. За режимом річкового стоку виділяють чотири типи річок: східноєвропейський, причорноморський, карпатський, кримський.
Головними річковими системами України є системи Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю, Сіверського Дінця, Тиси (рис. 29).

Рис. 29. Найбільші річки України
Дніпро — найдовша річка країни (981 км у межах України). Разом із притоками на його басейн припадає 60 % водних ресурсів країни. Річка має широку долину, повновода; на ній створено каскад водосховищ. Впадає Дніпро у Дніпровський лиман Чорного моря.
Південний Буг бере початок на Подільській височині. Його довжина 806 км. Береги у верхній течії заболочені, у середній течії над річкою нависають гранітні скелі, у нижній — долина розширюється; впадає в Бузький лиман.
Дністер бере початок у Карпатах, довжина в межах України 705 км. У верхній течії — це гірська річка, що створила каньйоноподібну долину, у нижній течії — це вже рівнинна річка, що утворює широке гирло, впадаючи в Дністров­ський лиман.
Дунай — прикордонна річка України. Це найбільша річка Європи, але її довжина на території України — лише 174 км. Русло широке, з низькими заболоченими берегами. На заплаві та в дельті — велика кількість озер.
Сіверський Донець — найбільша річка Східної України, притока Дону. На території України розташована її середня течія. Особ­ливо повноводний Сіверський Донець під час весняної повені (70 % стоку).
Тиса — річка Українських Карпат. Її витоки — Чорна і Біла Тиса — зливаються біля Рахова й утворюють власне Тису. Річка гірська, зі швидкою течією, повноводна, порожиста. У межах України має довжину 201 км. Впадає в Дунай.

Озера України

Озера — природні водойми з уповільненим стоком або безстічні. Озера утворюються в різних за походженням улоговинах (зниженнях рельєфу).
На території України найбільш численними є заплавні озера. Вони утворилися внаслідок блукання і зміщення річищ. Заплавні озера мають різну форму (найчастіше серповидну або витягнуту) і розміри, вони неглибокі, багаті на рибу та водоплавних птахів, є гарними місцями для відпочинку. Це озера Прип’яті, Десни та інших річок Полісся.
Дельтові озера утворилися в дельтах річок унаслідок блукання річищ серед піщаних наносів. Серед них — найбільше в Україні прісне озеро Ялпуг, а також Кугурлуй, Кагул. Вода цих озер використовується для водопостачання, зрошення рибальства.
На Причорноморській низовині внаслідок опускання й затоплення морем гирл річок утворилися лиманні озера. Найбільший прісноводний лиман Укра­їни — Дністровський; також тут розташовані Куяльницький, Хаджибей­ський, Тилигульський, Сасикський. Ли­мани й озера півдня України — це резерв води для господарських потреб, об’єкти рибного промислу, бази для розвитку курортного господарства.
Залишкові озера — це колишні морські затоки, що стали озерами після підняття й осушення узбережжя. При­кладами є озера Саки, Донузлав, Пе­рекопські. Вони мілководні, улітку добре прогріваються, вода в них сильно мінералізована.
У водорозчинних породах (вапняк, крейда, солі) виникають карстові озера. Вони живляться атмосферними й артезіанськими водами, завжди повноводні. Це Шацькі озера (Світязь — найбільше з континентальних озер України), Пісочне, Пулемецьке, Піщанські та ін. Вони багаті на риб, водоплавних птахів. Створено Шацький національний парк.
У кратерах згаслих вулканів утворилися вулканічні озера. В Україні такі озера зустрічаються лише в Закарпатті: Синє, Вороченське та ін.
Є на території України й озера льодовикового походження, вони розташовані в Карпатах, у льодовикових карах. Це озера Маричейка, Бребенскул та ін.
Між хребтами Українських Карпат, у Межи­гірському районі Закарпатської області, розташоване загатно-завальне озеро Синевир — одне з наймальовничіших в Україні.

Болота

Болота — це надмірно зволожена ділянка місцевості зі своєрідною рослинністю і шаром торфу завтовшки понад 30 см.
За умовами живлення болота поділяють на низинні, верхові та перехідні. Низинні болота утворюються в річкових долинах і на берегах озер. Вони багаті на мінеральні речовини, тут ростуть вільхи, рогіз, очерет, зелені мохи, є птахи. Верхові болота розташовані на вододілах і піщаних терасах. Вони бідні на мінеральні речовини, на них ростуть сосна, багно, журавлина, пухівка тощо. Перехідні болота помірно бідні на мінеральні речовини, у рослинному покриві переважають берези, сосни, осоки, сфагнові мохи. Низинні болота найбільше поширені в зоні мішаних лісів, перехідні та верхові болота — на заході Полісся, в Лісостепу та в Українських Карпатах.

Підземні води

Залягання й поширення підземних вод пов’язане з геологічною будовою території. За запасами підземних вод на території України вирізняються кілька великих артезіанських басейнів: Дніп­­ров­сько-Донецький, Волино-Поділь­ський, Причорноморський.

Ґрунти та земельні ресурси України

Ґрунти

Ґрунт — пухкий поверхневий шар земної кори, який сформувався в процесі тривалої взаємодії всіх природних компонентів і характеризується родючістю завдяки наявності органічної речовини — гумусу.
Ґрунти утворюються за певних умов (материнські породи, рельєф) і змінюються під впливом природних чинників і діяльності людини.
У розміщенні ґрунтів на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність у рівнинній частині і висотна поясність у горах.
Дерново-підзолисті ґрунти сформувалися в умовах помірно вологого клімату на супісках і піщано-глинистих четвертинних відкладах, за високого рівня залягання підземних вод, під сосновими і мішаними лісами Українського Полісся.
Сірі й темно-сірі лісові ґрунти сформувалися в умовах помірно теплого клімату, достатнього чи недостатнього зво­ложення, переважно на лесах і лесопо­дібних суглинках, за відносно глибокого рівня залягання підземних вод, у минулому — під широколистими лісами Лісостепу.
Чорноземи типові сформувалися в умовах помірно теплого, недостатньо вологого клімату на пухких гірських породах — лесах і лесоподібних суглинках, за відносно неглибокого рівня залягання підземних вод, у минулому — під природною рослинністю лучних степів, що була характерною для Лісостепу й північного Степу. Степова рослинність давала щорічно велику кількість рослинних залишків, ґрунтоутворення відбувалося під впливом активної діяльності тварин, що риють ґрунт, зокрема дощових черв’яків. Тепер це найбільш розорані ґрунти, тому тут порушені умови природного ґрунтоутворення й спостерігається погіршання стану чорноземів.
На півдні Причорноморської низовини в умовах посушливого клімату під розрідженою рослинністю сухих степів сформувалися каштанові ґрунти. Вони досить родючі, але нерідко засолені.
Буроземи — це щебенисті ґрунти, що сформувалися на схилах гір в умовах достатнього і надмірного зволоження, м’якої зими й прохолодного літа під деревним покривом. В Україні вони мають невелике поширення.
Коричневі ґрунти характерні для сухих субтропіків Південного берега Криму. Вони сформувалися в умовах вологої, порівняно теплої зими й сухого, жаркого літа під деревинно-чагарниковою рослинністю гірських схилів.

Земельні ресурси

Земельні ресурси — вид природних ресурсів суходолу; частина земельного фонду, що використовується або може бути використана для конкретних господарських цілей. На території України переважають землі сільськогосподарського призначення (понад 70 %), тобто сільськогосподарські угіддя (рис. 30). Іншу частину земель займають дороги, населені пункти, ліси тощо.
Близько 80 % сільськогосподарських угідь займають орні землі. 13 % припадає на пасовища і 5 % на сіножаті. Структура сільськогосподарських угідь має територіальні відмінності. На території Лісостепу і Степу сільськогосподарські угіддя займають 70—80 %, а в Карпатах і Поліссі їхня частка є значно нижчою.

Рис. 30. Структура земельних ресурсів України
Різні ґрунти мають різну опірність господарській діяльності й тому потребують захисту та меліорації. Розрізняють водну (зрошення, осушення), хімічну (внесення мінеральних доб­рив) і лісотехнічну меліорацію.
Водна меліорація полягає в осушенні перезволожених дерново-підзолистих ґрунтів, зрошенні чорноземів південних і каштанових ґрунтів, захисті від змиву ґрунтів гірських схилів; хімічна — у вапнуванні кислих (наприклад торф’яних і дерново-підзолистих) і гіп­суванні солонцюватих (наприклад солонців і солончаків) ґрунтів. На схилах і височинах, де інтенсивно відбувається змив ґрунтів, потрібно проводити обробку ґрунтів (поперек схилу, за горизонталями рельєфу) для запобігання їх ерозії. Землі, порушені роботами з видобутку корисних копалин, треба рекультивувати, тобто зробити знову придатними для використання. В Україні мають потребу в рекультивації 190 000 га земель, які зараз є антропогенними пустелями.
Ґрунти України — одні з найродючіших у світі. За розораністю земель (56 %) Україна посідає одне з перших місць у світі.

Рослинність і тваринний світ України

Природна рослинність України досить багата — налічу­ється близько 25 000 видів. На рівнинній частині чітко простежується зміна природних зон з пів­ночі на південь: лісова — лісостепова — степова; у гірських районах — висотна поясність. Природний рослинний покрив зберігся лише на третині території України. Ліси займають близько 14 % території.
Тваринний світ України налічує понад 40 000 видів. Із хребетних водяться ссавці, птахи, риби, плазуни, земноводні. Для мішаних лісів найбільш типовими є такі види ссавців, як косуля, дикий кабан, олень, білка, борсук, куниця, заєць, лисиця, вовк; із птахів — тетерев, рябчик, глухар, шпак, синиця, кулик, журавель сірий; із плазу­нів — вуж, гадюка звичайна, ящірка, черепаха болотяна. У степовій зоні із ссавців водяться ховрах, тушканчик, миша польова, хом’як, тхір, лисиця, їжак; із птахів — жайворонок, перепілка, вівсянка, куріпка, журавель степовий; із плазунів — полоз, гадюка степова. У тваринному світі лісо­степової зони поєднуються лісові й степові види.
Червона книга України — основний державний документ, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин Украї­ни, що перебувають під загрозою знищення, та заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення. До неї занесено 85 видів рідкісних тварин, а також ті види, що перебувають під загрозою знищення.

Несприятливі фізикогеографічні процеси та природні явища на території України

До несприятливих фізико-географічних процесів належать: ерозія, зсуви, селі, карст, заболочування.
Ерозія — руйнування ґрунту водою й віт­ром, а також змив і розмив його частинок, що відбуваються на схилах після сніготанення й інтен­сивних опадів. Інтен­сивні ерозійні процеси спостерігаються в Карпатах і Кримських горах, на орних землях (особливо Східної України).
Зсуви — відрив і переміщення мас гірських порід схилами під дією сили тяжіння. Вони характерні для місць, де сполучаються великий перепад висот і наявність водоносного горизонту, а також механічні навантаження: високих берегів Дніпра, Азово-Чорноморського узбережжя, Українських Карпат, Південного берега Криму.
Селі — могутні потоки із суміші води, уламків гірських порід, глинистих мас, що виникають унаслідок тривалих дощів або швидкого танення снігу, а також прориву гребель тощо. Виникають переважно в басейнах гірських річок, на схилах Карпат і Кримських гір.
Карст — явища, що приводять до виникнення певних форм поверхні та підземних пустот у розчинних гірських породах (кам’яна і калійна солі, вапняк, гіпси), особливо в місцях тектонічних тріщин і дроблень, де такі породи вилуговуються стоком. Характерні для Кримських гір, Поділля, зустрічаються в Донбасі.
Процеси заболочування розвиваються в умовах рівнинності території, надлишку вологи й утрудненого поверхневого стоку, а також неглибокого заля­гання ґрунтових вод. Ці процеси, зокрема, характерні для зони мішаних лісів (Укра­їнське Полісся).
Виникненню несприятливих фізико-географічних процесів сприяють багато чинників (схема 10).
До несприятливих природних явищ належать посуха, суховії, пилові і піщані бурі, ураганні і сильні вітри, зливи, сильні дощі, великий град, снігозаноси і заметілі, лісові пожежі, заморозки.
Суховії — гарячі й сухі сильні вітри за температури повітря понад +25 °С і відносної вологості нижче ніж 30 %. Най­час­тіше бувають на південному сході України, виника­ють під час пів­денних і південно-східних вітрів.
Пилові і піщані бурі виникають як улітку, так і взимку під впливом сильного вітру, якщо він дме над незахищеним рослинами сухим ґрунтом.
Урагани (понад 29 м/с) і сильні (понад 15 м/с) вітри найчастіше бувають у горах і на височинах; шквали — різкі пориви сильного вітру — здатні зруйнувати будівлі, лінії елект­ропередач, потопити судна.
Сильні дощі бувають у вигляді злив і затяжних опадів (коли протягом 12 годин випадає понад 50 мм опадів), найчастіше — у горах і Лісостепу; спричиняють паводки, затоплення низин та інтенсивну ерозію.
Крупний град (діаметром понад 20 мм) виникає внаслідок інтенсивного підйому теплого і вологого повітря у холодних фронтах; ушкоджує посіви.

Природні комплекси і фізико-географічне районування

Природно-територіальній комплекс (ПТК), або ландшафт, — це територія, для якої притаманне певне сполучення природних компонентів, що взаємодіють й утворюють єдину систему.
Найбільшим природним комплексом є гео­графічна оболонка. Сонце освітлює й нагріває Землю нерівномірно. Тому температура повітря змінюється залежно від географічної широти (від екватора до полюсів). Різне співвідношення водних мас і суходолу, різноманітні рельєф і рослинність — усе це сприяє поділу географічної оболонки на менші природні комплекси — материки й океани, які, у свою чергу, поділяються на ще дрібніші — фізико-географічні краї­ни. Рівнин­на територія України — це частина Східноєвропейської фізико-географічної краї­ни. Карпати і Кримські гори — це дві гірські фізико-географічні країни.
У межах фізико-географічних країн виділяютьсь зональні ПТК, які відрізняються кліматичними умовами.
На рівнинній території України можна виділити природні зони мішаних лісів, лісостепу та степу (рис. 31).

Зональність може порушуватись азональністю, тобто поширенням природного явища, не пов’язаного із зональними особливостями території.


Рис. 31. Фізико-географічне районування України

Складовою частиною природних зон є підзона. У степовій зоні України виділяються Північностепова і Південно­степова підзони. У свою чергу, в зонах і підзонах виділяють фізико-географічні провінції. Наприклад, Лісостепова зона поділяється на Західноукраїнську, Дні­стровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніп­ровську, Середньоруську провінції, які складаються з більш дрібних одиниць — фізико-географічних областей, а ті, у свою чергу,— із фізико-географічних районів, місцевостей, урочищ. Області та райони можна виділити за геологічним складом гірських порід, тектонічною будовою, рельєфом території, тобто за азональними ознаками. Важливо те, що /a/strongнезалежно від розміру всі компоненти цих комплексів тісно пов’язані один з одним, але зберігають при цьому свою індивідуальність.
Водними природними комплексами є Чорне й Азовське моря.
Природно-територіальні комплекси змінюються внаслідок господарської діяльності людини, тобто з’являються антропогенні ландшафти. До них належать мисливські угіддя (слабо змінені), рілля, дрібні поселення (змінені), міста, розробка корисних копалин (сильно змінені), паркова зона, «зелена зона» навколо міст (поліпшені).

Зона мішаних лісів

Зона мішаних лісів займає близько 20 % території і представлена Укра­їнським Поліссям. Південна межа проходить поблизу Рави-Руської, Львова, Золочева, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова.
Характерними є низовинний рельєф, піщані й піщано-глинисті відклади. В антропогені, під час дніпровського зледеніння, сформувалися піщані рівнини, моренні пасма, еолові форми рельєфу.
Клімат помірно континентальний, літо тепле, вологе, зима м’яка. Середня температура січня змінюється із заходу на схід від –4,5 до –8 °С, липнева — від +17 до +19 °С. У середньому за рік випадає 600—680 мм опадів (близько 70 % у теплий період року). Річкова мережа густа — багато боліт. У крейдових породах зустрічається карст. Багато озер.
Ґрунти дерново-підзолисті та болотні. На більшій частині території переважають соснові, дубово-соснові та дубово-грабові ліси. Є значні ділянки дубо­во-ли­пових, вільхово-березових і ясенево-вільхових лісів.
Характерні типово лісові тварини: козулі, лосі, дикі свині, вовки, лисиці, рисі, куниці, зайці, білки, борсуки; завезено ондатр; птахи — тетереви, глухарі, рябчики. На болотах, озерах і річках живуть бобри, видри, різні види диких качок, кулики, у водоймах понад 30 видів риб.
Великий вплив на зміни природних комплексів мають водомеліоративні роботи (осушення перезволожених земель призвело до глибокого й незворотного перетворення природних ландшафтів), що були особливо масштабними в 1960—1970-ті роки. Аварія на Чорнобильській АЕС та інші види діяльності людини також негативно вплинули на стан природного середовища й умови життя населення.

Зона Лісостепу України

Лісостепова зона простягається в центрі України від Перед­карпаття до Середньоруської височини. ­Південна межа проходить лінією Ана­­ньїв — Знам’янка — Олександрія — Світ­ло­водськ — Красноград — Ізюм. На лісостепову зону припадає третина території України.
Рельєф території різноманітний. На Правобережжі розташовані Волинсько-Подільська та Придніпровська височини. Їм притаманні плоска та хвилясто-горбиста поверхні (плато), по берегах річок плато сильно розчленоване балками та ярами.
Клімат Лісостепу помірно теплий, з достатнім і постійним зволоженням на заході та нестійким — на сході. Клі­матичні умови змінюються в меридіональ­ному й широтному напрямках. Січневі температури із заходу на схід змінюються від –5 до –8 °С, липневі — від +18 до +22 °С. Кількість опадів зменшується із заходу на схід від 500—750 до 450 мм.
Лісостепову зону перетинають річки басейнів Південного і Західного Бугу, Дністра, Дніпра, Сіверського Дінця. Густота річкової мережі зменшується із заходу на схід.
Світло-сірі, сірі й темно-сірі лісові ґрунти займають великі площі на Правобережжі, на Лівобережжі переважають опідзолені чорноземи.
У Лісостепу переважають дубові ліси (діброви). Видовий склад лісів частково змінюється із заходу на схід: на крайньому заході — бук, на Придніпровській височині — граб, клен, явір, на Ліво­бережжі — дуб, клен гостролистий, липа. Підлісок складається з ліщини, барбарису, бруслини, глоду.
Характерним є поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах живуть дикі свині, борсуки, лосі, козулі, куниці, вовки, білки. Характерні для Лісостепу також зайці-русаки, лисиці; із птахів — сірі куріпки, перепели. Майже скрізь живуть ховрашки, хом’яки, миші. У долинах Дніпра і Дністра поширені де­які види куликів, пастушкових, а також диких качок. Зустрічаються видри, бобри, акліматизовано ондатр.

Зона Степу України

Степова зона розташована на південь від лісостепової й простягається до Азово-Чорноморського узбережжя та Кримських гір. Степ займає 40 % площі України й охоплює Причорноморську низовину, південну частину Придніпровської і По­діль­ської височин, а також рівнинну частину Кримського пів­острова.
Клімат помірно континентальний. Середня температура січня змінюється з південного заходу на північний схід від –2 до –9 °С; липня — від +20 до +24 °С. Річна сума опадів зменшується від 450 до 300 м.
Через недостатність атмосферних опадів густота річкової мережі незначна. Найбільші річки є транзитними: Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай із притоками. Місцевий стік формується за рахунок талих снігових вод.
Ґрунтово-рослинний покрив: у північ­ній частині — лучні степи з типовими чорнозема­ми, котрі майже скрізь розорані. У центральній смузі в умовах недостатнього зволоження розвивається природна різнотравно-типчаково-ковилова рослинність на чорноземах звичайних, посухостійке різнотрав’я — на чорноземах південних. Сухостепові південні ландшафти (вузька приморська смуга) із типчаково-ковиловою і полинно-злаковою рослинністю сформувалися на каштанових солонцюватих ґрунтах. Часто зустрічаються солонці та солончаки. Цілинні степи, а також деревна рослинність збереглися лише в заповідниках (Чорноморський біосферний, Дунайський, Український степовий, Асканія-Нова, Луганський), у долинах річок і на схилах балок.
Рослинність і тваринний світ: північні райони — різнотравно-злакова степова рослинність. Далі на південь вона змінюється ковилово-типчаковою, зустрічаються злаки, полини, солянки, житняки. Із тварин, крім численних дрібних гризунів, у степу живуть ласки, горностаї, степові ховрашки, вовки, лисиці, зустрічаються борсуки, козулі. Серед птахів — жайворонок, перепел, куріпка. ­Місцями ще можна зустріти дрохв, сов, орлів. На берегах лиманів і на узбережжі морів живуть дикі гуси, чаплі, кулики. У річках і озерах зони степу є щуки, окуні, коропи, соми. Акліматизовано фазанів, ондатр, диких ­кролів.

Українські Карпати

До складу природно-територіального комплексу Українських Карпат входять власне Карпати, Передкарпатська підвищена рівнина і За­карпатська низовина, які розташовані на заході країни.
Карпати як гірська країна входять до Альпійсько-Гімалайського поясу склад­частих гір. Вони є відносно молодими (альпійська складчастість). Формування Карпат ще триває, про що свідчать землетруси та повільні підняття окремих ділянок.
Українські Карпати є лише частиною Карпатських гір. Вони складаються з чотирьох хребтів (гірських пасом). Три пасма складаються з осадових гірських порід, четверте — з вулканічних і являє собою ланцюг згаслих вулканів. Північно-східні схили хребтів крутіші, ніж південно-західні. Ланцюги хребтів і подовжніх долин тягнуться з північного заходу на південний схід. Серед родовищ корисних копалин відомі нафта, природний газ, кам’яне вугілля, горючі сланці, озокерит (гірський віск), солі, мінеральні води. Знайдено свинець, цинк, марганець, боксити, графіт, золото тощо.
Клімат у горах помірний, вологий, але значно прохолоднішій, ніж у суміжних районах. Середня температура січня –12 °С, липня +13 °С. Кількість опадів — понад 1500 мм, вони випадають переважно в червні-липні та взимку.
Густа річкова мережа. Найбільші річки — Дністер, Прут, Тиса, Черемош. Озер мало. Спостерігається вертикальна поясність ландшафтів: передгірний пояс (до 400—700 м) — дубово-грабові й дубові ліси; низькогірний (до 1200 м) — букові, буково-модринові ліси; середньогірний (1500—1800 м) — чагарники з гірської сосни, чорної вільхи. Схили вкриті гірсь­кими лугами.
Передкарпатська підвищена рівнина простягається широкою смугою вздовж гірської дуги. Поверхня сильно розчленована. На межи­річчях поширені глини й лесоподібні суглинки, а на заплавах — піски, гравій, глина.
Континентальність клімату зростає з північного заходу на південний схід. Із ґрунтів переважають дерново-підзолисті, сірі лісові, зустрічаються чорноземи та болотні.
Рослинність представлена широколистими та мішаними лісами (дубово-буковими, дубово-буково-модриновими), у яких зустрічаються граби, клени, явори, у підліску — ялівці.
Закарпатська низовина являє собою пласку, слабо нахилену на захід рівнину басейну Тиси.
Клімат теплий і вологий. Середня температура січня –3 °С, липня +20 °С, опади складають 700 мм на рік. Рос­линність представлена дубовими і чорно-вільховими лісами. Лісистість складає 10—15 %. Майже 50 % площі розорано.

Кримські гори

Кримські гори простяглися на півдні Кримського півострова із заходу на схід на 180 км. Їхня ширина — 50—60 км. У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні пасма: Головне, Внутрішнє, Зовнішнє (північне).
Кримські гори поділяються на три фізико-географічні області: передгірну, Головне пасмо і Південний берег Криму.
Кримська передгірна лісостепова область охоплює Зовнішню і Внутрішню гряди. Кліматичні умови сприятливі. Річна сума опадів — 550 мм. Річний стік зарегульований водоймищами. На стан водних ресурсів впливає карст. Існує розвинений підземний стік.
Ґрунти — дерново-карбонатні на схилах, чорноземи на плоских міжгірських ділянках. Переважають ландшафти Лісостепу — дубові ліси чергуються з луч­ними степами.
Головне пасмо. На вершинній поверхні (яйлах) розвинені карстові процеси, чому сприяють тріщини та розчинність вапняків і гіпсів, утруднені умови стоку (багато безстічних знижень на яйлах) і сприятливі кліматичні умови. Кількість опадів на рік: на заході — 1000 мм, на сході — 600—700 мм, причому 50—60 % у вигляді снігу. Середні температури липня +15...+16 °С, січня –4 °С (на висоті 1000 м). Головне пасмо — акумулятор підземних вод, що дають початок струмкам і річкам.
Характерна висотна поясність ландшафтів, яка дуже залежить від експозиції схилів. На північних схилах поширені дерново-буроземні щебенисті ґрунти під грабовими, буковими і дубовими ліса­ми. Середньогір’я з чорноземоподіб­ними дерново-буроземними ґрунтами зайняте окремими ділянками буково-грабово-соснових лісів. Яйли вкриті лугами на гірських чорноземах, на схилах і в зниженнях є грабові й букові переліски.
Біля підніжжя ліси Криму починаються молодими мішаними, переважно дубовими лісами, вище йдуть чисті діброви, потім — букові ліси. У західній частині Головного пасма ростуть ­кримські сосни — ендеміки півострова.
Південний берег Криму — прибережна смуга південного схилу Головного пасма Кримських гір. Положення на окраїні субтропічного поясу, південна експозиція приморських схилів сприяли розвитку ландшафтів середземноморського типу. Середня температура січня +1...+4 °С, липня +24 °С, опади складають усього 300—600 мм на рік, більше їх восени й узимку. Природна рослинність представлена низькорослими лісами, заростями чагарників і сухостійних трав. Біля підніжжя Головного пасма у середземноморському субтропічному ландшафті спостерігається поєднання лісових порід помірного поясу й окре­мих представників субтропічної рослинності, із них багато декоративних і плодових порід завезені в Крим та інтродуковані.
Природні комплекси Криму сильно змінені, хоча ці зміни, на відміну від інших регіонів, не завжди негативні. Водночас дотепер трапляється нерозумне втручання людини в природні процеси. Унаслідок надмірної вирубки в недалекому минулому повноцінні дубові ліси перетворилися на низькорослі зарості, а в східній частині Південного берега ліси знищені зовсім. Зараз тут змушені вкладати значні кошти в залісення сухих голих схилів, щоб уникнути ерозійних і зсувних процесів, які активізувалися зі знищенням лісів.

Природні комплекси морів, що омивають Україну

Природні умови й природні ресурси Азовського моря

Азовське море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану в межах України і Росії. Площа — 39 000 км2. Середня глибина 4—7 м, максимальна — 15 м. Керченською протокою Азовське море з’єднане з Чорним морем. У море впадає Дон, а також невеликі річки. Є грязьові вулкани, поклади нафти і газу, залізних руд. Із ропи Сиваша природним шляхом (випарювання у садках) одержують кухонну сіль.
Азовське море розташоване в помірному поясі, його клімату властиві континентальні риси. Середня температура повітря у прибережній смузі взимку коливається від –1 до –6 °С, улітку — від +22 до +24 °С. Температура поверхневого шару води влітку +25...+30 °С і вище, узимку — 0...–3 °С. Середня річна кількість опадів зменшується із заходу на схід від 500 до 340 мм, солоність води становить 13,8 ‰, зменшуючись у напрямку гирла Дону до 8 ‰ і менше. Повністю море замерзає лише в суворі зими­.
Солоність води в морі за останні десятиліття збільшилася, тому що ско­ротився річковий стік головних річок (унаслідок їхнього зарегулювання водоймищами, забору води на зрошення полів тощо). Рівень води в Азовському морі підтримується за рахунок надходження більш солоних вод із Чорного моря. Солоність води в Азовському морі зростає, що згубно відбивається на прісноводних видах рослин і тварин. У Сиваші солоність води сягає 250 ‰.
Рослинний і тваринний світ Азов­ського моря характеризується високою продуктивністю. У минулому море було найпродуктивнішим у світі. Тепер налічується лише 79 видів риб, з яких промислове значення мають тюлька, хамса, бички, оселедець. Цінні риби — осетрові, кефаль, камбала — втрачають промислове значення.

Природні умови й природні ресурси Чорного моря

Чорне море — внутрішнє море Атлантичного океану, омиває береги України, Росії, Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини. Площа — ­422 000 км2, відсоток між західною і східною точками — близько 1167 км, між північною і південною — 624 км. Най­більший пів­ос­трів — Крим­ський, най­більші зато­­ки — Кар­кініт­ська, Кала­мітська, Фео­до­сійська, Джарил­гачська. Середня глибина — 1271 м, максимальна — ­2245 м. Береги Чорного моря слабко розчленовані, найчастіше гористі, стрімчасті, але в межах континентальної частини України вони пологі.
У межах України в Чорне море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро.
Більша частина моря розташована в субтропічному поясі. Зима тепла й волога. Температура повітря в січні над акваторією моря від –1 до +8 °С, температура поверхневих вод +8...+9 °С, крім північно-західних і північно-східних частин, де в суворі зими море замерзає. Літо спекотне й сухе. Температура повітря +22...+25 °С, поверхневих вод +24...+26 °С. Середня кількість опадів зростає із заходу на схід від 200—600 до 2000 мм і більше. Середня солоність — 21,8 ‰.
Води Чорного моря на глибинах понад 100—200 м насичені сірководнем, що негативно впливає на органічний світ.
У Чорному морі нараховують понад 660 видів рослин і 2000 видів тварин, які живуть переважно у верхньому шарі морської води (над сірководневою зоною). Промислове значення серед риб мають хамса, ставрида, кефаль, камбала, а також водорості й безхребетні (мідії, креветки, устриці). Щорічно море дає до ­300 000­ т біологічних ресурсів. Розвідано промислові запаси природного газу та нафти. Лікувальне значення мають грязі чорноморських лиманів. На узбережжі Чорного моря є багато бухт, зручних для стоянки кораблів.

 

Добавить в соц.закладку


Пошук по сайту
Наши RSS ленты
Новости сайта
Рефераты
На сайте
Сейчас 26 гостей онлайн