Населення України

Населення України

Кількість, розміщення і густота ­населення

Станом на 01.08.2004 року на території Украї­ни проживало 47,4 млн осіб. Середня густота населення України становить 78 осіб/км2. На кількість і розміщення населення України в ХХ ст. вплинули революційні події 1917 року, колективізація, розкуркулювання, голодомор 1932—1933 років, сталінські репресії, Друга світова війна, екологічні кризові явища, зокрема катастрофа на Чорнобильській АЕС. Останні 10 років населення України зменшується (рис. 34).

Рис. 34. Динаміка кількості населення України
Найбільша кількість населення в До­нецькій (близько 4,8 млн осіб), Київ­ській (понад 4,4 млн), Дніпропет­ровській (понад 3,5 млн) і Хар­ків­ській (майже 2,9 млн) областях. Найменша — у Чер­нівецькій області (918 тис. осіб). Найбільш густо заселена Донецька область (180 осіб/км2), найменше — Чернігівська (38 осіб/км2). Достатньо низькою є густота у поліських і степових областях України.

Особливості відтворення ­населення України, його вікова та статева ­ структура, природний і механічний рух

Наша країна поступається багатьом європейським державам за темпами приросту населення. Розрізняють природний і механічний приріст. Природний приріст населення — різниця між кількістю людей, які народилися (народжуваністю), і тими, що померли (смертністю), на 1000 жителів. Механічний приріст — це збільшення або зменшення кількості населення за рахунок міграції (переміщення).
Темпи відтворення населення в ­Ук­раїні завжди були невисокими. А ситуацію останнього десятиліття вчені вважають катастрофічною. Народжуваність зменшилась у 1,5 разу і майже на стільки ж збільшилась смертність. ­Унаслідок цього спостерігається від’ємний приріст населення, який у 2002 р. становив — 7,6 особи (у сільській місцевості — 10,1) на ­1000 жителів.
Великим лихом для населення України стала загальна екологічна криза, що склалася внаслідок Чорнобильської катастрофи і ще більше загострилася на тлі економічних негараздів останніх років. Особливо великих втрат зазнало сільське населення. Так почалася криза в українському селі, що в останні роки набула сталого характеру. Сотні малих сіл обезлюдніли в Чернігівській, Сум­ській, Полтавській, Житомирській та інших областях.
Має певні особливості і вікова структура населення: помітна тенденція до його старіння. Так, у 2004 р. кількість мешканців України пенсійного віку становила близько 22 % загальної кількості населення.
На кількість населення і його вікову структуру впливає й середня тривалість життя. Зараз вона складає 67 років. Жінки живуть у середньому довше, ніж чоловіки (73 роки проти 62).
У нашій державі протягом багатьох років співвідношення між кількістю чоловіків і жінок, тобто статева структура населення, є сталим: їх частки становлять відповідно ­46,3 і 53,7 %.
Кількість населення в країні в цілому і в окре­мих районах може змінюватися в процесі міграції, тобто механічного руху. Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зов­нішня поділяється на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в’їзд у країну на тривале або постійне проживання). З 1994 року активізувалися еміграційні процеси. Щороку Україну залишають понад 100 тис. осіб, які шукають кращої долі в Ізраїлі, США, Німеччині, Австралії, Росії та інших країнах. Сальдо зовнішніх міграцій для України від’ємне.
Внутрішні міграційні процеси в країні пов’язані з різноманітними чинниками. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщення населення з недостатньо промислово розвинутих західних і центральних областей у Донбас, Придніпров’я, степові області. Хвилю міграцій спричинила й чорнобильська катастрофа.
У минулому проводилася політика штучного переселення різних народів за межі території постійного проживання. Українців західних земель, кримських татар та інші народи насильно переселяли в східні райони СРСР. Зараз кримські татари повертаються на історичну батьківщину.
Істотне значення мають маятникові міграції (на роботу, навчання тощо), характерні для великих міст (Києва, Харкова, Львова тощо) та їхніх передмість.

Національний та етнічний склад населення

Національний склад населення — розподіл населення певної території за національностями.
В Україні живуть і працюють представники понад 100 національностей (схема 11). Більша частина населення — українці (77,8 %), корінне населення країни. В усіх областях (окрім АР Крим) вони становлять більшість населення, хоча їх питома вага є найбільшою в Центральній Наддніпрянщині й західних областях (90—96 %).
В Україні також живуть представники інших національностей (22,2 %), серед яких 17,3 % — росіяни. Найбільша їхня частка в Автономній Республіці Крим, Луганській, Донецькій, Харківській і За­порізькій областях.
Схема 11

В Україні проживають також євреї, білоруси, молдавани, поляки, болгари, угорці, греки та ін.
До корінних жителів України належать і кримські татари, примусово виселені з рідної землі в 1944 р. Зараз спостерігається процес повернення їх на батьківщину. У 2004 р. вони складали понад 12 % населення АР Крим.
До областей із різноманітним національним складом належать Одеська, Закарпатська, Чернівецька.
Конституція України гарантує рівні права для всіх громадян України.
Діаспора — це розселення значної частини народу за межами своєї країни або етнічної території. Зараз за межами нашої держави проживає від 11 до 15 млн українців. Найбільше число їх у Росії, Казахстані, США, Канаді.

Система розселення й розвиток ­поселень

Особливості розміщення населення, рівень розвитку господарства, історичні традиції народу формують систему розселення — мережу населених пунктів певної території з їхніми різноманітними зв’яз­ками. Населені пункти в Україні представлені містами, селищами міського типу і селами. В Україні протягом багатьох років відбувається збільшення кількості міст і підвищення їхньої ролі в житті суспільства, тобто урбанізація. Відповідно зростали кількість і питома вага міського населення. Зараз рівень урбанізації досяг 69 %. Най­вищий він у Донбасі.
Останніми роками співвідношення між міським і сільським населенням залишається сталим, але, ймовірно, що процеси урбанізації в перспективі можуть суттєво прискоритися.
На території України нараховується ­454 міста, які значно відрізняються за кількістю населення, економічним потенціалом, адміністративними функціями тощо. Міста нашої держави залежно від кількості їхніх мешканців поділяються на окремі категорії:
• малі (до 50 000 осіб);
• середні (від 50 000 до 100 000 осіб);
• значні (від 100 000 до 250 000 осіб);
• великі (від 250 000 до 500 000 осіб);
• найбільші (від 500 000 до 1 млн осіб);
• міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).
Функції міст:
• адміністративно-господарські;
• транспортно-розподільчі;
• науково-освітні;
• курортно-оздоровчі та ін.
Сільські жителі складають 31 % населення. Вони проживають у різних за кількістю населення селах: малих (до 500 осіб), середніх (до 1000 осіб), великих (понад 1000 осіб). Сільське населення розміщується в Україні нерівномірно. На характер сільського розселення значно впливають природні умови. Найбільша густота сільського населення характерна для лісостепової зони. Нижчим цей показник є у поліській частині країни і ще нижчим у степовій.

Трудові ресурси та зайнятість ­населення

Трудові ресурси — частина населення, яка бере чи може брати участь у трудовій діяльності. У складі трудових ресурсів 95 % припадає на населення працездатного віку (жінки — 16—54 роки, чоловіки — 16—59 років). Решту складають працездатні люди пенсійного віку й підлітки.
Україна має значний трудоресурсний потенціал. У І кварталі 2004 р. економічно активне населення складало 22,495 млн осіб (47 % загальної кількості населення), із них працюють 19,558 млн осіб.
Забезпеченість трудовими ресурсами відзначається нерівномірністю. Так, розподіл трудових ресурсів за галузями господарства залежить від попиту на них. Зайнятість населення на початку 1990-х років була такою: 67 % у виробничій сфері, 33 % — у невиробничій.
Із переходом до ринкової системи господарювання структура зайнятості населення почала змінюватися: зростає частка зайнятих в обслуговуючих галузях, зокрема приватній торгівлі (рис. 35).

Рис. 35. Структура зайнятості населення України (за даними на 2004 р.)
Зростає попит на професії, пов’язані з фінансово-банківською системою, діяльністю бізнесових структур тощо. Стабіль­ним є попит на професії, пов’язані з науково-технічним прогресом.
У розподілі населення працездатного віку у містах і селах є істотні відмінності. З-поміж міських жителів люди працездатного віку становлять близько 60 %, серед сільських — близько 50 % усіх жителів. Тобто міста Украї­ни краще забезпечені людьми працездатного віку.
В Україні спостерігаються територіальні відмінності в працезабезпеченості. У Вінницькій, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях у зв’язку з відпливом молоді до міст не вистачає робочої сили в сільськогосподарському виробництві.
У зв’язку з переходом до ринкової економіки в Україні намітилась тенденція щодо скорочення кількості працю­ючих на підприємствах. З’явилися безробітні. У 1999 p. їх налічувалось понад 1,5 млн осіб, проте ця цифра насправді була значно більшою, якщо враховувати трудящих із неповною зайнятістю на виробництві. Крім того, не всі безробітні проходять реєстрацію у відповідних дер­жавних службах. Останнім часом рівень безробіття почав знижуватись. Кількість безробітних, що перебували на обліку в Державній службі зайнятості на 1 вересня ­2004 р., становила 914 тис. осіб. Проблема безробіття найгостріше стоїть у західних і північних областях України. Для її вирішення необхідні значні зусилля й кошти для перекваліфікації кадрів та їх перерозподілу. Потрібні також додаткові кошти для створення нових робочих місць і підтримки безробітних.
Україна належить до країн світу, де сформовані висококваліфіковані трудові ресурси практично для всіх галузей господарства. Вирішити більшість проблем трудових ресурсів можливо тільки завдяки прискоренню темпів будівництва ринкової соціально-орієнтованої економіки, розробці на державному рівні механізмів захисту населення від безробіття. В Україні прийнято закон «Про зайнятість населення», який визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення, його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.