Регіональна географія

Регіональна географія

Країни Європи

Німеччина

Німеччина — одна з найбільш розвинених країн світу, входить до складу країн «великої сімки». Площа — 356,9 тис. км2, населення — 82,8 млн осіб, столиця — Берлін (3,5 млн жителів). Державна мова — німецька, релігія — християнська (30 млн жителів — протестанти, 28 млн — католики). Грошова одиниця — євро. Держава має сучасно й всебічно збалансовану економіку, найбільш розвинену індустрію в Європі (рис. 45).

Рис. 45. Географічне положення Німеччини
Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) — федеративна держава, кожна земля якої має власні конституцію, парламент і уряд. Глава держави — федеративний президент. Виконавча влада належить федеральному уряду, на його чолі стоїть канцлер, який обирається бундестагом за пропозицією президента. Верхов­ний законодавчий орган ФРН на рівні федерації — парламент, який складається із двох палат — бундестагу (палати депутатів), який обирається загальним таємним голосуванням населення, і бундесрату (палати земель), члени якого призначаються земельними урядами.
Після об’єднання Західної і Східної Німеччини німецька держава в 1990-ті роки доклала значних зусиль до реорганізації свого господарства. За обсягом ВНП і промислового виробництва країна посідає перше місце в Європі і третє у світі, після США та Японії. Темпи економічного зростання та участі в міжнародному поділі праці є сталими і динамічними.
Із ресурсів найбільш значними є поклади кам’яного і бурого вугілля, калійної солі. Наявні невеликі родовища залізної руди, руд кольорових металів, нафти, газу, урану. Сучасна Німеччина має розвинену електроенергетику, що працює на власних (вугілля Рурського і Саарського басейнів) та імпортних енергоносіях.
Країну називають «локомотивом» Західної Європи. Індустрія є основою економіки, найбільш розвинені галузі — машино­будування, приладо- та автомобі­лебудування, електротехніка, спец­мета­лургія, хімічна, легка і харчова про­­мис­ловість. Мета­лур­гійне виробництво зосереджено головним чином у Рурі, 30 % продукції йде на експорт.
За обсягом виробництва хімічної продукції (Людвігсгафен, Леверкузен, Франкфурт-на-Майні) Німеччина поступається тільки США, а за експортом є лідером у світі. Країна посідає перше місце в Європі й третє у світі за рівнем розвит­ку суднобудування (Гамбурґ, Кіль та ін.). Добре розвинене виробництво інструментів, приладів, у тому числі оптичних (Берлін, Мюнхен, Франкфурт, Нюрнберґ та ін.). Країна посідає перше місце в Європі за випуском паперу і картону.
Сільськогосподарське виробництво (1,5 % ВНП) є високопродуктивним і цілком забезпечує внутрішні потреби.
Добре розвинені всі види транспорту, а провідна роль у перевезенні належить автомобільному транспорту.
Країна значною мірою залежить від імпорту сировини, напівфабрикатів і деяких видів промислових товарів. В експорті переважають машини і хімічна продукція, в імпорті — промислові вироби, паливо, руди, деревина, продовольство, волокна. Головні торгові партнери — країни ЄС.

Велика Британія

Офіційна назва — Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Вона є острівною країною, що розташована на північному заході Європи (рис. 46), має різнобічні зв’язки з більшістю країн світу, відіграє особ­ливу роль в ЄС.
Велика Британія — одна з найбільш розвинених країн світу, член «великої сімки». Площа — 244,1 тис. км2, населення — 59,5 млн осіб, столиця — Лондон (7,1 млн жителів). Лондон є одним із провідних світових торгових, фінансових, страхових і транспортних центрів. Офіційна мова — англійська, релігія — англіканство, поширені також пресвітеріанство й католицизм. Грошова одиниця — фунт стерлінгів.

Рис. 46. Географічне положення Великої Британії
Велика Британія — парламентська монархія. Глава держави — королева. Дер­жавний законодавчий орган — парламент, що складається з палати лордів і палати громад. Уряд формується лідером партії, що отримала на виборах більшість або найбільшу кількість місць у палаті громад.
Сировинна база Великої Британії представлена в основному нафтовими та газовими родовищами на шельфі Північного моря, покладами вугілля.
У сфері промислового виробництва країна здавна відома як «майстерня світу». Нині вона переживає революційні зрушення в розвит­ку продуктивних сил: швидкий перехід від традиційних (вуглевидобуток, металообробка, текстильна, харчова) до новітніх наукоємних (верстатобудування, електротехнічна, авіаційна, електронна та наф­тохімічна) галузей.
Частка послуг у структурі ВНП перевищує 70 %. Країна посідає провідні позиції в багатьох напрямках науково-технічного прогресу.
Сільське господарство є одним із найпродуктивніших та найоснащених у світі, у ньому зайнято лише 2 % населення.
Високорозвиненими є практично всі сфери господарської та соціальної інфраструктури. Провідна роль у зовнішніх перевезеннях належить морському транспорту, у внутрішніх — автомобільному.
Експорт країни на 90 % формується за рахунок продукції промисловості, а також аграрного сектору та продажу інтелектуальної власності; імпорт — сировина та напівфабрикати, машини, хімічна продукція. Головні торговельні партнери — країни ЄС (50 %) та США.

Франція

Франція — західноєвропейська держа­ва, одна з високорозвинених дер­жав сві­ту, член «великої сімки» (рис. 47). Площа — 551 тис. км2, населення — 59,3 млн осіб, столиця — Париж (2,2 млн жителів, з передмістями — майже 10 млн). Державна мова — французька, релігія — католицизм, поширені також протестантизм і мусульманство. Грошова одиниця — євро.

Рис. 47. Географічне положення Франції
Франція — республіка. Глава держави — президент. Він призначає прем’єр-міністра і членів уряду. Вищий законодавчий орган — парламент, що складається з двох палат — Національних зборів і Сенату. Уряд відповідальний перед парламентом.
За розміром ВНП на душу населення країна посідає четверте місце серед країн ЄС і дванадцяте — у світі. За багатьма напрямками науково-технічного прогресу й промислового виробництва посідає провідні позиції у світі.
Природні умови та ресурси сприяють роз­витку економіки. Надра країни багаті на різні руди, уран, боксити, калійні солі, вугілля тощо.
У промисловості найбільш розвиненими та високотехнологічними галузями є машинобудування (40 % продукції йде на експорт), хімічна (третє місце у світовому експорті), авіакосмічна (друге місце), автомобільна (четверте місце), харчова (друге місце), радіоелектронна, електротехнічна, інформатика, суднобудування. Особливого розвитку набула атомна енергетика, вона виробляє 75 % електроенергії.
Сільське господарство Франції є багатогалузевим, значна частина продукції виробляється великими господарствами. Країна є найбільшим на континенті виробником зерна (пшениці, ячменю, кукурудзи), молока, вершкового масла, сиру, а за загальними обсягами сільгосппродукції поступається лише США та Канаді.
У країні діє найрозгалуженіша в Європі сучасна транспортна (численні швидкісні залізниці, транскордонні автошляхи, морські порти) та телекомунікаційна інфраструктури. Відомі сталість і масштаби іноземного туризму у Франції. Вона є лідером у галузі високої моди, виробництва парфумів.
За рівнем зовнішнього товарообігу країна посідає місце в першій п’ятірці світових лідерів. Експорт — готові вироби, продовольство та напівфабрикати, імпорт — устаткування, комплектуючі, паливо та сировина.
Головні торговельні партнери — країни ЄС, Японія, США.

Італія

Італія — розвинена індустріально-аграрна країна Середземномор’я, що входить до складу «великої сімки» (рис. 48, с. 634). Площа — ­301,2 тис. км2, населення — 57,7 млн осіб, столиця — Рим (2,8 млн жителів). У межах Італії розташовані два анклави — Ватикан і Сан-Марино. Офіційна мова — італійська, релігія — католицизм. Грошова одиниця — євро.
Італія — парламентська республіка. Глава держави — президент — обирається строком на 7 років. Законодавча влада належить парламенту, який обирається на 5 років ­загальним і ­прямим голосуванням. Парламент складається з двох палат: Сенату республіки (322 сенатори) і Палати депутатів (630 депутатів). Виконавча влада належить урядові (Раді міністрів) на чолі з головою.
Основа сучасного господарства Італії — розвинена обробна промис­ло­вість, сільське господарство і міжнародний туризм. Значно меншою, у порівнянні з іншими західноєвропейськими країнами, є частка наукоємних галузей, більшою — частка державної власності. Після Другої світової війни Італія досить швидко відновила своє господарство за рахунок високих темпів розвитку промисловості, яка є голов­ною галуззю господарства. Їй притаманні висока монополізація, переважання обробних галузей важкої промисловості (хімія і машинобудування) і недостатній розвиток видобувних, орієнтація на імпортну сировину та енергоресурси гірських річок.

Рис. 48. Географічне положення Італії
У промисловості значну роль відіграє державний сектор (друге місце в Європі після Австрії). З акціонерних монополій найпотужнішими є «ФІАТ» (транспортне машинобудування) і «Монтедісон» (електротехніка, хімія).
Сільське господарство значно поступається промисловості за вартістю продукції. Внутрішні потреби в основних продуктах харчування (зернові, м’ясні) воно задовольняє лише на 75—80 %, хоча його роль у господарстві Італії єбільшою, ніж в інших розвинених країнах ­Європи. Особливо відстає південь країни з його традиційними аграрними відносинами і дрібними земельними володіннями.
Головна галузь сільського господарства — рослинництво. Переважає вирощування овочів (виділяються томати) і зернових. Країна посідає перше місце в Єв­ропі з виробництва рису.
Добре розвинуте садівництво: перше місце у світі з вирощування винограду й виробництва виноградних вин, четверте — у вирощуванні апельсинів і тютюну. Серед технічних культур велику роль відіграє цукровий буряк.
Продукція тваринництва не забезпечує внут­рішніх потреб.
У країні добре розвинений автомобільний (за протяжністю автострад посідає друге місце в Європі після Німеччини), залізничний (понад 20 тис. км, за рівнем електрифікації одне з перших місць у світі) та морський транспорт. Найбільший порт країни — Генуя.
На світовий ринок Італія постачає продукцію машинобудування (42 % експорту), легкої промисловості (текстиль, взуття, одяг), сільськогосподарську продукцію (цитрусові, овочі, вина, фрукти); імпортує — сировину, машини й обладнання, хімічні вироби, продукти харчування.
Рим, Венеція, Флоренція — важливі туристичні центри.

Польща

Польща — одна з постсоціалістичних держав Європи (рис. 49). Член ЄС з 2004 р. Площа — 312,7 тис. км2, населення — 38,7 млн осіб, столиця — Варшава (1,6 млн жителів). Офіційна мова — польська, релігія — католицизм. Грошова одиниця — євро.

Рис. 49. Географічне положення Польщі
Польща вважається мононаціональною країною — поляки складають 98,7 % населення.
Польща — демократична правова держава. Глава держави — президент — обирається на 5 років на загальних прямих виборах. Виконавча влада належить президенту і Раді Міністрів (уряду) на чолі з головою Ради Міністрів, який призначається президентом. Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом, що складається з Сейму та Сенату. Депутати й сенатори обираються строком на 4 роки. Сейм складається з 460 депутатів, Сенат — із 100 сенаторів.
Польща має вигідне економіко-географічне положення, багатогалузеве господарство, розвинені зовнішньоекономічні зв’язки.
Природно-ресурсний потенціал у цілому сприятливий для розвитку господарства: переважно рівнинний рельєф, помірно континентальний клімат, дерново-підзолисті й чорноземні ґрунти; 20 % території вкрито лісами, гідроресурси незначні.
Польща добре забезпечена корисними копалинами: кам’яним вугіллям (перше місце в Європі), сіркою, міддю, цинком, бурим вугіллям, кам’яною і ка­лійною сіллю, будівельною сировиною.
Господарство досить розвинене й багатогалузеве. У його структурі відбуваються великі зміни, пов’язані з переходом до ринкових відносин. Одержали розвиток точне і загальне машинобудування, хімічна галузь, промисловість будматеріалів, ПЕК. Металообробна галузь орієнтована на вітчизняну сировину (мідь). У невеликих містах розміщуються підприємства харчової та деревообробної промисловості, що використовують місцеву сировину.
Сільське господарство і харчова промисловість не тільки забезпечують населення товарами, але й експортують продукцію.
Розвинені всі види транспорту.

Рос?ія

Росія (Російська Федерація) — провідна держава СНГ. Розташована у Східній Європі і Азії (рис. 50, с. 636 ), її площа — 17 075 тис. км2, населення — 145,2 млн осіб, столиця — Москва (8,6 млн жителів). Державна мова — росій­ська. Грошова одиниця — рубль.
Росія — федеративна республіка. Глава держави — президент, який обирається на основі всенародного голосування. Представницький і законодавчий орган РФ — Федеральні збори (парламент) — складається з двох палат: Державної Думи (450 депутатів) і Ради Федерації. Уряд РФ здійснює виконавчу владу.
Росія має різноманітні природні умови й багаті природні ресурси. На її території розташовані великі поклади вугілля (Кузнецький, східна частина До­нецького, Печорський, Іркутський та інші кам’яновугільні, Кансько-Ачин­ський буровугільний басейни); нафти і га­зу (Волго-Уральська, Західносибірська, Тимано-Печорська нафтогазоносні провінції). Наявні значні поклади торфу (Центральна Росія), горючих сланців, урану. Родовища залізних і манганових руд є на Уралі, у Сибіру, в європейській частині. Родовища руд кольорових металів розташовані на Уралі, у Сибіру. Значні поклади солей зосереджені в Поволжі, Сибіру, на Алтаї. Країна має великі поклади фосфоритів і апатитів, сірки, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.
Водні ресурси Росії є дуже великими. Загальна довжина річок — понад 8 млн км. На значній протяжності вони придатні для судноплавства і сплаву лісу.
Росія має великі лісові та земельні ресурси. Найбільші земельні масиви розташовані в чорноземній зоні Східноєв­ропейської рівнини.
Промисловість має багатогалузевий характер, охоплює майже всі напрями індустріального виробництва. Струк­турно вона представлена розгалуженими комплексами: паливно-енергетичним, металургійним, машинобудівним, хіміко-технологічним та багатьма іншими. За значною кількістю найменувань виробництва сировини, матеріалів, обладнання, продукції та товарів країна посідає провідні місця у світі. Водночас негативними є надто висока енергоємність та матеріаломісткість виробництва, низькі показники продуктивності.

Рис. 50. Географічне положення Росії
Аграрний сектор також має багатогалузевий характер. Виробляється основний перелік продовольчої продукції та технічних культур. Однак низький загальний рівень продуктивності та організації праці, а також збереження, транспортування та переробки сільськогосподарської сировини зумовлюють необхід­ність значного імпорту продовольства.
Провідні позиції у світі за деякими напрямками посідає воєнно-промисловий комплекс. Країна досягла значних успіхів в освоєнні космосу. Діє широко розгалужена інфраструктура: транспортна (залізнична, водна, авіаційна та авто­мобільна), енергетична (лінії електропередач, нафто-, газо- та про­дук­то­проводи).
В експорті переважає паливно-сировинна складова, в імпорті — сучасна техніка, готові вироби, товари народного споживання. До 2/3 торгівлі припадає на країни Європи.

Білорусь

Білорусь — країна Східної Європи (рис. 51), зорієнтована на створення ринкової економіки, структурну перебудову господарства, розвиток наукємних галузей, конверсію оборонної промисловості, модернізацію обробних галузей та аграрного сектору. Площа — 207,6 тис. км2, населення — 10,3 млн осіб, столиця — Мінськ (1,7 млн жителів). Державна мова — білоруська, російській мові наданий статус рівної з білоруською. Грошова одиниця — білоруський рубль.
Білорусь — республіка, член Спів­дружності незалежних держав. Глава республіки — президент.
Загалом географічне положення країни є сприятливим для розвитку економіки. Надра країни багаті на калійні солі, є нафта, торф, будівельні матеріали.
Промисловість представлена структурно розвиненим комплексом галузей обробної промисловості (приладо- та машинобудування, електро- і радіотехнічна, деревообробна, легка, харчова промис­ловість), а також видобувними галу­зями (калійної солі, нафти і торфу).
Основні центри промисловості — Мінськ, Гомель, Могильов, Жодіно, Ві­тебськ, Молодечно, Барановичі, Орша, Брест.

Рис. 51. Географічне положення Білорусі
Сільське господарство спеціалізується на м’ясо-молочному тваринництві, свинарстві, вирощуванні деяких видів рослинницької продукції (льон, картопля, зернові та технічні культури).
Білорусь має добре розвинену транспортну мережу, представлену залізничним (5,5 тис. км), автомобільним (40 тис. км), річковим, авіаційним і трубопровідним транспортом.
Характер і структуру зовнішньоекономічної сфери визначає первинна орієнтація на зв’язки з Росією (понад 60 % товарообігу). Вивозяться верстати, комп’ютери, телевізори, велосипеди, мотоцикли, годинники, холодильники, хімічна продукція, добрива, шини, картопля тощо.
Економічна політика визначається орієнтацією на всебічну економічну та політичну інтеграцію з Росією.

Країни Азії

Японія

Японія — економічно найбільш розвинена країна Азії, острівна держава (рис. 52). Площа — 372,8 тис. км2, населення — 126,9 млн осіб, столиця — Токіо (11,9 млн жителів). Офіційна мова — японська. Це типова однонаціональна країна — японці складають 99,4 % населення. Решта — корейці, китайці, айни (нащадки давнього населення країни). Основні релігії — синтоїзм, буддизм. Грошова одиниця — єна.
Японія — конституційна монархія. Імператор є символом держави та єдності нації. Вищий законодавчий орган — парламент, що складається з двох палат: Палати представників і Палати радників. Виконавча влада належить урядові на чолі з прем’єр-міністром, якого обирає парламент із числа своїх членів.

Рис. 52. Географічне положення Японії
Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, у яких недостатня кількість природних ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу та сучасних методів організації виробництва, високим рівнем розвитку науки і техніки.
У міжнародному поділі праці Японія посідає особливе місце в галузях машинобудування, металообробки, електротехнічної, електронної та хімічної промисловості, суднобудування. Значна частина продукції цих галузей іде на експорт.
У країні висока концентрація виробництва. У межах «Тихоокеанського промислового поясу» (1/4 площі країни) виробляється 4/5 промислової продукції Японії. Зона мегаполісів, особливо агломерації Кейхін (Токіо — Йокогама), Хансін (Осака, Кобе, Кіото) і Нагоя є зосередженням наукоємних виробництв.
На частку Японії припадає приблизно 12 % світового промислового виробництва. В обробній промисловості розвиваються переважно нові та найновіші галузі, які базуються на передовій технології: виробництво засобів зв’язку та інформації, нових матеріалів, біотехнологія. Країна посідає перше місце у світі з виробництва суден (52 % світового обсягу), автомобілів (30 %), тракторів, металообробного устаткування, побутової електроніки, роботів.
Енергетика більш ніж на 80 % залежить від імпорту енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, урану тощо); зростає значення гідро- та атомної (43 реактори) енергетики. Використовуються ресурси океану.
Сільське господарство відіграє дуже важливу роль в економіці. Переважає дрібне селянське землевласництво. Обробляється 14,3 % площі країни. Японія забезпечує себе продуктами харчування на 75 %. Розвинене рибальство (перше місце у світі за виловом риби).
Основний вид транспорту — автомобільний, розвинений залізничний. За тоннажем морського флоту країна посідає перше місце у світі.
За зовнішньоторговельним обігом Японія посідає третє місце у світі після США і Німеччини. Експортуються машини та устаткування, електроніка, метали, хімічна продукція, науково-технічна інформація, капітал; імпортуються промислова сировина і напівфабрикати, паливо, продукти харчування.

Китай

Китай (Китайська Народна Республіка) — одна із найбільших держав світу (рис. 53). Пло­ща близь­ко 9,6 млн км2, населення — понад 1260 млн осіб, столиця — Пекін (12,6 млн жителів). Офіційна мова — китайська. КНР — багатонаціональна країна: 93 % — китайці, решта — представники 55 інших національностей і народностей (чжуани, уйгури, монголи, тибетці, корейці та ін.). Релігії — конфуціанство, дао­сизм, буддизм. Грошова одиниця — юань.
Згідно з конституцією вищим органом державної влади є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП). ВЗНП обирають голову КНР і його заступника. Голова КНР представляє державу у внутрішніх і зовнішніх справах. За пропозицією голови КНР ВЗНП затверджують кандидатуру прем’єра Дер­жавної влади (уряду). У перервах між сесіями ВЗНП їх постійно діючим органом є Постійний комітет. Законодавчу владу здійснюють ВЗНП, які складаються із депутатів, вибраних від провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування і збройних сил. Вико­навча влада належить Державній раді, яка відповідальна перед ВЗНП та їх Постійним комітетом і підзвітна їм.

Рис. 53. Географічне положення Китаю
Китай — індустріально-аграрна соціалістична країна, яка за абсолютними показниками виробництва поступається лише небагатьом державам. Частка в сумарному світовому валовому продукті складає близько 13 %, золотовалютні резерви після приєднання Сянґану (Гон­конґу) перевищили 170 млрд дол. США, за розмірами інвестицій поступається тільки США і Японії. Країна має дуже багатий і різноманітний природно-ресурсний потенціал, за земельними ресурсами посідає третє місце у світі.
Китай входить до числа головних країн світу за запасами кам’яного вугілля, залізної і манганової руд, руд кольорових металів (бокситів, олова, цинку, вольфраму, молібдену та ін.). Територія перспективна щодо запасів нафти і газу, є значні запаси ядерної сировини. Значні водні ресурси.
Трудові ресурси величезні й нерівномірно розміщені (2/3 населення мешкає у Східному Китаї, у приморських районах), що створює багато проблем: продовольчу, житлову та ін.
Середньорічне зростання економіки становить 16 %. Але такий стан сучасної економіки Китаю є неоднозначним. У розташуванні продуктивних сил сталися значні зміни, але процес цей відбувається суперечливо. У Китаї створена потужна багатогалузева промисловість. Поряд із традиційними галузями (текстильна, вугільна, металургійна) виникли нові — нафтовидобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.
Енергетика країни базується переважно на вугіллі. Постійно зростають обсяги виробництва електроенергії, але вони не повністю забезпечують потреби країни. Чорна металургія спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. Найбільші комбінати є в Аньшані, Ухані, Мааньшані.
Машинобудування — найважливіша галузь китайської індустрії. Поряд із високотехнологічними виробництвами існують численні дрібні підприємства. Налагоджено виробництво машин і устаткування для різних галузей, виробництво верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин. Най­більші цент­ри — Шанхай, Пекін, Шеньян, Харбін та ін.
У хімічній промисловості виділяються виробництва військової хімії та мінеральних добрив (друге місце після США). Текстильна промисловість за обсягом готової продукції посідає перше місце у світі (близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин, 1/10 виробництва тканин із хімічних волокон, важливий виробник натуральних і шовкових тканин). Основні підприємства зосереджені в Східному та Північному Китаї.
Сільське господарство залишається головною галуззю економіки Китаю. Переважає рослинництво, а в ньому — вирощування зернових (рис, пшениця, ячмінь, кукурудза), технічних (бавовник і джут, цукрова тростина, соя, арахіс) і овочевих культур. Головна зернова культура — рис (1/3 світового збору). Країна посідає друге місце (після Індії) з виробництва чаю. У КНР розводять велику рогату худобу (1/10 світового поголів’я) і свиней (2/5), овець, кіз і тяглових тварин: коней, волів, буйволів та ін.
Транспорт ще не задовольняє потреби господарства. Половину обсягу всієї його роботи виконує залізничний, важливе значення в перевезенні вантажів ві­діграє водний, особливо морський, у перевезенні пасажирів — автомобільний транспорт. Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий. Найгустіша транспортна мережа в промислових районах, у внутрішніх частинах країни — негуста. КНР активно розвиває політику «відкритих дверей», що передбачає активне залучення іноземного капіталу, науковотехнічне співробітництво, створення «особ­ливих економічних зон».

Індія

Індія — країна, що розвивається, одна з найбільших за площею і населенням у світі (рис. 54, с. 640). Площа — 3,28 млн км2, населення — понад 1014 млн осіб, столиця — Нью-Делі (300 тис. жителів). Індія — найбільш багатонаціональна країна у світі. У ній мешкає понад 500 народностей і племен, що розмовляють більш ніж 100 мовами. Офіційні мови — гінді та англійська. Релігія: 83 % населення спові­дують індуїзм, 12 % — іслам, є сикхи, християни, джайни, буддисти, парси та ін. Грошова одиниця — індійська рупія.
Індія — федеративна республіка. Глава держави — президент, який обирається на 5 років колегією виборщиків, яка складається з виборних членів обох палат парламенту і членів законодавчих зборів штатів. Законодавча влада належить президентові та парламенту, який складається з двох палат: Ра­ди штатів і Народ­ної палати. Виконавча влада належить президентові й уряду, який формується президентською більшістю й несе відповідальність перед Народною палатою.
Індія має великі природні ресурси й сприятливі природні умови. Її господарство має дуже суперечливий характер: незважаючи на швидкий розвиток промисловості країна має велику зовнішню заборгованість. Відставання Індії пояснюється тривалою колонізацією, застійними формами доіндустріального виробництва.

Рис. 54. Географічне положення Індії
Сільське господарство є основою економіки країни. Воно постачає сировину для провідних галузей господарства (текстильної, джутової, цукрової промисловості) і дає майже 50 % національного валового продукту. Але врожайність сільськогосподарських культур — одна з найнижчих у світі.
У структурі сільського господарства переважає рослинництво, тваринництво дає лише 1/5 товарної продукції. Близько 4/5 рос­лин­ництва припадає на продовольчі культури (рис, пшеницю, просо та ін.). Велике значення мають технічні (бавовник, джут, цукрова тростина) та олійні культури, чай, кава, прянощі. Індія ­посідає перше місце у світі за поголів’ям великої рогатої худоби (воли, буйволи, корови, яких використовують лише як тяглову силу), на північному заході розводять овець.
У промисловому виробництві традиційно переважає продукція легкої та харчової промисловості, але за темпами росту їх випереджає металургія. Швидкими темпами розвивається також машинобудування — нова галузь національної економіки (випуск металорізальних верстатів, електротехнічних приладів, сільськогосподарських машин, локомотивів). Досить розвинені нафтохімія і виробництво мінеральних добрив з імпортної сировини.
Північно-східні штати (Індійський Рур) характеризуються найбільшим видобутком мінеральної сировини, палива й досить розвиненим сільським господарством (виробництво чаю, джуту, вирощування рису). Тут виник комплекс виробництв, що об’єднує електроенергетику, чорну та кольорову металургію. Головне місто — Колката, як і Мумбай, розташований на узбережжі Аравійського моря, є провідним фінансовим і торговим центром країни.
У північно-західних штатах розвинуте неметаломістке машинобудування, тут розташований Делі — колишня столиця та великий промисловий центр країни.
У західних і центральних штатах знайдені родовища нафти, розвиваються нафтохімія і нафтопереробка. Значні площі зайняті плантаціями бавовнику, просяних культур.
Південні штати спеціалізуються на вирощуванні рису, прянощів, кокосових горіхів. Найбільше місце — Ченнай — порт і центр переробки експортних продуктів.
В Індії досить довга мережа заліз­ниць (63 тис. км). На цей вид транспорту припадає 3/4 вантажних та 1/3 пасажирських перевезень. Автомобільний транспорт посідає друге місце. Зовнішні перевезення здійснюються океанськими суднами, у країні функціонують аеропорти міжнародного класу.
Основні торговельні партнери Індія — США, Японія, Німеччина, Велика Британія. Індія експортує сільськогосподарську та промислову сировину, продовольчі й текстильні товари, коштовне каміння й вироби з нього, машини та обладнання, металовироби. Останнім часом країна отримує значні прибутки від поставки на світовий ринок високо­якісних комп’ютерних програм.

Країни Америки

Сполучені Штати Америки (сша)

США є найбільш розвиненою країною у світі, лідером «великої сімки» (рис. 55). Площа — 9,36 млн км2, населення — 281,4 млн осіб, столиця — Вашинґтон (понад 500 тис. осіa name=б). Початок формуванню американської нації поклала імміграція. Отже, сучасні американці (крім нечисленних корінних жителів — індіанців, ескімосів, алеутів і гавайців) — це нащадки вихідців із Європи, Японії, Китаю, Філіппін та інших країн. Складовою американської нації є також до 30 млн осіб негритянського походження, предків яких було завезено сюди з Африки для роботи на плантаціях південних штатів. Офіційна мова — англійська. Основні релігії — протестантство (58 % віруючих), католицтво (21 %). Грошова одиниця — долар.
США — федеративна республіка. Глава держави — президент. Президент і віце-президент обираються двоступеневими виборами строком на 4 роки. Президентські вибори проводяться у високосний рік. Законодавча влада належить Конгресу, який складається з двох палат: Сенату й Палати представників. Виконавча влада належить президентові, який є головнокоман­дуючим збройних сил США. Президент призначає міністрів за згодою Сенату.

Рис. 55. Географічне положення США
Для господарства США характерні комплексний розвиток усіх сучасних виробництв, новітні техніка, технологія й організація праці, високий освітній рівень населення.
Розвиток промисловості базується на потужному природно-ресурсному потенціалі країни.
Серед корисних копалин виділяються родовища нафти, природного газу, вугілля, сірки, фосфоритів, руд різноманітних металів. США посідають перше місце у світі за вартістю сировини, що добувається, й одночасно за її імпортом (1/3 споживання). США мають великі ресурси гідроенергії.
Енергетика — одна з найбільш динамічних галузей. Потужна енергетична база складається з ТЕС, ГЕС і АЕС, розміщених на всій території країни. Працюють 110 атомних реакторів.
Обробна промисловість — основа матеріального виробництва США — представлена всіма сучасними галузями. У країні виробляють найрізноманітніші засоби виробництва й товари споживання. На першому місці за вартістю продукції (майже 2/5) стоїть машинобудування. Значну роль відіграють також харчова, хімічна, поліграфічна, паперова, металургійна, швейна промисловість і виготовлення виробів із пластмаси.
За кількістю зайнятих виходять уперед авіакосмічна промисловість, виробництво ­електронних компонентів, оргтехніки, комп’ютерів, а також засобів зв’язку.
Найбільші промислові центри США: Нью-Йорк, Чикаґо, Лос-Анджелес, а також Бостон, Філадельфія, Клівленд, Детройт, Г’юстон.
В аграрному секторі країни зайнято тільки 2,6 % робочої сили, але він забезпечує населення основними видами харчових продуктів. Його основу складають ферми (2,9 млн). США є найбільшим у світі виробником і експортером сільськогосподарської продукції: зерна (пшениця, кукурудза), м’яса, бавовни.
Сфера послуг є головною складовою економіки країни, у якій зайнято понад 72 % робочої сили й створюється понад 75 % ВНП. Найбільш динамічними галузями країни є ділові та особисті послуги, фінанси, зв’язок. До сфери послуг надходить 60 % усіх інвестицій.
Розгалуженість і оснащеність транспортної, банківсько-фінансової, телекомунікаційної, правової та інформаційно-сервісної інфраструктури не має аналогів у світі.
Країна має широкі зовнішньоекономічні зв’язки. Експорт переважно складається з нау­коємних і високотехнологічних товарів і послуг, тоді як в імпорті переважають споживчі товари й енергоносії. Основні торгові партнери — Японія, Канада, Німеччина, Республіка Корея, Китай.

Канада

Канада входить до «великої сімки» головних індустріальних країн світу (рис. 56). Площа — 9,97 млн км2, населення — 31,3 млн осіб, столиця — Оттава (1,01 млн осіб). Канада — одна з найменш заселених країн світу: середня густота населення 3,1 особи/км2. Офіційні мови — англійська та французька. Релігія: знач­на частина населення сповідує католицизм (понад 45 %), є прихильники англіканської, канадської об’єднаної та інших церков. Грошо­ва одиниця — канадський ­долар.
Країна входить до складу Спів­дружності, очолюваної Великою Бри­танією. Главою Канади номінально є королева Великої Британії, представлена генерал-губернатором, якого вона призначає за рекомендацією прем’єр-міністра Канади. Законодавча влада належить королеві в особі генерал-губернатора й парламенту. Парламент складається з Па­лати громад (обирається на 5 років) і Сенату (призначається на регіональній основі, має 104 місця). Виконавча влада теж належить королеві в особі генерал-губернатора і здійснюється урядом, який складається з прем’єр-міністра і мі­ніс­трів.

Рис. 56. Географічне положення Канади
Канада досить швидко створила ефективну ринкову економіку. Особ­ливістю її господарства є аграрно-сировинна спеціалізація у світовому поділі праці.
У цілому країна має сприятливі природні умови (хоча 1/2 її площі розташована в субарктичному й арктичному кліматичних поясах): третина території вкрита лісами, багато озер, на півдні поширені каштанові ґрунти й чорноземи, дуже багаті ресурси. Країна має величезні поклади залізних руд, руд кольорових, рідкісних і дорогоцінних металів, урану, нафти, природного газу, кам’яного вугілля.
Канада — країна переселенського типу. Більшість людей мешкає в містах на півдні, уздовж кордону із США.
У структурі економіки переважають обробна промисловість і галузі первинної обробки сировини. Головні позиції посідає машинобудування, особливо транспортне (автомобілі, літаки, тепловози, судна і снігоходи), сільськогосподарське, виробництво устаткування для лісової і гірничої промисловості. Добре розвинуті чорна металургія, хімічна, легка, харчова, деревообробна й целюлозно-паперова галузі. Провінції Онтаріо і Квебек дають 3/4 продукції обробної промисловості.
Сільське господарство — високотоварне, багатогалузеве, добре оснащене технічно. Частка тваринництва за вартістю продукції складає майже 60 %. Головна галузь рослинництва — вирощування зернових, насамперед пшениці — основної експортної культури. Збір зерна в Канаді сягає 50—60 млн т. Поряд із пшеницею вирощують ячмінь, овес, льон, картоплю, овочі, фрукти. Розвинуті м’ясне й молоч­не тваринництво, птахівництво. Вагоме місце належить рибальству.
Понад половини продукції сільського господарства надходить на експорт, вивозиться 3/4 зібраної пшениці (друге місце після США).
Канадський імпорт на 2/3 складається з електроніки, засобів зв’язку, приладів і промислового обладнання.

Країни Латинської Америки

Латинська Америка — регіон Західної півкулі між США й Антарктидою (рис. 57), на території якого розташовані 46 країн (14 із них — колонії) із населенням близько 520 млн осіб. До складу Латинської Америки входять Мексика, Країни Центральної Америки, Вест-Індії та Південної Америки.

Рис. 57. Латинська Америка

Особливості населення країн Латинської Америки

Для країн Латинської Америки характерне швидке зростання кількості населення. Це відбувається за рахунок природного приросту, який у більшості країн характеризується високою народжуваністю (21 ‰) і низькою смертністю (6 ‰). За віковою структурою регіон належить до наймолодших регіонів земної кулі. 32 % усіх жителів становлять діти до 15 років (у Європі цей показник складає 17 %). Високий природний приріст — одна з причин сповільненого зростання, а іноді навіть зниження життєвого рівня. У найменш розвинених країнах Латинської Америки й тепер досить висока смертність (у Гаїті — 13 ‰).
На розміщення населення значною мірою вплинули особливості історичного розвитку та колонізації, наявний тип господарювання, а також природні умови. Максимальна густота населення на східному узбережжі, а мінімальна — у центральних частинах материка. На більшій частині регіону густота населення становить 3 особи/км2, і тут проживає близько 5 % усього населення.
Населення регіону сформувалося внаслідок змішування корінного населення — індіанців із переселенцями з різних частин світу, насамперед із Європи. Індіанці живуть в усіх країнах, але кількість їх різко зменшується внаслідок експлуатації та захворювань. Велика кількість населення Мексики, Чилі, Параґваю, Ґватемали, Панами, Нікараґуа, Гондурасу та інших країн — метиси, в Арґентині, Уруґваї і Бразилії переважає європейське населення. Нащадки африканців мешкають на північному сході Бразилії, на Гаїті.
Під впливом відносного аграрного перенаселення різко зросла міграція сільського населення до міст. Як за темпами, так і за рівнем урбанізації Латинська Америка посідає перше місце серед країн, що розвиваються. У містах мешкає 66 % всього населення, а в окремих країнах (Арґентина, Уруґвай, Чилі) — ще більше.
Темпи зростання міст дуже випереджають темпи індустріалізації. Най­інтенсивніше зростають столиці, портові й промислові міста. У регіоні налічують 240 міст із населенням понад 100 тис. осіб. Виникли десятки агломерацій: Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Сантьяґо, Гавана та інші. Виникають мегаполіси, найбільший — Сан-Ріо (Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро) в Бразилії. Разом із тим, Амазонія та гірські масиви мало освоєні.
Економічно активна частина населення зростає значно повільніше, ніж його загальна кількість, що негативно впливає на економічний розвиток ре­гіону.

Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Латинської Америки

У спадщину від колоніальних часів Латинська Америка дістала специфічні риси господарства. Дві розвинуті галузі — плантаційне сільське господарство й гірничовидобувна промисловість — орієнтовані на експорт і досі залишаються провідними. Але структура господарства поступово стає всебічно розвинутою: в гірничовидобувній виділяються експортні комплекси (нафтовидобувний, чорної та кольорової металургії), кілька напрямів спеціалізації має агровиробнича сфера, розвивається лісова і рибна промисловість. Усе більш міцні позиції на ринках регіонів посідають машинобудування та легка промисловість.
Розвиток економіки залежить від імпорту обладнання та від експорту вітчизняної сировини і напівфабрикатів.
У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Характерними є батрацтво, праця на плантаціях, безробіття.
На регіон припадає 15 % світового виробництва м’яса, 18 % — кукурудзи, 19 % — бавовни, 21 % — фруктів; 50 % продукції йде на експорт (кава, цукор, бавовна, банани та цитрусові). Головні сільськогосподарські регіони розташовані вздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій. Найважливіші з районів — Мексиканське нагір’я, Арґентинська пампа та східне узбережжя Бразилії.
Близько 4/5 всієї сільськогосподарської і 3/4 промислової продукції виробляється в 5 країнах — Бразилії, Мексиці, Арґентині, Чилі та Венесуелі.
Промисловість концентрується у най­більших містах і агломераціях, переважно столичних. Переробні підприємства не завжди розташовані в районах видобутку корисних копалин, частіше поблизу портів, оскільки орієнтовані на експорт.
Розвиток транспортної системи в країнах регіону є недостатнім. Магістралі переважно сполучають райони видобутку сировини з морським узбережжям. Міждержавних, і тим більше трансконтинентальних, ліній практично немає.
Отже, країни регіону не мають досконалих національних господарств. Збереження стану економічної за­леж­ності, особливої виробничої інфра­структури (розміщення підприємств, кому­нікацій) і характер системи зов­­нішньоекономічних зв’язків гальмують створення збалансованих національних господарств латиноамериканських країн.

Країни Африки


Рис. 58. Африка
На території Африки нараховується 53 суверенні держави (50 республік і 3 монархії), більшість із них до середини ХХ ст. були колоніями (рис. 58). Європейська колонізація розпочалась у цьому регіоні з ХVІ ст. До ­початку Першої світової війни майже 90 % території перебувало в руках європейців (найбільші ­колонії мали Велика Британія і Франція; великі володіння були в Німеччини, Португалії, Іспанії, Бельґії та Італії). Однак на кінець ХХ ст. на африканському континенті практично не залишилось колоній. Винятком є Західна Сахара (Марокко). Нещодавно на карті Африки з’явилася нова країна — Еритрея, у минулому провінція Ефіопії. Острів Святої Єлени перебуває у володінні Великої Британії, а Реюньйон — Франції.

Особливості населення країн Африки

Кількість населення країн Африки сягає понад 820 млн осіб. Наприкінці ХХ ст. населення континенту стало швидко зростати, і темпи його приросту виявилися одними з найвищих у світі — 3 % на рік. За прогнозами за кілька років кількість населення Африки може досягти ­900 млн осіб. Найбільші за кількістю населення країни: Ніґерія (126,6 млн осіб), Єгипет (69,5 млн осіб), Ефіопія (65,8 млн осіб), ДРК (51,9 млн осіб), Південна Африка (43,5 млн осіб).
Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Показники народжуваності та природного приросту населення високі. У різних країнах населення зростає нерівномірно, характеристики статево-вікової структури з економічної точки зору залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного населення, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків — 49, для жінок — 52 роки).
На думку деяких учених, швидке зростання й велика кількість населення є головною, якщо не єдиною, причиною відсталості, бідності та хронічного недоїдання населення.
В Африці проживає переважно сільське населення, у середньому воно складає 59 %, а в окремих країнах — до 90 %. Рівень урбанізації найнижчий серед материків. Понад 50 % міських жителів мешкають лише в Алжирі, Південній Африці, Тунісі, Лівії, Єгипті, Конґо, Марокко та в деяких невеликих країнах. Відбувається швидке зростання населення великих міст, особливо столичних, що в ряді країн призвело до необхідності заснування нових столиць (наприклад, у Ніґерії Абуджи замість Лаґоса); якщо в 1950 р. було лише одне місто з населенням понад 1 млн осіб, то зараз їх кілька десятків.
Середня густота населення — 25 осіб/км2, але майже в половині держав вона є нижчою. Найбільша густота — понад­ 1000 осіб/км2 у долині Нілу. У країнах, частина площі яких зайнята пустелею Сахарою або вологими еква­торіальними лісами, є багато безлюдних районів. Густо населені узбережжя, де зосереджені великі міста, торгівля, промислові підприємства та місця видобутку корисних копалин.
Останніми роками в Африці посилилися внутрішні та зовнішні міграції населення, пов’язані з нерівномірністю соціально-економічного розвитку окремих країн. Регіон загалом добре забезпечений трудовими ресурсами й відчуває труднощі у працевлаштуванні частини економічно активного населення. Це пов’язано з низькою кваліфікацією або її пов­ною відсутністю у значної частини насе­лення.

Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Африки

Більшість країн Африки належать до країн, що розвиваються. Єдина економічно розвинена держава — Південна Африка.
В економіці більшості африканських країн збереглося чимало рис, характерних для колоніального періоду. Най­важливіша з них — техніко-економічна та соціально-економічна відсталість. Лише у 15 країнах континенту ВВП перевищує 2000 доларів на душу населення. Характерними є багатоукладність економіки, іноземне підприємництво.
Типовим для африканських держав є низький рівень національного доходу, розмежування в сільському господарстві товарно-експортного виробництва й натурального та дрібнотоварного господарства, поширення монокультури, переважний розвиток гірничовидобувної галузі. Зовнішня торгівля у більшості країн зберігає мінерально- та аграрно-сировинну спеціалізацію експорту.
Для більшості країн характерна наявність «брудних» виробництв, а також паливна та комунікаційна проблеми.
Провідною галуззю країн є сільське господарство, а в ньому головне — рослинництво. Основні зернові культури — просо, сорго, кукурудза, рис, пшениця та ячмінь; коренеплоди — маніок, батат, ямс; плодові — банани, фінікова пальма, маслини. Часто вирощують одну основ­ну культуру, що цілком домінує в тій чи іншій країні (Гана — какао-боби, Сенеґал — арахіс, Ефіопія — кава).
Африка — світовий постачальник багатьох видів тропічної рослинної сировини: какао, кави, арахісу, пальмової олії, прянощів. Але галузь характеризується низькими темпами та екстенсивними методами виробництва.
Тваринництво слабо розвинуте, має екстенсивний характер, невисоку продуктивність.
У промисловості найрозвиненіші галузі — гірничовидобувна і гірничометалургійна. У виробництві міді значне місце посідає Замбія. Добувають руди дорогоцінних металів, збагачують і виробляють цинк, свинець, кобальт, золото, срібло, уран.
Провідні галузі обробної промисловості — легка і харчова — використовують місцеву сировину. Останнім часом з’явилися підприємства машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії, будматеріалів.
У цілому обробна промисловість розвинута слабко й розміщена дуже нерівномірно. Велику частину продукції галузі виробляють Південна Африка, Єгипет, Марокко, Алжир, Ніґерія, Туніс. Майже 25 % краї Африки не мають сучасних підприємств обробної промисловості.
Істотними особливостями розміщення господарства багатьох країн є зосере­дження економічної діяльності в кількох центрах і значний розрив у рівнях заселення, освоєння та економічного розвитку окремих територій. Порівняно більш економічно розвиненими є території, прилеглі до столиць або портів, через які транспортують сировину і де частково її переробляють. Значні промислові та економічні центри виникли в районах видобутку мінеральної сировини (центри «мідного поясу» у Замбії; центри, пов’язані з наф­то- і газопромислами Алжиру і Лівії).

Австралійський Союз (Австралія)

Австралійський Союз — економічно високорозвинена країна (рис. 59). Площа близько 7,7 млн км2, населення — 19,2 млн осіб, столиця — Канберра (350 тис. осіб). Релігія: 76 % населення сповідує християнство (католики, англіканці). Грошова одиниця — австралійський долар.
Країна входить до складу Співдружності, очолюваної Великою Британією. Главою держави є королева, представлена генерал-губернатором, якого вона призначає за рекомендацією ­австралійського уряду. Вищий законодавчий орган — федеральний парламент, який складається із Сенату й Палати представників. Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем’єр-міністром.
Природні умови Австралії не сприяють розвитку господарства. Країна переважно рівнинна, але 2/5 території займають пустелі. Лісові, водні й ґрунтові ресурси — небагаті. За площею природних пасовищ країна не має рівних у світі. Вона посідає одне з перших місць за покладами мінеральних ресурсів, насамперед руд металів і вугілля. Є запаси нафти, природного газу.
Середня густота населення складає лише 2,3 особи/км2. Несприятливим є нерівномірність його розміщення, понад 4/5 населення зосереджено на південно-східному узбережжі й близько 80 % живе в містах.

Рис. 59. Географічне положення Австралії
Головне місце в господарстві належить різним галузям обробної промисловості: чорній і кольоровій металургії (Ньюкасл, Порт-Пірі, Вуллонґонґ), машинобудуванню (автомобілебудування, виробництво сільськогосподарських машин, електроприладів, вироби радіотехніки — Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен), хімічній, харчовій (масло- і сироробне, молочно- і м’ясоконсервне та борошномельне виробництва, пивоваріння, виготовлення бекону, обробка тютюнового листя) і легкій.
Сільське господарство багатогалузеве, добре розвинуте, має яскраво виражений експортний характер. Головна галузь — тваринництво. За поголів’ям овець (150—180 млн) і настригом вовни країна не має рівних у світі.
У міжнародному поділі праці Австралія має аграрно-сировинну спеціалізацію. За кордон вивозиться 1/2 продукції сільського господарства і 3/4 продукції видобувної промисловості. Із продуктів тваринництва експортують вовну, м’ясо, масло, сир, шкіру, з продукції рослинництва — зерно, тростинний цукор і фрукти.
Експорт мінеральної сировини є дуже різноманітним, за його розмірами країна посідає одне з перших місць у світі. Це залізні руди, боксити, кам’яне вугілля, свинець, цинк, мідь, марганець, нікель, олово, уран. Освоєння нещодавно відкритих на північному заході родовищ алмазів дозволило країні стати світовим лідером за їх експортом.

Океанія

Океанія — це макрорегіон, який формують понад 10 тис. островів південно-західної і центральної частини Тихого океану (рис. 60). Площа — 805 тис. км2. Населення — 7 млн осіб. Держав — 12, залежних територій — 20.
У межах Океанії виділяють три історико-етнографічні частини:
Меланезія (Острови Нової Каледонії, Соломонові острови, Архіпелаг Бісмарка, Острови Санта-Крус, Ост­рови Д’Антркасто, Архіпелаг Луїзіада, Папуа-Нова Ґвінея, Нові Гебріди);
Мікронезія (Маріанські й Маршаллові острови, Острови Кірибаті, Каро­лін­ські острови);
Полінезія (Гавайські острови, Острови Самоа, Острови Тонґа, Острови Фран­цузької Полінезії, Острови Пасхи).
Економіка регіону розвинута слабко й має вузьку спеціалізацію (схема 24).

Рис. 60. ОкеаніяHeader217

 
Пошук по сайту
Наши RSS ленты
Новости сайта
Рефераты