Приклади розв’язування задач

Приклади розв’язування задач

Для розв’язання задачі 1 необхідно знати:
• витрати виробництва — всі витрати фірми на виробництво та реалізацію продукції;
• зовнішні (явні) витрати — платежі фірми постачальникам факторів виробництва і проміжних товарів;
• внутрішні (неявні) витрати — вартість ресурсів, що використовуються у виробництві й не купуються ззовні; доходи, якими жертвує підприємець, використовуючи ресурси для власного виробництва;
• бухгалтерський прибуток — різниця між виторгом від продажу продукції і зовнішніми (явними) витратами;
• економічний прибуток — різниця між виторгом і всіма (зовнішніми і внутрішніми) витратами;
• нормальний прибуток — винагорода підприємцю, ціна його присутності в даній діяльності;
• чистий прибуток — частина економічного прибутку, що залишилася після виплати податків і платежів.

Задача 1

Коваленко має невелику гончарну фірму. Він наймає одного помічника і платить йому 6000 грн на рік. Щорічна оренда приміщення складає 2500 грн. На сировину витрачається 10 000 грн. Коваленко інвестував в устаткування (гончарні кола, печі та ін.) власні заощадження в розмірі 20 000 грн, що могли б йому приносити 10 % річних за умови вкладення їх у банк. Конкурент пропонував Коваленкові 7500 грн на рік за місце гончаря в його фірмі. Свої підприємницькі здібності Коваленко оцінює в 3500 грн на рік. Загальний виторг від продажу гончарних виробів склав 60 000 грн.
Визначити: розмір бухгалтерського, економічного й чистого прибутку, якщо податки і платежі складають 30 %.

Розв’язання

Насамперед необхідно визначити зовнішні й внутрішні витрати.
До зовнішніх витрат належать: зарплата найманого робітника, оренда приміщення, плата за сировину, устаткування. Таким чином, зовнішні витрати дорівнюють
6000 + 2500 + 10 000 + 20 000 = 38 500 грн.
До внутрішніх витрат слід віднести можливі доходи Коваленка: відсоток — 2000 грн, зарплата — 7500 грн, а також вартість підприємницьких здібностей — 3500 грн. Отже, внутрішні витрати = 2000 + 7500 + 3500 = = 13 000 грн.
Бухгалтерський прибуток дорівнює
60 000 – 38 500 = 21 500 грн.
Економічний прибуток дорівнює
60 000 – (38 500 + 13 000) грн.
Податки і платежі складають 30 % від бухгалтерського прибутку, тобто
0,3 · 21 500 = 6450 грн.
Чистий прибуток = 8500 – 6450 = 2050 грн.
Для розв’язання задачі 2 необхідно знати:
• пропозиція — кількість товарів і послуг, які виробник готовий поставити на ринок по кожному рівню цін у даний період часу;
• величина пропозиції — кількість блага, яку виробник готовий поставити на ринок за визначеною (конкретною) ціною;
• збільшення податків зсуває криву пропозиції вліво, у бік зменшення, а виділення дотацій — управо, у бік збільшення.

Задача 2

Функція пропозиції задана рівнянням
QS = 3P – 50.
Запишіть рівняння пропозиції, якщо:
а) уряд вводить дотації в розмірі 5 грн на одиницю товару;
б) уряд вводить дотації в розмірі 15 % від ціни товару;
в) уряд збільшує податок на 2 грн з одиниці товару;
г) урядом уведений податок у розмірі 20 % від ціни товару.
Побудуйте відповідні графіки.

Розв’язання

а) Уведення дотацій означає збільшення пропозиції і зменшення ціни. Щоб одержати нове рівняння, необхідно виразити стару ціну через нову: P = P1 + 5.
Отже, QS = 3(P1 + 5) – 50 = 3P1 – 35. Графік S зсувається вправо, до S1.
б) Аналогічна ситуація, тільки P = P2 · 1,15;
QS = 3 · 1,15P2 – 50 = 3,45P2 – 50. Крива S зсувається вправо, до S2.
в) Уведення податку зменшує пропозицію і збільшує ціну. Графік S зсувається вліво, до S3.
У вихідне рівняння пропозиції підставляємо P = P3 – 2.
Одержуємо QS = 3(P3 – 2) – 50 = 3P3 – 56.
г) Ситуація схожа на попередню, але , тому графік зсувається вліво, до S4, а функція пропозиції матиме вигляд
.

Побудова графіків

Оскільки рівняння характеризує лінійну залежність Q від P, то лінія пропозиції буде прямою. Для побудови графіків узято значення QS в кожному випадку при P = 20 грн і P = 30 грн.
Вихідні умови:
для функції QS= 3P – 50
при P = 20 QS= 10;
при P = 30 QS= 40.

Рис. 20 Рис. 21
a) QS= 3P1 – 35 б) QS= 3,45 P2 – 50 при P = 20 QS= 25; при P = 20: QS= 19; при P = 30 QS= 55. при P = 30 QS= 53,5.

Рис. 22 Рис. 23
в) QS= 3 P3 – 56 г) QS= 2,5 P4 – 50
при P = 20 QS= 4; при P = 20 QS= 0;
при P = 30 QS= 34. при P = 30 QS= 25.

Нерівність доходів

Проблема нерівності багатства — одна з найдавніших проблем у світі. Диференціація багатства — розбіжності в сумах регулярно одержуваних сім’ями номінальних доходів (у розрахунку на одного члена сім’ї) і вартості майна, що їм належить. Диференціація багатства визначається нерівністю в розподілі доходів. Аргумент на користь нерівності доходів — це необхідність використовувати їх як стимул ефективного розвитку економіки. Визнання об’єктивності нерівності в розподілі доходів передбачає визначення оптимальної межі їх диференціації і створення системи перерозподілу доходів.
Причини диференціації доходів.
1) Відмінності в здібностях. Люди мають різні інтелектуальні, фізичні та естетичні здібності, що дають їм змогу робити різний внесок у сукупний продукт, а отже, одержувати різні за величиною види доходів (заробітну плату, прибуток, ренту).
2) Освіта і навчання. Кожен член суспільства вільний у виборі освіти, але обмежений у можливостях інвестицій на ці цілі. У процесі виробництва люди виконують різні за ступенем складності й рівнем кваліфікації операції,— отже, одержують різні доходи.
3) Професійні особливості й ризик. Доходи неоднакові через відмінність в умовах роботи, можливість «сумісництва» — роботи в кількох місцях, різної готовності ризикувати.
4) Володіння власністю. Існує нерівність у володінні: окремим особам належить різна кількість ресурсів, акцій, облігацій. Право спадкування відтворює ця нерівність.
5) Удача, зв’язки, нещастя й дискримінація. Уміння «опинитися в потрібному місці в потрібний момент» допомагає розбагатіти.

Для визначення межі диференціації доходів використовують «криву Лоренца». Вона дозволяє встановити, наскільки реальний розподіл доходів країни між сім’ями відрізняється від абсолютної рівності та абсолютної нерівності. На вигляд графік нагадує лук (рис. 24). Корпус його — це варіант абсолютної рівності доходів сімей. Осі хта у — показують ситуацію абсолютної нерівності (1 % сімей одержує 100 % всіх доходів). Чим сильніше натягнута тятива «луку Лоренца», тим більша в країні нерівність сімей за рівнем доходів. Учені вважають, що край натягу настає в момент, коли найбідніші 40 % населення одержують 12—13 % загальної суми доходів сімей країни. Таке становище може призвести до соціального вибуху. Рівень диференціації визначається індексом Джині (IДжині), що розраховується як відношення площі «лука» до площі трикутника, утвореного лініями абсолютної рівності і нерівності. IДжині більше 0, але менше 1. Чим він вищий, тим більша диференціація доходів. В Україні в 1998—2000 рр. цей індекс був в інтервалі 0,5—0,7. Бідність — рівень життя сім’ї, коли її доходи не дозволяють забезпечити прожитковий мінімум. Близько 14 % всього населення живе в бідності.
Перерозподіл доходів ґрунтується на податковій системі. Програми соціального страхування частково відшкодовують втрати заробітків, пов’язані з виходом на пенсію та із тимчасовим безробіттям. Ці програми фінансуються за рахунок податків на заробітну плату й виражають «зароблене право» на пенсію, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу безробітним. Програми державної допомоги, чи благодійні програми, надають допомогу тим, хто не може заробити сам, будучи непрацездатним або маючи на утриманні дітей. Ці програми фінансуються із загальних податкових надходжень. Щоб здобути право на допомогу, окремі особи і сім’ї повинні представити документи, що свідчать про їх низькі доходи. У Конституції України (Ст. 46) записано, що кожен громадянин має право на соціальний захист, яке гарантується державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, організацій, а також бюджетних джерел соціального забезпечення. На соціальний захист населення спрямовані Закони України: «Про зайнятість населення», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про пенсійне забезпечення», «Про основні положення соціального захисту ветеранів праці та інших громадян літнього віку в Україні». Одним із методів соціального захисту є встановлення мінімальної заробітної плати.

 

Форми оплати праці

Заробітна плата (ЗП) в широкому розумінні містить у собі як безпосередню оплату за використання здібностей людини до праці (протягом певного часу), так і доходи у вигляді гонорарів, премій та інших видів винагород за працю. Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за свою денну, місячну працю.
Реальна заробітна плата — це та маса життєвих благ, які можна придбати за отримані гроші. Вона знаходиться у прямій залежності від номінальної заробітної плати й у зворотній залежності від рівня податків і рівня цін.
Погодинна заробітна плата — метод оплати праці, за якого заробіток прямо пропор­ційно залежить від кількості годин, відпрацьованих робітником.
Відрядна заробітна плата — метод оплати праці, за яким заробіток прямо пропорційно залежить від кількості виконаних працівником виробничих операцій чи виготовлених товарів.
Погодинна заробітна плата звичайно застосовується на підприємствах, де переважає строго регламентований технологічний режим (конвеєрне виробництво, хімічні технології). Керівним, інженерно-технічним працівникам, службовцям, науковим працівникам погодинна оплата праці встановлюється у вигляді посадових окладів.
Відрядна заробітна плата найбільше застосовується на підприємствах, де висока частка ручної праці й необхідно стимулювати збільшення випуску продукції.
Заробітну плату можна розглядати як рівноважну ціну, що встановилася на ринку праці. Суб’єктами попиту на ринку праці виступають бізнес і держава, а суб’єктами пропозиції — домашні господарства.
Як і на будь-якому ринку, ціна рівноваги (на ринку праці це заробітна плата) може змінюватися при зміні попиту та пропозиції. Якщо при переході до ринкової економіки зростає попит на фахівців з економічною освітою, то ставки заробітної плати таким фахівцям підприємці підвищать, щоб залучити їх до себе на підприємство. Якщо ж населення відреагує на попит ринку і більша його частина здобуде економічну освіту, пройде курси перепідготовки, то на ринку праці збільшиться пропозиція (крива на рис. 25 переміститься в положення ) і заробітна плата цих фахівців почне знижуватись.
На ринках різних видів праці рівень заробітної плати різний. Диференціація її пояснюється тим, що різна праця потребує різного рівня кваліфікації; заробітна плата має стимулювати також виконання менш приємних (брудних, важких), але необхідних для су­спільства робіт.
Рівень реальної заробітної плати знаходиться в прямій залежності від продуктивності праці. У свою чергу, зростання продуктивності праці можна стимулювати через заробітну плату. Так, застосовується система премій та участі в прибутку. Премія — винагорода за ефективність праці. Участь у прибутку — це розподіл заздалегідь встановленого відсотка від прибутку підприємства між його працівниками. Використовується пенсійне стимулювання — створено пенсійний механізм, відповідно до якого розмір пенсії прямо залежить від розміру заробітної плати й терміну роботи за наймом. Найефективнішою є система стимулювання через «участь в успіху». На заробітну плату працівники купують на пільгових умовах акції своїх компаній, стаючи співвласниками підприємства. Таким шляхом досягається зацікавленість працівника не тільки в поліпшенні результатів своєї праці, а й в успіху підприємства.

Позичковий відсоток

Позичковий відсоток є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав їх підприємствам або приватним особам для використання. За гроші, які підприємства беруть у позику, вони купують фактори виробництва (верстати, сировину, робочу силу) і виготовляють готову продукцію. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємство (підприємець) повинне не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошовим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, називається нормою (ставкою) позичкового відсотка.
Наприклад, якщо позичено 20 000 грн, а боржник має повернути через рік 21 000 грн, то річна ставка відсотка становитиме 5 %:
.
Сам позичковий відсоток є абсолютною величиною: 21 000 – 20 000 = 1000 грн, а 5 % — норма, або ставка позичкового відсотка. Проте в повсякденній господарській практиці для зручності, коли йдеться про позичковий відсоток, здебільшого мають на увазі норму (ставку) позичкового відсотка.
Розрізняють номінальну й реальну норму позичкового відсотка (r). Номінальною є та ставка відсотка, за якою видається позика. Реальною є відсоткова ставка, що враховує темп інфляції. Так, якщо банком надана позика підприємству за номінальною відсотковою ставкою 20 %, а річний темп інфляції складає 12 %, то реальна відсоткова ставка дорівнюватиме 8 % (20 % – 12 %).
Якщо номінальна відсоткова ставка є завжди додатньою (крім безкоштовної позики, коли відсоткова ставка дорівнює нулю), то реальна відсоткова ставка може бути від’ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну відсоткову ставку. Наприклад, якщо номінальна відсоткова ставка складає 15 %, а річний темп інфляції дорівнює 20 %, то реальна відсоткова ставка становитиме –?5 %.
Ставки відсотка диференціюються залежно від кількох факторів:
• рівень ризику (чим більший ризик у наданні й використанні позики, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки);
• обсяг позики (чим більший розмір наданого кредиту, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки);
• термін позики (чим на довший термін надається кредит, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки);
• стадія кон’юнктури (на фазі рецесії відсоткові ставки нижчі, а на фазі підйому економіки — вищі);
• рівень конкурентності ринку позик (чим вищий рівень конкурентності, тим нижчі відсоткові ставки, і навпаки);
• рівень облікової ставки відсотка центрального банку (чим вищий рівень облікової ставки, тим вищ а відсоткова ставка, і навпаки).
Своєрідною нижньою межею відсоткової ставки є облікова ставка відсотка (або ставка рефінансування), яка встановлюється центральним банком (в Україні — Національним банком України). Фактично облікова ставка відсотка — це первісна ціна грошового капіталу, за якою комерційні банки купують його у центральному банку. Тому відсоткова ставка не може бути меншою за облікову ставку відсотка.
Депозитні відсоткові ставки — це відсоткові ставки, за якими комерційний банк платить вкладникам за користування їх грошима. Депозитна відсоткова ставка завжди буде менша за банківську (кредитну) відсоткову ставку, бо за розмірами внески поступаються обсягам банківських кредитів. Так, в Україні відсоткові ставки по кредитах у 2000 р. становили 40,3 %, а в 2001 — 30,1 %. Відсоткові ставки по депозитах відповідно були 13,5 % та 11,3 %.
По кредитах та внесках на короткий термін, як правило до року, нараховується простий відсоток:
,
де Р — сума боргу з відсотками; S — номінальна сума кредиту, тобто сума, яку отримує позикодавець; N — кількість днів; і — відсоток річних, заданий в частках одиниці.
Якщо відсоток нараховується раз на рік, то можна скористатися таким варіантом наведеної вище формули:
,
де N — кількість років.
Якщо на суму кредиту чи депозиту нараховується складний відсоток, то це означає, що відсот­ки нараховуються не на базову суму, а на суму з нарахованими відсотками за попередній період. У цьому випадку користуються формулою
P = S(1 + i)N.
/embr /

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.