Загрузка...

Україна в першій половині XVII ст.

Україна в першій половині XVII ст.

Північна війна і Україна

Вирішальним етапом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи. Він народився 1639 р. на Київщині й належав до давнього роду української православної шляхти. Отримав високу освіту, навчаючись у Київській академії, в єзуїтській колегії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при дворі польського короля Яна ІІ Казимира, писарем в уряді П. Дорошенка, генеральним осавулом в уряді І. Самойловича. У 1687 р., коли усунули І. Самойловича, його наступником було обрано І. Мазепу (табл. 11).
Це був надзвичайно складний для України час. Українські землі були розділені між державами. Коломацькі статті 1687 р., договірні статті між гетьманом і російським урядом, ще більше обмежували автономні права України.
Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення всіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.
Таблиця 11
Основні напрямки політики гетьмана І. Мазепи

Зовнішня політика Внутрішня політика
соціально-економічна культурно-просвітницька
• Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні зносини з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурині іноземних послів
• Відновив торговельні зв’язки Гетьманщини з іншими країнами (Річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані за часів Руїни
• 1705 р. Установив таємні зв’язки з польським королем С. Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом ХІІ
• 1708 р. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польську угоду про входження Гетьманщини у формі «князівства Руського» до складу Речі Посполитої як третього суб’єкта
• 1709 р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією
• Прагнув створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитій
• Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з козацької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими правами і привілеями
• Надав охоронні грамоти містам, підтвердив спеціальним універсалом права Київської митрополії та окремих монастирів
• Узаконив універсалом від 28 листопада 1701 р. панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Силою придушував селянські протести
• Намагався за допомогою зв’язків з царем і московськими можновладцями зберегти права і привілеї Гетьманщини
• Уважав за доцільне дотримуватися курсу показного вірноподданства Москві, що спричинило великі людські втрати, виснаження економіки Гетьманщини і зростання невдоволення населення
• Політичні та організаційні прорахунки гетьмана позбавили його опори серед козаків і селянства у критичний період боротьби за майбутнє України і прирекли її на поразку
• Постійно піклувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії
• Добився від царської влади надання Києво-Могилянській колегії статусу академії
• Здобув славу опікуна і захисника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво і відновлення церков і монастирів
• Видав власним коштом Євангеліє арабською мовою. Подарував коштовну срібну чашу церкві Святого Гробу Господнього в Єрусалимі. Обдарував чимало українських церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами
• Покровительствував літературі. Підтримував творчість І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, С. Яворського. Автор низки віршів: «Дума», «Пісня», «Псалми» та ін.
• Направляв навчатися за кордон дітей козацької старшини

Головною метою І. Мазепи було об’єднання земель України в єдину незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого російського царя ПетраI (1689—1725 рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.
У 1700 р. між Швецією і Росією розпочалася Північна війна, у якій остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але 1708 р. І. Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.
За цей вчинок історики називали Мазепу «зрадником», а слово «мазепинець» стало синонімом слова «сепаратист». Причини, які змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів, були такі:
• Петро І виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не відповідало прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.
• Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські й матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як «гарматне м’ясо». Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.
• У Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні й вийти на береги Балтійського моря.
У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на територію України. На його бік перейшов Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана. По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Він надто далеко відірвався від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах. По-друге, для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним. По-третє, Петро І вжив швидких і рішучих дій проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали в усіх церквах) та залякавши населення України репресіями, спрямованими проти прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю І. Мазепи — місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорозьку Січ. У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана. Ним став Іван Скоропадський (1708—1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками. Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію. Після перемоги у вирішальній битві Північної війни Полтавській (27 червня 1709 р.), Петро І здійснив заходи по ліквідації автономного устрою України: 1709 р. призначив до гетьмана Скоропадського свого резидента, який мав контролювати його діяльність; 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову; 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом; із 1724 р. (після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка) Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія; вільна торгівля фактично скасовувалася, українцям заборонялося займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.
Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю — на його кошти було збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.
На добу І. Мазепи припадає розквіт архітектурного стилю бароко. На землях України цей італійській стиль набрав нових мистецьких форм та національного колориту і дістав назву українського, або козацького, бароко. На кошти І. Мазепи було споруджено Спаську церкву Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині, церкву Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі. За наказом Мазепи було перебудовано Софійський собор, Успенську церкву Лаври та Михайлівську церкву Видубицького монастиря. По всій Лівобережній Україні у другій половині XVII — на початку XVIII ст. було споруджено низку монастирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами. Найвизначнішим архітектором на західноукраїнських землях був Бернард Меретин. Ним був створений Львівський собор Святого Юра, в архітектурі якого західноєвропейські риси гармонійно поєднуються з національними. Українське бароко знайшло відображення і в творчості видатного київського архітектора І. Григоровича-Барського. Під його керівництвом була здійснена реставрація Кирилівської церкви.

Конституція П. Орлика

Після поразки в Полтавській битві Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. 21 вересня 1709 р. І. Мазепа помер. Новим гетьманом було обрано Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка отримала назву «Пакти іКонституція законів івільностей Війська Запорозького».
Основні положення
• Проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої.
• Обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством.
• Територія України визначалася умовами Зборівського трактату 1649 р.
• Запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою.
• Ліквідовувалися фортеці, побудовані І. Мазепою.
• При гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збиралася тричі на рік — на Різдво, Покрову та Великдень.
• Справи про кривду гетьманську та провини старшини мав розглядати генеральний суд, до діяльності якого гетьман не мав права втручатися.
• Державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі.
• Встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом.
• Спеціальна комісія мала здійснити ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення.
• Скасовувалися оренди та податки на утримання гетьманської гвардії.
• Гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.
Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу — Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілу повноважень виконавчої і судової влад. Разом із тим, Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися П. Орлик для повернення в Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер. Конституція значно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини. Хоча Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатною пам’яткою української державно-політичної думки в еміграції. Уряд Орлика намагався створити антиросійську коаліцію держав. Але ці намагання виявилися марними — європейські держави не бажали воювати за Україну.

Гетьманування Д. Апостола

Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися надалі обмежувати українське самоврядування. Але зі зміною імператорів і міжнародної ситуації політика «залізної руки» щодо України інколи дещо пом’якшувалася. Так, у 1727 р. царський уряд, враховуючи можливість війни із Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727—1734 рр.).
Протягом стислого терміну гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. карбованців річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.
Із відома гетьмана в Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й розв’язання нагальних купецьких проблем. Низкою універсалів гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано кредитування купців, відсунуто термін сплати по векселях, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.
У 1729—1730 рр. влада провела генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння і катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Усі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Села й хутори, що були незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками, поверталися до свого попереднього статусу. У зв’язку із цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й соціальне становище. Права землевласників на маєтності й підданих, визнані генеральним слідством, зміцнювалися. Була здійснена спроба покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, аби та спонукала російських землевласників продавати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.
Д. Апостол домігся передачі судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоча нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалася незалежність українського судочинства й посилювалася влада центру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компетенцію різних судових установ та їх кількісний склад. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.
Незважаючи на свою реформаторську діяльність Д. Апостолу не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов’язку далеко від домівок. Але в цілому за його гетьманування внутрішнє життя України стабілізувалося. На деякий час удалося уповільнити процес перетворення Гетьманщини на звичайну частину Російської імперії.
У ході тривалих війн за панування в українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запорожжя перебували під владою Росії, а Правобережжя — під владою Речі Посполитої і Туреччини. Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився у сфері впливу різних культур. Протягом першої половини XVIII ст. уряд царської Росії поступово підготував умови для ліквідації Гетьманщини.

 

Добавить в соц.закладку


Пошук по сайту
Наши RSS ленты
Новости сайта
Рефераты
На сайте
Сейчас 80 гостей онлайн