Україна в Першій світовій війні (1914—1918 рр.)

Україна в Першій світовій війні (1914—1918 рр.)

Початок війни. Плани воюючих сторін щодо українських територій

Перша світова війна розпочалася як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Росія, Франція) і Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Італія, Німеччина). 1 серпня 1914 р. вважається днем початку війни. Напередодні війни окреслилися основні цілі ворогуючих сторін щодо завоювання українських земель.
Уряд кайзерівської Німеччини прагнув розгромити Pocію, загарбати всі українські землі та включити їx до складу майбутньої Великонімецької iмпepiї. Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Північній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Після вступу у війну Туреччини розроблявся план захоплення нею Північного Причорномор’я і контролю турків над акваторією всього Чорного моря.
Царська Росія прагнула розширити територію держави до Карпатських гіp. Було висунуто тезу про «возз’єднання братів-pyсинів» (українців Східної Галичини й Північної Буковини) з великоросами. Згідно з «планом А», розробленим російським Генеральним штабом, головний удар передбачалося завдати по військових силах Австро-Угорщини, підкоривши Карпатські гори, захопити Закарпаття і згодом оволодіти Будапештом і Віднем.

Воєнні дії на території України

Із початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких і кровопролитних воєнних дій. Українці були змушені воювати у складі російської (3,5 млн осіб) та австрійської (250 тис. осіб) армій за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.
Воєнні дії розгорнулися на території Західної України. У серпні-вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, у результаті якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Східну Галичину, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення. У Галицькій битві обидві сторони використовували авіацію, бронепоїзди. Кровопролитна битва відбулася на Ужоцькому перевалі в Карпатах. Вона стала першим бойовим хрещенням для легіону Українських січових стрільців, які входили до складу австрійської армії. Потім бої продовжилися на Верецькому перевалі. Наприкінці 1914 р. австрійська й російська армії воювали за українські міста Борислав, Дрогобич, Стрий.
22 березня 1915 р. після облоги російські війська під керівництвом Олексія Брусилова оволоділи фортецею Перемишль, що панувала над плацдармом на річці Сян (Галичина). Понад 100 тис. солдатів австрійської армії було взято в полон. Захоплення Перемишля стало головним успіхом російської армії, хоча їй вдалось утримувати цю фортецю лише протягом двох місяців. Але наступ Людендорфа в Північній Польщі в лютому 1915 р. захопив російські війська зненацька: вони втратили чотири дивізії, міць їхнього власного наступу було послаблено.
У 1915 р. російські війська прорвали оборону австро-угорської армії і захопили майже всю Східну Галичину та Північну Буковину. Запеклий бій відбувся за гору Маківка в Карпатах. Однак унаслідок загального наступу німецьких та австро-угорських військ наприкінці 1915 р. російські війська почали відступати.
У 1916 р. російські війська під командуванням О. Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника. Ця операція одержала назву «Брусиловський прорив». Однак війна набувала позиційного характеру. На початку 1917 р. німецькі та австро-угорські війська знову почали наступ у районі Львова — Галича — Станіслава — Чернівців. Лінія фронту стабілізувалася, а переважна більшість західноукраїнських земель знову опинилася під австро-угорською та німецькою окупацією.

Національний рух у Галичині й Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни

Серед учасників Українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдиного ставлення до війни та майбутнього України.
Більшість західноукраїнських політиків підтримала у війні Австро-Угорщину. У серпні 1914 р. представники радикальної, соціал-демократичної і національно-демократичної партій заснували у Львові міжпартійний блок — Головну Українську Раду (ГУР). Її очолив активний учасник національного руху в Галичині Кость Левицький.
Діячі ГУР взяли активну участь у формуванні українських військових підрозділів. Більшість учасників цих підрозділів були членами військових, громадських, спортивних молодіжних організацій («Січ», «Сокіл», «Пласт»). Понад 2,5 тис. добровольців утворили легіон Українських січових стрільців, що брав активну участь у бойових діях на боці Австро-Угорщини.
З ініціативи Д. Донцова, В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Меленевського було утворено політичну організацію — Союз визволення України (СВУ). Політична програма СВУ, яку було опубліковано 1 вересня 1914 р., передбачала створення незалежної України. Майбутня держава уявлялася конституційною монархією, повинна була мати демократичний устрій, забезпечувати вільний розвиток усіх національностей, незалежну українську церкву. У досягненні поставленої мети СВУ спирався на Німеччину та Австро-Угорщину.
На початку вересня 1914 р. більшу частину Східної Галичини було окуповано російською армією. Царський уряд вважав Східну Галичину «давньою російською землею», тому з її боку почалися утиски української мови, українських культурних організацій, кооперативів, періодичних видань.

У 1915 р. становище на фронті змінилося: німецькі та австро-угорські війська пішли в контрнаступ, російська армія відступила. У новій ситуації ГУР виступила із заявою, у якій проголошувала своєю метою утворення незалежної Української держави на землях, що входили до складу Російської імперії. Українські землі, які перебували в складі Австро-Угорщини, мали стати автономною областю Австро-Угорщини.
Коли в результаті Брусиловського прориву (травень-червень 1916 р.) російська армія знову окупувала Східну Галичину, Австро-Угорщина й Німеччина домовилися про утворення Польської держави, до складу якої мали ввійти західноукраїнські землі. Для українців це означало неможливість реалізації планів державотворення. За цих умов ГУР самоліквідувалася. Українські політики на чолі з Євгеном Петрушевичем узяли курс «орієнтування на власні сили». Було висунуто нову ідею: землі колишнього Галицько-Волинського князівства є українськими землями і тому не можуть стати частиною Польської держави.
Діячі СВУ розгорнули активну роботу в таборах для військовополонених, із яких згодом були утворені дві українські дивізії — Сірожупанників та Синьожупанників.
Національний рух у Східній Галичині також був представлений діяльністю культурно-освітніх організацій — «Просвіт» і українських народних шкіл, що підіймали національну самосвідомість народних мас. Українська греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким сприяла єднанню українців і зростанню національної самосвідомості.
У роки Першої світової війни в Наддніпрянській Україні діяли такі політичні партії та блоки: РУП, УСДРП, ТУП, «Спілка». На початку Першої світової війни в УСДРП відбувся розкол. Представники УСДРП на чолі із Симоном Петлюрою підтримали у війні царську Росію. Члени УСДРП на чолі з В. Винниченком засуджували війну, обстоювали автономію України. В. Дорошенко очолив крило УСДРП, що закликало до боротьби з царською Росією і стояло на позиціях незалежності України.
Діячі ТУП закликали українців до захисту Російської держави у війні, сподіваючись, що в майбутньому Україні буде надано автономію.
Вихідці з Галичини заснували в Києві Карпато-руський визвольний комітет, який закликав своїх земляків урочисто зустріти російську армію.
Із метою підтримки російської армії було створено Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Членами Комітету були відомі представники українського національного руху (П. Ніковський та інші). Помічником уповноваженого Союзу на Західному фронті був призначений С. Петлюра.
Українські ліберали засновували й утримували власним коштом приватні лазарети для поранених солдатів. Лазарети відкривали також монастирі Російської православної церкви.
Молодь була активною учасницею українського національного руху. У Харкові діяла студентська громада, робота якої сприяла зростанню національної самосвідомості українців.
Українські депутати в IV Державній думі Росії вимагали відновити «малоросійську пресу», порушували питання про автономію України.

 

Формування та бойовий шлях легіону Українських січових стрільців

Головна Українська рада 1914 р. створила Центральну бойову раду, яка звернулася до австро-угорського уряду з проханням організувати окрему українську військову частину. Так було створено легіон Українських січових стрільців (УСС), або «усусів». Перший курінь УСС очолив підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами «усусів» були М. Баран, Г. Коссак, Я. Струхманчук, Т. Рожанковський. Незабаром легіон УСС було перетворено на полк, а при ньому створено кіш — запасну частину, що займалася набором новобранців.
Австрійське командування не поспішало кидати «усусів» до бою, не маючи впевненості щодо їхньої лояльності. Уперше бійці УСС взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування завжди скеровувало «усусів» на найважчі завдання. У 1915—1917 рр. «усуси» виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова.
Найбільших втрат «усуси» зазнали в битвах за гори Маківка і Лисоня. Запеклі бої точилися в Подільських степах. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил, і лише взимку 1917 р. вони повернулися на фронт. Наприкінці 1917 — на початку 1918 р. в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбільш боєздатною частиною українських військ у 1918 р.
Створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування.
Перша світова війна перетворила українські землі на об’єкт загарбання і театр воєнних дій, а українців — на учасників братовбивчого протистояння. Два військово-політичні блоки вели кровопролитну війну за українські землі без урахування національних інтересів народу. Серед учасників національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдності в питаннях ставлення до війни та майбутнього України: яку позицію варто зайняти у війні й до чого закли5кати український народ. Але розкол українського національного руху не знищив ідеї створення самостійної української держави.

Наслідки Першої світової війни

Негативні
• Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти).
• Значні людські втрати (понад 500 тис. загиблих).
• Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 % порівняно з 1913 р.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу.
• Диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва).
• Скорочення посівних площ (на 1,88 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50 млн пудів у 1917 р.); загострення продовольчої проблеми в містах, поява черг.
• Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38, 7 % працездатного чоловічого населення).
• Загострення соціальних проблем, перебої в роботі транспорту.
• Посилення страйкової боротьби робітників (загальна кількфсть страйкуючих склала у 1914 р.— 30 тис. осіб, 1915 р.— 50 тис. осіб, 1916 р.— 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914—1916 рр.— 160 виступів).
Позитивні
• Зростання національної свідомості населення.
• Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду.
• Підняття «українського питання» на міжнародний рівень.
Дмитро Вітовський

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.