Школяр UA

Ландшафти і фізико-географічне районування

Природно-територіальні комплекси (ландшафти)

Природно-територіальний комплекс (ПТК), або ландшафт — цілісна природна система, що сформувалась у процесі тривалого взаємозв'язаного і звоємозумовленого розвитку природних компонентів.

Природні компоненти ландшафту:

- гірські породи та форми їх залягання (рельєф)

- води (поверхневі, ґрунтові, підземні)

- біота (рослинність, тваринний світ)

- приземний шар повітря (клімат)

- ґрунти

Класифікація ландшафтів України

Типологічна одиниця

Критерії виділення

Приклади

 

 

Клас ландшафтів

 

 

 

 

 

Приналежність до геоструктур рівнинних чи гірських країн; особливості макроциркуляції процесів, якими визначається характер взаємодії чинників ландшафтотворення

Рівнинні

 

сіхдноєвропейські (94,3% площі України)

Гірські

 

карпатські (4,7% площі)

кримські (1% площі)

Підклас ландшафтів

 

Приналежність до висотних ярусів рельєфу, сформованих за неотектонічний етап розвитку земної кори, що зумовлюють висотну поясність ґрунтово-рослинного покриву

низовинні; височинні

передгірні, низькогірні, середньогірні, міжгірно-улоговинні, прибережно-схилові

Тип ландшафтів

За біокліматичною спільністю, зумовленою співвідношенням тепла та вологи, яким визначається розподіл ґрунтово-рослинного покриву, хід екзогенних рельєфотвірних процесів, особливості гідрологічного режиму та ін.

мішанолісові (17,2% площі України); широколистянолісові (6,9%); лісостепові (31,3%); степові (31,7%): підтипи: північностепові (25,9%); південностепові (5,8); сухостепові (7,3%)

типи: лісостепові; широколистянолісові (у Криму – східноєвропейські, в Карпатах – центральноєвропейські), мішанолісові, гірськотайгові, гірськолучні, середземноморські

Підтип ландшафтів

У межах типу ландшафтів, за відмінностями у співвідношенні тепла  і вологи (для степових ландшафтів)

Вид ландшафтів

 

Інтразональні підтипи виділяються при постійному впливі ґрунтових вод, що залягають близько до поверхні; при поширенні гірських порід, відмінних від характерних зональних (пісків, елювіальноделювіальних відкладень)

Ландшафтні одиниці локального рангу: місцевості, урочища, фації

За відмінностями у прояві місцевих ландшафтотвірних процесів (пов'язаних із характером корінних порід і антропогенних відкладів, глибиною залягання ґрунтових вод, рельєфом), що зумовлюють зміни рослинно-ґрунтового покриву

Фізико-географічне районування

Фізико-географічне районування — виділення і дослідження існуючих природних територій, яким притаманні водночас і внутрішня єдність, й індивідуальні природні риси.

Фізико-географічне районування території України

Таксономічна одиниця

Критерії виділення

Приклади

Фізико-географічна країна

 

 

 

 

1. Положення у межах великих геоструктур, які мають спільну історію розвитку за неотектонічний етап;

2. Орографічна єдність (гори, рівнини);

3. Спільність процесів, тепло- і вологообміну;

4. Своєрідність набору  природних зон або висотних поясів

 

 

Східно-Європейська рівнина (південний захід) — 93,4% площі України; Українські Карпати (схід Альпійсько-Карпатської гірської країни) — 5,6%; Гірський Крим (захід Кримсько-Кавказської гірської країни) — 1%. Відповідає класу ландшафтів.

Фізико-географічна

зона

У межах фізико-географічного поясу, за переважанням одного типу ландшафтів

Мішаних лісів (15% площі України); широколистяних лісів (7,3%); степу (32,1%); сухого степу (7,40%).

У межах степової зони підзона північного степу; підзона південного степу

Фізико-географічна підзона

У межах зони, за переважанням одного підтипу ландшафтів

Фізико-географічна провінція

Частина зони (чи підзони) з різним ступенем континентальності клімату та трансформації повітряних мас, а також з різною історією розвитку природи в антропогеновому періоді

Фізико-географічна область

Частина провінції, яка вирізняється геолого-геоморфологічною будовою (частково відповідає підкласу і роду ландшафтів)

 

Фізико-географічний район

Частина області (підобласті), однорідна в зональному і азональному відношенні, у межах якої переважає один вид ландшафтів

Таким чином, зональними одиницями фізико-географічного районування (залежними від співвідношення тепла та вологи) є: фізико-географічна зона і підзона; секторними (залежними від континентальності клімату) – фізико-географічна провінція, азональними (залежними від тектонічного чинника, геологічної будови і рельєфу) – фізико-географічна країна, область. Відносно однорідною територією в зональному, секторному і азональному відношенні є фізико-географічний район.

Характеристика природних зон України

Стисла характеристика природних зон України

Зона мішаних лісів (Полісся)

Зона лісостепу

Зона степу

Знаходиться на півночі України, займає південну частину Поліської низовини, на зону припадає майже 20% площі країни; видовженість: із заходу на схід – 750 км, з півночі на південь – 150-200 км; рельєф низовинний, клімат надмірно зволожений, густа гідрографічна мережа (Полісся — найбільший накопичувач прісної води), рослинність представлена сосновими та сосново-широколистими лісами (лісистість — 30%), рекреаційне значення мають водні та лісові ресурси, аварія на ЧАЕС обмежує використання рекреаційних ресурсів на території, природоохоронні заходи: гідролісомеліоративні роботи на заболочених територіях, закріплення та залісення пісків.

Простягається від Прикарпаття до російських кордонів на 1100 км, з півночі на південь — від 300 км (на сході) до 500 км — на заході, рельєф горбистий, розчленований балками та ярами, клімат помірно континентальний, у межах зони виділяють північно- та південно-степові ландшафти, має високий рівень господарського використання, розораність земель 75–80%, природна рослинність майже не збереглася, представлена залишками дубово-грабових, буково-кленово-липових лісів, луками й степами, лісистість понад 12%, природоохоронні заходи: догляд за лісами, їх захист від шкідників, залісення схилів тощо, протиерозійні заходи.

Знаходиться у південній та південно-східній частині України, займає майже 49% території, рельєф рівнинний з незначними височинами, бідна річкова мережа, річки маловодні, що спричиняє дефіцит водних ресурсів, клімат помірно континентальний з достатньою кількістю тепла та недостатнім зволоженням, представлені степові ландшафти з переваженням трав'янистої рослинності, лише на півночі — байрачні ліси, розораність —  80%  (найбільша в Україні), природна рослинність збереглася в заповідниках і на схилах ярів і балок, лісистість — 3%, рекреаційне значення мають прибережні смуги Чорного й Азовського морів, природоохоронні заходи: збереження байрачних лісів, протиерозійні заходи, розширення “зелених” зон  біля міст, залісення яружно-білкових територій

 

Стисла характеристика природних комплексів Українських Карпат і Кримських гір

Українські Карпати

Кримські гори

Східна частина гірської системи Карпат, довжина — 280 км, ширина — понад 100 км, знаходиться на заході України, площа понад 24 тис км2, напрям гірських хребтів, розділених поздовжніми улоговинами та поперечними долинами — з північного заходу на південний схід, абсолютні висоти коливаються від 120–400 м біля підніжжя до 1500–2000 м на гірських хребтах, поділяються на частини (із заходу на схід) – Закарпаття, Вулканічний хребет, Полонинсько-Чорногорські Карпати (найвища частина гір), Вододільно-Верховинські Карпати, Зовнішні Карпати, Передкарпраття; клімат помірно континентальний, теплий, з циклонічними а антициклонічими вторгненнями атлантичних повітряних мас, розвинена густа гідрографічна мережа, представлена висотна ландшафтна поясність.

Лісистість — більше 50%, поширені дубові, дубово-грабові, смереково-букові, яворові ліси, зосереджено 1400 природоохоронних об'єктів (2,8% площі), що створює сприятливі умови для оздоровчого та спортивного туризму, природоохоронні заходи: боротьба з водною ерозією, укріплення схилів, будівництво захисних споруд на гірських річках, охорона реліктових флори та фауни

Гірська система на півдні Кримського півострова, видовжена з південного заходу на північний схід на 180 км, ширина — до 60 км, у рельєфі чітко простежуються три паралельні пасма з крутими південними та пологими північними схилами: Головне, Внутрішнє, Зовнішнє, домінуючі висоти – 700–1200 м, це складчасто-брилова гірська система, що входить (як і Карпати) до складу Середземноморського (Альпійського) рухливого поясу; Кримські гори поділяються на 3 природно-географічні області: Передгір'я, головне пасмо, Південний берег Криму (ПБК), переважає помірно-континентальний клімат, на ПБК – субтропічний середземноморський (взимку — теплий та вологий); гідрографічна мережа негуста, у горах виражена висотна ландшафтна поясність.

На яйлі представлений голий, напівзадернований карст; лісистість – 32%, ліси широколисті середньоєвропейські, на яйлі – лучні степи, на ПБК — збіднені середземноморські рідколісся та чагарники; дуже сприятливі умови для розвитку санаторно-курортного господарства; природоохоронні заходи: боротьба з ерозією, скорочення лісової вирубки, залісення території, збереження ендеміків

 

Стисла характеристика природних комплексів Чорного та Азовського морів

Чорне море

Азовське море

Внутрішнє море Атлантичного океану, на північному сході через Керченську протоку з'єднується з Азовським морем, на південному заході протокою Босфор — з Мармуровим морем, через протоку Дарданелли — з Егейським і Середземним морями, найбільша довжина з заходу на схід — 1150 км, з півночі на південь 580 км, площа 4203 тис. км2, середня глибина – 1300 м, загальна довжина берегової лінії — 3400 м, найбільший півострів — Кримський, значно менші за нього — Тарханкутський та Керченський, острови — Березань, Джарилгач,  Зміїний, Лебяжий, глибина шельфу — 110–160 м, материковий схил (від 5° до 30°) сильно розчленований, дно — плоска акумулятивна рівнина (максимальна глибина — 2211 м), морська западина лежить в межах Альпійської складчастої області; знаходиться під впливом переважно континентального повітря, на більшій частині моря тепла волога зима та сухе спекотне літо, восени бувають смерчі, температура  води знижується з глибиною, а солоність збільшується з 2‰ до 23‰, глибше 150–200 м вода “заражена” сірководнем, що спричинило відстуність життя нижче цих відміток, фауна моря бідніша за середземноморську, переважають донні види (1700), зокрема 180 видів риб (осетер, білуга, ставрида, кефаль, та ін.), налічується 600 видів рослин, особливо численні бура- цистозира- та червона- філофора – водорості; море має важливе транспортне значення (найбільший порт — Одеса, 1/3 вантажообігу), активно розвиваються санаторно-курортне господарство та туризм; природоохоронні заходи: очищення води від промислових і побутових стоків, заборона скидання у воду нафти й нафтопродуктів.

Внутрішнє море Атлантичного океану, знаходиться у південно-східній частині України, площа — 39,1 тис. км2, середня глибина — 7,4 м, максимальна — 15 м, довжина берегової лінії — 2700 км, береги переважно низинні, їх особливість – наявність наливних піщаних кіс  (Арабатська стрілка, Білосарайська, Бердянська та ін.), багато лиманів, є невеликі низинні острови — Бірючий, Піщані, Черепаха; рельєф дна вирівняний, з нахилом до центру; клімат континентальний, з холодною зимою та спекотним, відносно вологим літом, температура води коливається за сезонами: взимку 0°С, влітку  +25°С; солоність води на півдні – 17,6‰, на інших ділянках — до 13‰, море має значні рибні ресурси (до 80 видів): осетрові, лящ, тарань, судак, бички, оселедець, хамса, тюлька та ін., з рослин поширені зелені ті червоні водорості; море використовується як транспортний морський шлях для перевезення вантажів та пасажирів (головні порти – Бердянськ, Маріуполь), як зона курортного відпочинку та туризму; природоохоронні заходи: скорочення водозабору з річок, що впадають у море, очищення стічних промислових та побутових вод.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку