Школяр UA

Вимова голосних звуків і позначення їх на письмі. Ненаголошені е, и, о, в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом

Орфоепія (гр. orthos – правильний, epos — мова) — розділ мовознавства, у якому вивчається система норм єдиної вимови, властивої літературній мові. Орфоепічні норми — це сукупність правил, що впорядковують мовні засоби у мовленні щодо вимови, а також наголошування слів. Нормативна вимова має велике значення, оскільки вона підвищує загальний рівень культури і полегшує процес спілкування. Порушення орфоепічних норм веде до зниження культури мовлення і впливає на загальний рівень культури людини і всього суспільства.

Одна з особливостей української орфоепії — це чітка вимова голосних звуків (крім ненаголошених е та и, які наближаються один до одного, а також ненаголошеного о перед складом з у): вчинок, потреби, оренда, отаман, закордонний.

В українській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Наголошені голосні вимовляються завжди чітко: бере′за, щи′рість, по′ле. У ненаголошеній позиції голосні [е], [и], [о] звучать невиразно.

Щоб перевірити ненаголошені [е], [и], [о], треба змінити слова так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним: весна′ — ве′сни, колиско′ва — коли′ска, розу′мний — ро′зум.

 

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку