Школяр UA

Радянсько-німецькі договори 1939 р. та західноукраїнські землі

Перебування роз’єднаних українських земель у складі СРСР, Польщі, Чехословаччини, Румунії один iз найбільш складних моментів політичного становища в Центральній і Східній Європі напередодні Другої світової війни. Геополітичне розташування цих земель зробило їх об’єктом зіткнення інтересів СРСР і Німеччини.

Західноукраїнські землі у статтях радянсько-німецьких договорів 1939 р.

А. Гітлер розглядав Україну як майбутній плацдарм у завоюванні СРСР, використовував «українську карту» для залучення союзників у центрі Європи (у 1938 р. він підтримав створення автономії Закарпаття Карпатської Русі, яка в наступному році була окупована за згодою Німеччини її спільницею Угорщиною). СРСР прагнув перенести далі на захід і зміцнити свій західний кордон, розраховуючи водночас на початок великої війни в Європі.

Радянсько-німецький договір про взаємодопомогу й ненапад (пакт Молотова—Рібентропа) був підписаний 23 серпня 1939 р. Секретний протокол, оформлений додатково до пакту, передбачав розподіл сфер впливу й окупації в Європі. Радянському Союзу передавалися Східна Галичина, Західна Волинь, Західна Білорусія, Прибалтика. Німеччина разом із власне польськими землями отримувала Холмщину, Підляшшя, Лемківщину, котрі мали увійти до польського генерал-губернаторства.

Початок Другої світової війни і захоплення західноукраїнських земель

1 вересня 1939 р. Німеччина вступила в Польщу, почалася Друга світова війна. 17 вересня Червона Армія перейшла польський кордон і зайняла майже всі землі, населені українцями, білорусами (територія загальною площею понад 190 тис. км2, населенням більш як 12 млн. чол.). Розмежувальна лінія між СРСР (що отримав східну Галичину) і територією, окупованою гітлерівцями, була уточнена в радянсько-німецькому договорі про дружбу й кордон від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина, Підляшшя та Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. Румунія під тиском свого союзника — Німеччини — передала СРСР Бесарабію й Північну Буковину.

Радянізація західних областей України

Після возз’єднання з Україною (рішення Народних зборів у Львові, сесій Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР, прийняті в жовтнілистопаді 1939 р. і серпні 1940 р.) на західноукраїнських землях були проведені соціально-економічні перетворення, що мали суперечливий характер. Реформи передбачали:

  • конфіскацію поміщицьких і монастирських земель;

  • націоналізацію банків і великої промисловості;

  • реконструкцію та будівництво нових підприємств;

  • проведення виборів;

  • заходи з українізації, зміцнення системи освіти й охорони здоров’я;

  • створення системи соціального забезпечення та ін.

Однак ці реформи:

  • здійснювалися вже звичними на сході жорстокими командно-адміністративними методами;

  • не враховували місцевих особливостей, порушували звичний уклад життя західних українців;

  • вели до ліквідації раніше створених структур (заборона політичних партій, арешт і депортація їхніх лідерів, насильницька колективізація, припинення діяльності товариства «Просвіта» та ін.);

  • супроводжувалися репресіями (було заарештовано й вислано близько 10 % населення: службовців старого держапарату, місцевих комуністів, служителів церкви, підприємців, заможних селян, значної частини інтелігенції).

Входження Західної України до складу УРСР було важливою подією: вперше українці об’єдналися в рамках однієї державної структури, але через свою нетривалість це об’єднання не привело до глибоких змін у житті народу. Поряд із певними зрушеннями в економічному, соціальному й культурному житті населення Західної України набуло й чимало негативного досвіду ознайомлення з радянською системою.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку