Школяр UA

Люблінська унія

Магнати і шляхта Польщі у другій половині XVI ст. шляхом нової унії з Литвою намагалися заволодіти українськими землями, що входили до складу Литовського князівства. Литовська, українська і білоруська шляхта підтримувала ці намагання Польщі, сподіваючись зрівнятися в правах і привілеях з польською шляхтою. Однак литовські, українські і білоруські магнати, які не бажали втрачати свій престиж, виступали проти нової унії і включення Литви до складу Польщі.

Між тим 1 липня 1569 р. у Любліні була підписана нова польсько­-литовська унія, у результаті якої Литва і Польща об’єднувалися в єдину Польсько-Литовську державу — Річ Посполиту. У ній були спільні сейм, сенат, єдині гроші. Голова держави титулував себе королем польським і великим князем литовським.

Підписавши унію, магнати Польщі —  Язловецькі, Замойські, Жол­кевські, Потоцькі та інші — значно розширили свої земельні володіння в Україні. Від Литви до Польщі перейшли землі Східної Галичини, Поділля, Волині, Київщини і частина Лівобережної України. На цих землях були утворені воєводства. Землі Литовського князівства зберігали автономію. Закарпатська Україна була у складі Угорщини, Північна Буковина — Молдавії, Чернігівщина до 1618 р. — у складі Росії, а потім унаслідок військових дій вона також перейшла до Польщі.

Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Польські магнати і шляхта привласнили велику територію українських земель.

Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вища державна влада в Речі Посполитій належала королеві й сеймові, до якого входили магнати, шляхта й вище католицьке духівництво. Територія держави поділялася на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське та Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем.

Під впливом унії змінилася й судова система. У кожному повіті впро­ваджувалися гродські та земські суди. Гродський суд розглядав важливі кримінальні справи про наїзди, пограбування, побої, вбивства, крадіжки. Земський суд розглядав цивільні справи, межові суперечки шляхти, розв’язував конфлікти щодо нерухомого майна.

Українські феодали, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, здебільшого полонізувалися та окатоличувалися. Великими зе­млевла­сниками в Україні були як польські (Жолкевські, Потоцькі, Конецпольські, Калиновські, Струсі), так і українські магнати (Вишне­вецькі, Остро­зькі, Заславські, Збаразькі, Немиричі). Українська шляхта, що дотримува­лася православної віри, володіла невеликими маєтностями. У подальшо­му усунення української шляхти від влади привело до того, що бага­то її представників поповнили козацтво (прикладом тому був Петро Конашевич-­Сагайдачний), а в період Визвольної війни середини XVII ст. багато українських шляхтичів стали керівниками козацької армії.

Отже, Люблінська унія була угодою між феодалами Польщі, шляхтою Литви й України, спрямованою на подальше посилення гноблення народних мас. Вона не відповідала інтересам не тільки литовського й українського народів, а й інтересам народу польського.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку