Школяр UA

Виникнення українського козацтва. Запорізька січ — козацька республіка

Зародження козацтва

В умовах антифеодальної боротьби, протесту проти соціального і національно-релігійного гніту у XV­–XVI ст. на півдні України зароджувалося козацтво, яке протягом багатьох століть виступало головною силою в антифеодальній і національно-визвольній боротьбі.

Козак — це вільна людина, незалежний озброєний воїн. Слово «козак» згадується у монгольській хроніці ХІІІ ст. Наприкінці XV ст. про козаків згадується у дипломатичних листах між Росією, Польщею, Туреччиною, Кримом та іншими державами.

Основними причинами виникнення козацтва було: посилення феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту з боку Литви і Польщі, необхідність захисту своїх земель від постійних нападів султан­ської Туреччини і Кримського ханства. Рятуючись від гніту, селяни, населення міст тікали в незаселені степові землі Подніпров’я і Побужжя.

Відчуваючи постійну загрозу нападів татар і турків (через степи проходили татарські шляхи — Чорний, Кучманський, Муравський та ін.), козаки займалися «уходництвом» — рибальством, мисливством, бджільництвом, землеробством та різними ремеслами.

Значна кількість козаків зосереджувалася біля великих міст­-замків: Канева, Черкас, Корсуня, Брацлава та ін. Життя в прикордонних із татарами районах вимагало від кожного козака завжди мати при собі зброю і бути готовим його за необхідності застосувати.

Козаки, займаючись «уходництвом», захищаючи свої землі, часто й самі нападали на турецькі і татарські обози, здійснювали успішні похо­ди в Туреччину. Так вони оволоділи військовим мистецтвом, поповнювали своє військове і господарське майно (зброя, одяг, коні, вівці та ін.). Пізніше в козаків з’являються елементи військової організації: формування окремих загонів, обрання отамана.

Основна маса тих, хто йшов у козаки, — українські селяни і міське населення. Але козакувати часто йшла і дрібна шляхта, що тікала від гніту великих магнатів. Серед українських козаків було багато росіян, поляків, литовців.

Козацтво було явищем, притаманним не тільки Україні. Майже одночасно з українським козацтвом сформувалося й російське козацтво на Дону.

Від початків формування козацьких загонів поміж козаків не було повної рівності. Основна їх маса («голота», «сірома») батракувала у заможніших козаків — «дуків», які володіли великими земельними наділами, отарами овець, коней. Влада поступово зосереджувалася у руках заможного козацтва.

Освоєння козаками земель Придніпров’я швидко привернуло увагу і українських та польських магнатів. У першій половині XVI ст. на воло­діння «окраїнними землями» за службу великому князю одержали грамоти князі­-магнати Острозькі, Потоцькі, Вишневецькі, Лянцкоронські, Ружинські. Вони використовували козаків як робочу силу в своїх замках-дворах, а також під час походів проти турків і татар. Особливу активність виявляли старости Каневський і Черкаський.

Утворення Запорізької Січі

Рятуючись від панів-магнатів і старост, значна кількість козаків ішла на південь — за пороги Дніпра. Долаючи пороги (Кодацький, Сурський, Ненаситець, Вільний, Лоханський та ін.), що перекривали Дніпро скелями до 7 метрів заввишки і тяглися від сучасного Дніпропетровська до Запоріжжя (у 1932 р. після будівництва Дніпрогесу ці пороги були затоплені), козаки осідали на островах Велика і Мала Хортиця, Томаківка, Базавлук та ін. Тут, за порогами, не було панського гніту і козаки мали можливість вільно займатися різними промислами, господарством. Для відбиття нападу шляхти, турків і татар козаки об’єднувалися в невеликі групи, ватаги, споруджували укріплення — городки, або січі. У 30­-ті — 40-­ві роки XVI ст. окремі січі об’єдналися й утворилася головна — Запорізька Січ. Це вже було військово-політичне об’єднання з єдиним центром, організацією, добре навченим і озброєним військом. Настав новий етап в історії козацтва, один із періодів розвитку своєрідної української державності. На Січі існували січові закони, юридичні норми, своєрідна виборча система, своя козацька рада.

Важливу роль у заснуванні й організації запорізького козацтва як військової сили відіграв князь Дмитро Вишневецький (Байда). Організувавши козаків, він разом із російськими військами у 1556­–1558 рр. здійснив кілька успішних походів на Кримське ханство й турецькі фортеці. Однак влітку 1557 р. козаки під натиском турків і татар були змушені залишити Хортицю й відступити до Монастирського острова. Дмитро Вишневецький із загоном козаків перейшов на службу до російського царя. Але після того, як Іоан Грозний не надав йому допомоги під час походу на Кафу, Вишневецький у 1562 р. повернувся в Україну і почав будувати укріплення на Монастирському острові. У 1563 р. під час невдалого походу в Молдавію Вишневецький потрапив у полон до турків і був страчений у Стамбулі.

Після Хортиці Запорізька Січ була перенесена на острів Томаківка (60­-ті — поч. 90-­х років XVI ст.), Базавлук (1593­–1638), Микитин Ріг (1638­–1652), на річки Чортомлик (1652–­1709), Кам’янку (1709–­1711), в Олешки (1711­–1734), на річку Підпільну (1734–1775), за Дунай (1775­–1828).

Зазвичай Січ розміщувалася на високому місці острова, вона була добре укріплена, оточена глибоким ровом і десятиметровим валом із дерев’яним частоколом, кількома високими чатовими баштами з бійницями для гармат. У центрі Січі був майдан, де проходила козацька рада, там же знаходилася церква, канцелярія, курені, де жили січовики, стовп, де карали винних, та інші господарські й ремісничі будівлі. Пізніше слово «курінь» означало не приміщення, де жили козаки, а військову одиницю на чолі з отаманом, а потім і територіальну одиницю. Курені часто називали за тією місцевістю, звідки прийшли козаки — Канівський, Корсунський, Батуринський, Переяславський та інші (усього налічувалося майже 40 куренів).

Землі Запорізького війська територіально поділялися на паланки (адміністративні центри). У XVIII ст. їх було вісім: Кодацька, Кальміуська, Самарська, Богогардівська, Орільська, Інгульська, Прогноївська, Про­товчанська.

Хоча повної рівності серед козацтва не було, але для Запорізької Січі протягом усього її існування був характерний демократичний устрій, про що свідчать козацьке самоврядування, право козаків володіти землями, брати участь у військових радах і виборах старшин. Отже, Запорізька Січ була козацькою республікою, своєрідним прообразом Української козацької держави, яка була створена у ході визвольної війни у середині XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького.

Козацька символіка

Символами козацького війська були малиновий прапор, полкові хоругви, гетьманська булава, бунчук та ін. Малиновий (червоний) прапор із зображенням на одному боці Св. архангела Михаїла (білим кольором), а на другому — білого хреста; печатка — герб Запорізької Січі — являла собою зображення козака з рушницею на плечі, із шаблею і списом, устромленим у землю поруч із козаком; гетьманська булава — символ влади.

Заняття, побут, звичаї козаків

Козаки спочатку жили в куренях, дахи яких були вкриті кінськими шкурами. Пізніше досить поширеними на Запоріжжі були мазанки, у яких жили козаки у зимівниках та на хуторах. Одяг у козаків був простий — гостроносі чоботи, широкі шаровари, сорочка, жупан, висока гостра шапка зі смушковою околицею. Околиця шапки часто була козакові за кисет чи кишеню: туди він клав тютюн, кресало, люльку. Головною ознакою запорозького козака був оселедець.

Повсякденною їжею козаків були соломаха (житнє квашене тісто, рідко зварене і засмажене олією), куліш, галушки, різні каші, риба, м’ясо диких птахів та тварин тощо.

У запорожців був чіткий розпорядок дня. Прокидалися вони до сходу сонця і йшли на річку купатися (у будь-­яку пору року). Після цього — сніданок, а потім ішли до січової церкви. До обіду — фізична підготовка (фехтування, стрільба, долання рівчаків). О 12­-й годині — обід. Після обіду — відпочинок. Надвечір ішли до церкви Святої Покрови на молитву, після чого вечеряли. На Січі було більше сорока церков і дві похідні церкви.

Аскетичність козацького життя особливо виявлялася під час походів, на морі.

Козацтво мало самобутню високорозвинену культуру, що виникла на основі традицій українського народу. Козацтво, його культура, звичаї стали невід’ємною складовою культури сучасного українського народу.

Значення козацтва

Козацтво освоїло пустельні степові землі; охороняло південні кордони держави; брало участь в антифеодальних повстаннях; за­початкувало нову українську (козацьку) державність; зробило головний внесок у звільнення України від влади Речі Посполитої під час війни середини XVII ст.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку