Школяр UA

Культура та історичне значення Київської Русі у другій половині ХІ –  першій половині ХІІІ ст.

Київська Русь відіграла важливу роль як в історії східнослов’янських народів, так і в світовій історії. Її утворення сприяло більш швидкому економічному, політичному й культурному розвиткові східних слов’ян і в той же час дало їм мож-ливість захистити свої землі від нападів багатьох ворогів, — кочівників-печенігів, половців, норманів, польських і угорських королів та феода-лів, — від зазіхань імператорів Візантії.

Як уже говорилося, в російській історичній науці, особливо в другій половині ХІХ ст., утвердився погляд на Київську Русь як на державу російського народу, оскільки існування українського й білоруського народів як окремих самостійних народів не визнавалося. Українські вчені, передусім М. С. Грушевський, висловили інші погляди. Грушевський визнав загальноприйняту в ті часи схему «русскої» історії нераціональною.

Порогом історичних часів для українського народу Грушевський вважав IV ст. н. е. (від антів), тобто від часу, коли, — пише він, — «починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим про наш народ можемо говорити тільки як про частину слов’янської групи...» (Історія України­Руси. Т. 1. — К., 1991. — С. 18). Погляди Грушевського були позитивно сприйняті в українській історіографії й розроблялися багатьма істориками. Щоб підкреслити спадковість України щодо Київської Русі, українські історики вживають термін «Україна­-Русь».

Київська держава мала своїм головним осередком території, які включали всі теперішні етнічні українські землі. Саме на цих землях утво­рилися й діяли державні органи влади й управління з центром у Києві. Київські князі поширювали й зміцнювали свою державу, спираючись передусім на сили подніпровського населення. Та й назва «Русь» стосу-валася насамперед Середнього Подніпров’я, а в термін «Руська земля» вкладався швидше державний, ніж етнічний зміст. Найвидатніші пам’ятки культури — літописи, архітектурні споруди та інші — теж ство­рювалися в Києві та інших подніпровських, пізніше українських, землях. Тому є всі підстави відносити Київську Русь передусім до історії України. Україна — безумовна спадкоємниця Київської Русі. Через це спадщину Київської Русі не можна ототожнювати з Росією, Великоросією.

Міжнародне значення Київської Русі

Успішно відбиваючи набіги степових кочівників — печенігів, торків, половців, які нападали зі сходу на приазовські і причорноморські степи і рухалися далі на захід, Київська Русь рятувала й захищала Візантію і західноєвропейські країни від кочових загарбників. Інтенсивно розвивалися зовнішньоторговельні зв’язки Русі з багатьма країнами Заходу і Сходу. Центром торгівлі між Заходом і Сходом був Київ.

Різноманітні торговельні, політичні, культурні відносини мала Русь зі слов’янськими країнами — Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Візантією, Німеччиною, Норвегією, Швецією, Францією, Англією. Підтримувалися зв’язки з країнами Кавказу і Закавказзя, особливо з Грузією і Вірменією, а також з арабським Сходом.

Із міжнародним становищем Київської Русі пов’язані й широкі династичні зв’язки руських князів із візантійським та європейськими дворами, які прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Дочка Ярослава Мудрого — Анна — стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті як регентша правила Францією до повноліття свого сина, короля Філіппа. Друга дочка Ярослава була одру­жена з норвезьким королем Гаральдом Сміливим, а третя — з королем угорським Андрієм. Стародавня Русь як одна з найбільших і наймогутніших держав ранньосередньовічної Європи мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку