Школяр UA

 Правління Ярославичів

Початок роздроблення Київської Русі

Якщо при Володимирі (978–1015) Давньоруська держава досягла свого найвищого розквіту, за Ярослава Мудрого (1019­–1054) ще зберігала свою могутність, то вже після нього вона поступово ослаблюється і роздроблюється на окремі князівства. Ознаки політичного роздроблення Київської Русі були помітні вже відразу після смерті Ярослава в 1054 р. Ще за життя він поділив свою державу між своїми синами. Старший, Ізяслав, отримав Київ, Новгород, Туров; Святослав — Чернігів, Рязань, Муром; Всеволод — Переяслав, Ростов, Суздаль, Білоозеро; Ігор — Володимир­Волинський і Вячеслав — Смоленськ. Але незабаром поміж ними почалися чвари й міжусобиці. Це використовували вороги Русі — кочівники-половці, які в 1068 р. здійснили перший великий напад на руські землі, а також польський і угорський королі. У 30-­х роках ХІ ст. угорські феодали захопили південну частину Закарпатської Русі, а в ХІІ ст. — усю її територію.

Перед загрозою з боку половців князі роблять спроби якось залагодити справу миром і припинити усобиці, для чого скликають князівські з’їзди. Першим із таких з’їздів був з’їзд 1097 р. у Любечі. Там було визнано принцип, за яким кожний князь мусить володіти своєю вотчиною, тобто землею, виділеною йому батьком, і не посягати на землі інших князів. Це узаконювало роздроблення Давньоруської держави на окремі спадкові князівства.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку