Школяр UA

Воєнно-політичні події Національно-визвольної війни в 1650–1653 роках

1650 р. проходив без значних військових суперечок. Новий етап польсько-­української війни почався у 1651 році. Знову 150­-тисячна, у тому числі 20 тисяч німецьких найманців, армія шляхетської Польщі на чолі з Яном Казимиром, 100­-тисячне військо Б. Хмельницького і 50 тисяч татар зійшлися на Волині біля містечка Берестечко, що на бе­резі річки Стир. 18–­20 червня 1651 р. відбулася вирішальна битва, у якій козаки виявили надзвичайну мужність і стійкість. Однак татари, не витримавши артилерійського обстрілу, почали втікати з поля бою. Коли Б. Хмельницький намагався їх зупинити, кримський хан наказав схопити його в полон і випустив через декілька днів за викуп. Після зради татар військо Хмельницького було оточене. Десять днів оточені відбивали шляхтичів, а пізніше із великими втратами вийшли з оточення й відступили на Київщину, де Б. Хмельницький, визволившись із полону, збирав сили для подальшої боротьби.

У скрутному становищі було й польсько-­шляхетське військо, оточене загонами повсталих селян і козаків. У таких умовах обидві сторони почали переговори про укладання мирного договору.

Білоцерківський договір

18 вересня 1651 р. у Білій Церкві був підписаний так званий Білоцерківський договір. За його умовами козацький реєстр скорочувався до 20 тисяч осіб, реєстровці мали жити лише в Київському воєводстві, шляхта отримувала право повертатися в Україну у свої маєтки. Б. Хмельницький повинен був розірвати союз із Кримським ханом, йому також заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами.

Складні для України умови Білоцерківського договору Хмель­ниць­кий розглядав як тимчасову поступку шляхетській Польщі. Розуміючи, що кримський хан — союзник ненадійний, Хмельницький продовжував укріплювати відносини із Росією. Так, наприкінці грудня 1650 р. — на початку 1651 р. відбулося кілька обмінів посольствами України і Росії. У лютому 1651 р. Земський собор у Москві розглянув питання про можливість прийняття України до складу Росії. Але це рішення тоді ще не було втілене в життя. Російський уряд сприяв переселенню українського населення на територію Росії, зокрема на Слобожанщину.

Водночас відбувалася активна підготовка до боротьби зі шляхетською Польщею. У квітні 1652 р. Б. Хмельницький на старшинській раді прийняв рішення про продовження боротьби за визволення українських земель від магнатів і шляхти. А коронний гетьман Польщі М. Калиновський у цей час розташував своє військо на Брацлавщині біля підніжжя гори Батіг на березі Південного Бугу. Полки Хмельниць­кого, які прийшли сюди у травні 1652 р., оточили польський військовий табір і розгромили його 23 травня. Цю блискучу перемогу козаків під Батогом сучасники порівнювали з перемогою карфагенян під проводом Ганнібала над римлянами при Каннах у 216 р. до н. е.

У результаті цієї перемоги влада Польсько-Литовської держави знову була ліквідована на більшій частині території України. Однак шляхетська Польща знову збирала сили для походу в Україну. На почат­ку 1653 р. 100­-тисячна польська армія і 20-­тисячне литовське військо, мобілізоване на території Білорусії (у Могилеві), погрожували Україні новим нападом. Восени 1653 р. своє головне військо Польща зосередила біля міста Жванця поблизу Кам’янця-­Подільського. Війська Б. Хмельницького і татар, що прибули сюди, швидко оточили польське військо, яке опинилося в безвихідному становищі. Але й цього разу кримський хан Іслам-­Гірей зрадив Б. Хмельницького і 5 грудня уклав з польським королем сепаратну угоду, що передбачала повернення України на умови Зборівського договору. Б. Хмельницький, відмовившись прийняти ці умови, залишив під Жванцем частину своїх військ на чолі з І. Богуном і 24 грудня повернувся до своєї резиденції в Чигирин.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку