Школяр UA

Культура та історичне значення Галицько-Волинської держави

Князівство стало спадкоємцем Ки-ївської Русі, боролося за возз’єднання земель, сприяло розвитку господарства, міст, ремесла, торгівлі, культури, сприяло захисту населення південно­західних земель від фізичного знищення монголо-татарами; підняло авторитет українських земель на міжнародній арені, особливо в умовах феодальної роздробленості.

Галицько-Волинське князівство після занепаду Києва подовжило на ціле століття існування державного утворення на слов’янських землях і стало головним політичним центром майбутньої України. Щодо слова «український», то воно вперше вживається у «Про­по­відях» теолога Григорія ще в середині ХІ століття. Термін «Україна» згадується в Київському літописі у 1187 р. як синонім поняття «країна», тобто — край, рідна земля (для порівняння: Сербія по-­сербо-хорватськи — Сербська Країна). Із 1335 року для Галичини стало вживатися запозичене у греків поняття «Мала Русь», що пізніше перетворилося в поняття «Малоросія». Однак у різні періоди воно позначало різні регіони України.

Розвиток культури у період роздроблення Русі. Період феодальної роздробленості був періодом подальшого культурного розвитку руських князівств. В основі розвитку культури лежала праця селян і ремісників, творчість народних мас, що визначало самобутній характер давньоруської культури. Культура окремих князівств ґрунтувалася на спільній, загальноруській основі. Політичне роздроблення руських земель, яке ще більше посилилося в умовах монголо-татарської навали, зумовило посилений розвиток місцевих особливостей, своєрідних рис культури окремих територій. Водночас між окремими південно­західними землями поступово зміцнювалися економічні, політичні й культурні зв’язки, які стали притаманними українській мові, культурі, українській народності в цілому.

Найвизначнішим твором художньої літератури другої половини ХІІ ст. є «Слово о полку Ігоревім», написане невідомим автором. Сюжетною основою «Слова» стала розповідь про невдалий похід кількох руських князів на чолі з новгород­-сіверським князем Ігорем Святославичем у 1185 р. проти половців.

Твором, що належить до першої чверті ХІІІ ст., є «Моління Даниїла Заточника», в якому автор також проводить ідею єдності Руської землі, гостро виступає проти бояр і монастирів. Серед пам’яток церковної, житійної літератури найбільш значним є «Києво-­Печерський патерик», основна частина якого створена у 20-­х роках ХІІІ ст.

Видатними пам’ятками південно­західного руського літописання є Київський і Галицько-Волинський літописи. Київський літопис, що охоплює час від 1111 до 1200 р., уміщений в Іпатіївському загальноруському зводі початку XV ст. Він містить опис багатьох подій, що відбулися в основному в Київському князівстві, хоча дає багато відомостей і про інші землі. Літописець головну увагу приділяє описам життя й діяльності князів, зокрема Володимира Мономаха, його синів, зображує князівські усобиці, походи проти половців, закликає до єдності Русі у боротьбі проти загарбників. Галицько-Волинський літопис висвітлює події у Галицькій і Волинській землях із 1201 по 1292 рр. Особливістю цього літопису є те, що в ньому дуже мало церковних елементів, він має світський характер. Автор розповідає про князювання Романа і Данила, про життя князів і бояр, про військові походи, боротьбу проти татар, угорських, польських та інших завойовників. Проводить ідею міцної великокнязівської влади, яка б могла забезпечити захист від іноземних поневолювачів.

Продовжували розвиватися архітектура, живопис, ювелірна справа, музично-пісенна творчість та інші види мистецтва. Народні умільці збудували чудові споруди. У Києві між 1140 і 1171 рр. було збудовано церкву Кирилівського монастиря, у Чернігові у другій половині ХІІ ст. споруджено Єлецький собор, а також церкву П’ятниці на честь «покровительки торгівлі» святої Параскеви П’ятниці. У Галицькій і Волинській землях із розширенням міст будувалися міські укріплення, різні цивільні й культурні споруди — князівські і боярські палаци, церкви та ін. У Галичі археологи виявили залишки майже 30 кам’яних будівель кінця ХІІ­–ХІІІ ст.

Одночасно з архітектурою в Південно­Західній Русі розвивалися також живопис, зокрема настінний, іконописання, різьблення по каменю і дереву (декоративне мистецтво), ювелірна справа, особливо виготовлення для князів і бояр різних прикрас із золота і срібла. Розвивалося також музично-пісенне мистецтво. Отже, незважаючи на несприятливі умови — часті князівські усобиці, напади половців, татарську навалу — культура в період феодальної роздробленості продовжувала розвиватися.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку