Школяр UA

Монголо-татарська навала

У монгольських племен, які жили в Центральній Азії наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст., завершувався розпад первісного, родового ладу і розвивався ранній феодалізм. Хан Темучин, який у 1206 р. став чингісханом (великим ханом), розгорнув широку завойовницьку політику і підпорядкував своїй владі Північний Китай, Південний Сибір і Середню Азію. У причорноморських степах монголо-татари зіткнулися з половцями й розбили їх. На заклик половецького хана руські князі Мстислав Удалий, який тоді княжив у Галичині, Данило Романович, що князював на Волині, князі київські, чернігівські, смоленські зі свої­ми військами спільно з половцями виступили проти татар.

31 травня 1223 р. на р. Калка, яка впадає в Азовське море, відбулася вирішальна битва. Хоча руські воїни билися хоробро, вони зазнали поразки. Лише частині руського війська й князів удалося відступити, інших татари пе­ребили або взяли у полон. Після цього татарські хани поставили собі за мету завоювання Східної Європи.

У 1236 р. із верхів’я Іртиша і західного Алтаю у похід вирушило півторасоттисячне військо під командуванням онука Чингісхана Батия. Того ж року монголо-татари захопили Камську Болгарію, а протягом 1237­–1238 рр. спустошили Північно-Східну Русь. Дощенту були зруйновані Рязань, Коломна, Москва, Владимир, Суздаль, Ярославль, Твер, Торжок.

Навесні 1238 р. монголо-татарські полчища рушили на Новгород, але, ослаблені попередніми боями, а також через бездоріжжя, весняну повінь повернули на південь. У Чернігівському князівстві сім тижнів витримували облогу монголо-татар жителі невеликого м. Козельська, за що татари прозвали його «злим містом».

Восени 1240 р. величезне військо Батия підійшло до Києва й оточило його. Після взяття Києва монголо-татари рушили на Волинь і до Галичини. Завдавши руйнувань галицьким і волинським землям, монголо-татари рушили далі на захід і вдерлися в Польщу, Закарпатську Русь, Чехію, Угорщину. Дуже ослаблені, війська Батия у 1242 р. повернули на схід. У пониззі Волги Батий заснував свою державу Золоту Орду зі столицею в м. Сараї. Мужній опір Русі монголо-татарській навалі мав важливе загальноєвропейське і міжнародне значення. Завоювавши руські землі, ординці зруйнували тисячі міст і сіл, взяли в полон і вивезли велику кількість населення. Руські землі потрапили у васальну залежність від золотоординських ханів. Князі мусили їхати до хана на поклін й одержували від нього ярлики (грамоти) на князювання. За це вони мали сплачувати данину, підносити ханові багаті дари і за його наказом виступати в похід зі своїми військами. На руське населення накладалися данина, різні платежі й повинності.

Із середини ХІІІ ст. Києвом правили або татарські баскаки, або князі — безпосередні ставленики золотоординських ханів. Київ втратив значення релігійного центру Русі. Митрополит із Києва переїхав до Володимира на Клязьмі, а потім до Москви. Галицько-Волинське князівство унаслідок навали Батия також зазнало руйнувань, але воно залишалося найміцнішим серед усіх південно­західних князівств.

Князь Данило кілька років не визнавав влади та­тарського хана. Однак князева влада похитнулася. Оскільки міста ще не були укріплені і достатніх сил для відкритої боротьби з ординцями бракувало, Данило на початку 1246 р. поїхав до Золотої Орди на поклін до Батия і дістав від нього ярлик на князювання, визнавши, отже, залежність від золотоординського хана. Проте це не означало відмови Данила від боротьби з Ордою. Данило збирав сили. Передусім він будував нові міста й розширював та укріплював старі. Було побудовано у 1250­-х роках місто Львів, назване на честь Данилового сина Льва, зміцнено Холм. У Галичині й на Волині розвивалися землеробство, ремесло, торгівля.

Зміцнюючи своє князівство і готуючись до боротьби проти Золотої Орди, Данило шукав собі союзників. Він дійшов згоди з угорським королем Белою IV (син Данила Лев був одружений із дочкою Бели Констанцією) і з першим об’єднувачем Литви князем Міндовгом, а також із Польщею. Не діставши реальної допомоги від союзників, Данило, скориставшись усобицями в Золотій Орді й уклавши союз із володимирським князем Андрієм Ярославичем та деякими іншими руськими князями, у 1254­–1255 рр. виступив зі своїми військами проти ординського воєводи Куремси. Були відвойовані в ординців землі по Південному Бугу, Случі й Тетереву, а потім взято й місто Возвягль (Новоград-Волинський). Однак через деякий час хан Золотої Орди Менгу послав замість Куремси воєводу Бурондая з великим військом, якому сили Галицько-Волинського князівства протистояти не могли. На вимогу Бурондая, «окаянного й проклятого», як його називає літописець, брат Данила Василько й син Лев змушені були знищити укріплення міст Стожка, Львова, Кременця, Луцька, Володимира.

Тільки населення Холма захистило своє місто в боротьбі з ординцями. Хоча Галицько-Волинське князівство й визнало владу золотоординських ханів, проте його залежність від них була меншою, ніж інших руських земель, зокрема Наддніпрянщини. Воно не мало постійних збирачів данини, не було фіскальних переписів населення.

У 1264 р. помер галицько-­волинський князь Данило Романович. Літописець пише, що Данило був добрим князем, хоробрим і мудрим, побудував багато міст, церков і прикрасив їх.

Наслідки монголо­татарської навали: різко скоротилося населення країни (убиті, віддані в рабство); знищено й пограбовано багато міст (Київ, Переяслав, Галич, Ростов, Рязань та ін.; усього 49 із 74).

У 14 з них життя не відновилося; щорічна сплата данини ханським баскакам; занепад ремесла: зникають деякі ремісничі спеціальності; на кіль­ка десятиліть припинилося будівництво з каменю; втрата державної незалежності; ослаблення обороноздатності Русі, що спричинило зростання кількості набігів на Русь польських, угорських, німецьких, шведських та інших феодалів; почалося відставання Русі у своєму розвитку від країн Західної Європи. Навала дуже загальмувала, але не зупинила розвиток слов’янських земель.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку