Школяр UA

Відновлені та нові незалежні держави

Соціально-економічне й політичне становище незалежних держав на просторі колишнього СРСР

Країни Прибалтики ще наприкінці 80-х років оголосили про самостійний шлях розвитку. У 1988­1990 рр. у цих республі­ках піднявся національний рух і формувалися партії, що виступали за вихід зі СРСР («Саюдис» у Литві, «Народні фронти» у Латвії й Естонії). Вибори до Верховних Рад республік привели їх до влади. Декларації про державний суверенітет прийняли Естонія, Литва, Латвія. Слідом за проголошенням суверенітету тут відбулися вибори президентів республік. У республіках утверджувалися демократичні цінності. Керівництво країн взяло курс на зближення з європейськими державами, що завершилося в 2004 р. вступом їх до НАТО. У країнах Середньої Азії й Азербайджані затвердилися авторитарні режими. Характерним для всіх країн стало утвердження національної самосвідомості й витиснення з цих територій російськомовного населення. Процес становлення державності в Молдові й Грузії спричинив гострі конфлікти. У Молдові свою незалежність оголосив уряд Наддністрянщини, у Грузії — Абхазія, Аджарія, Південна Осетія. Збройний конфлікт у Наддністрянщині зусиллями європейських країн, України й Росії вдалося припинити, хоча продовжують діяти конфліктні фактори, які породжуються такими проблемами, як визначення політичного статусу автономії, зіткненням економічних інтересів регіональної й республіканської еліти. Вирішення проблеми взаємовідносин Грузії й Аджарії відбувалося мирним шляхом. У 2001 р. в Аджарії пройшли вибори парламенту й глави республіки. Питання місцевого значення в Аджарії підлягали юрисдикції місцевих органів влади з урахуванням інтересів усієї країни. Погіршення економічного становища Грузії дозволило керівництву Аджарії добитися більшої самостійності, що викликало невдоволення центрального уряду Грузії. У 2004 р. авторитарний режим в Аджарії був скасований.

Війна між грузинами й абхазцями призвела в 1993 р. до поразки грузинської влади, масової втечі грузин з регіону й фактичного відокремлення Абхазії. На думку абхазців, розпад радянської держави надавав право не тільки союзним, але й автономним республікам на створення суверенної державності. Грузино-абхазькі переговори, що тривали з 1993 р., не мали жодного позитивного результату. Тбілісі й Сухумі не змогли навіть домовитися про умови повернення біженців, незважаючи на той факт, що угода про припинення вогню забезпечується миротворчим контингентом СНД і контролюється військовими спостерігачами ООН. У 2004 р. в Абхазії пройшли вибори президента. Нове керівництво налаштоване на діалог із Грузією, але не відмовляється від своєї незалежності. Перед новим керівництвом Грузії (на чолі з М. Саакашвілі) по­стали складні економічні, внутрішньо- і зовнішньополітичні завдання.

Єдиним міждержавним конфліктом на пострадянському просторі залишається конфлікт між Азербайджаном і Вірменією про статус Нагорного Карабаху. Конфлікт розпочався в лютому 1988 р. на території, населеній переважно вірменами, але яка перебувала в складі Азербайджану. Конфлікт викликав масові міграції населення двох сусідніх держав і тисячі жертв. Співголови Мінської групи ОБСЄ — Росія, США і Франція — в 1997 р. запропонували план урегулювання конфлікту, що залишав Карабах у складі Азербайджану, але надавав йому значну незалежність від Баку. Але цей план, як і всі інші, викликає незадоволення сторін. У цей час іде пошук прийнятного варіанта вирішення конфлікту.

Шлях розвитку Білорусі

До 1996 р. в усіх галузях виробництва, крім паливної, хімічної й нафтохімічної, спостерігалася криза. Значно впав життєвий рівень населення. У 1994 р. президентом Бі­лорусії став О. Лукашенко. Вихід із кризової ситуації він бачив у збереженні державної власності й установленні тісних економічних і політичних відносин зі слов’янськими народами й, насамперед, Росією. У 1996 р. між двома державами був підписаний перший «Договір про створення Співтовариства Росії й Білорусії», що поклав початок зближенню двох держав. У 1999 р. підписано Договір про державотворення й прийнята програма його реалізації. До 1999 р. у країні стабілізувалася економічна ситуація. Тут на душу населення вироблялося більше, ніж у Росії: молока в 2,3 рази, м’яса в 2 рази, яєць в 1,5 рази. Набирає темпи розвитку й промисловість. 80 % білоруського експорту становить продукція машинобудування. Піднявся з колін «Горизонт» — найбільший виробник телевізорів. «Інтеграл» — виробник обчислювальної техніки. Доходи білорусів зростають швидше, ніж ціни. У створенні єдиної союзної держави зацікавлені обидві країни, хоча є різні точки зору на характер даного союзу. Для Білорусії немає альтернативи поставкам дешевого енергетичного й інших видів сировини з Росії. Митний союз і зняття торговельних бареєрів дозволяє республіці знайти ринки збуту своєї продукції. Росія наближається до країн Західної Європи й через Білорусію прагне знайти вихід на західних партнерів підприємств Смоленська, Брянська й інших міст.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку