Школяр UA

Запорізька Січ у другій половині XVII століття

У 1654 р. Запоріжжя як частина Української гетьманської держави увійшло до складу Росії. Згідно з поділом України у 1667 р. воно мало перебувати під спільним управлінням Росії та Польщі, але фактично визнавало верховенство тільки Росії, що й було закріплено «Вічним миром» у 1686 р. Внутрішній устрій Січі залишався незмінним. Січ у період Руїни намагалася грати самостійну роль у політичному житті України. При І. Виговському Запоріжжя склало йому опозицію, а кошовий Я. Барабаш був одним із керівників повстання проти гетьмана. Січове козацтво на Правобережжі активно протидіяло політиці П. Дорошенка і підтримувало його суперників П. Суховія й М. Ханенка. Січ залишалася однією з головних сил для захисту України від набігів кримських татар. Непримиренною багаторічною боротьбою проти Криму особливо уславився Іван Сірко (родом із Мерефи на Харківщині). Він неодноразово здійснював походи на Крим, визволив тисячі невільників, переміг у 55 битвах. За військову звитягу І. Сірко протягом останніх 17 років життя (1663–­1680) 8 разів обирався кошовим. Саме з іменем Сірка усні перекази пов’язують написання запорожцями турецькому султану листа у відповідь на пропозицію султана Магомета IV Запоріжжю визнати його владу й перейти до нього на службу. Цей лист став основою для картини І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Із припиненням Руїни і зміцненням позицій Росії на Лівобережній Україні стало помітним прагненням уряду обмежити запорізькі вольності. Загальний наступ царизму на українську автономію породжував протест, тому до 8 тисяч козаків на чолі з кошовим К. Гордієнком підтримали І. Мазепу, перейшовши у березні 1709 р. у шведський табір. Цей крок був використаний Петром І як привід для знищення Січі. Січові споруди були знищені, артилерія, майно, цінності вивезені.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку