Школяр UA

Українські землі після поразки війська І. Мазепи у Полтавській битві. Посилення колоніальної політики Російської імперії

Після Мазепи в листопаді 1708 р. з волі царя гетьманом Лівобережної України був обраний стародуб­ський полковник Іван Скоропадський (1708–­1722). Резиденцію гетьмана з м. Батурина перенесли ближче до російських земель — до м. Глухова. Новий гетьман не залишив помітного сліду в історії. При ньому пишно розцвіли зловживання, хабарництво, сваволя. Це давало Петру І привід дедалі частіше втручатися в українські справи. До гетьмана для контролю був приставлений царський резидент із військом. У 1722 р. була ство­рена Малоросійська колегія з 6 російських офіцерів, яка повинна була стежити за діями української адміністрації й приймати апеляції на рішення козацьких судів. Це робилося нібито для захисту простих людей, але водночас їх без жалю посилали воювати й будувати укріплення на Ладогу, у Прибалтику й Поволжя, де десятки тисяч українців загинули або стали каліками. Після смерті І. Скоропадського Петро І взагалі не дозволив обирати нового гетьмана. Претендент на булаву Павло Полуботок, відомий своїми незалежними поглядами, дістав повноваження лише наказного гетьмана, але й вони обмежувалися діями Малоросійської колегії. П. Полуботок намагався навести лад в управлінні, відстояти права Гетьманщини. За це за наказом царя його ув’язнили у Петропавловській фортеці, де він і загинув наприкінці 1724 р.

Тільки після смерті Петра І і складної придворної боротьби було вирішено відновити гетьманство. У 1727 р. у Глухові гетьманом був обраний полковник Данило Апостол (1727­–1734), кандидатура якого попередньо була узгоджена з царським двором. Він належав до тих старшин, які, не забуваючи про себе, дбали й про державу, підтримував І. Мазепу і П. Полуботка. При гетьмані постійно перебував царський радник, без якого гетьман не міг вирішити жодного питання. Ставши гетьманом, Д. Апостол відразу взявся за зміцнення адміністративного апарату й економіки України, намагався відновити і розширити автономію України, удосконалював систему судочинства у Гетьманщині. У 1730 р. він видав інструкцію судам, у якій визначалася чітка структура судових установ, регламентувалися склад і компетенція полкових, сотенних і сільських судів.

За часів гетьманства Апостола почалася кодифікація українського права. З ініціативи старшини і за указом царського уряду в 1728 р. у Глухові була створена спеціальна кодифікаційна комісія для складання кодексу чинних в Україні законів. Унаслідок п’ятнадцятирічної ро­боти в 1743 р. Комісія на основі різних джерел — литовських статутів, магдебурзького права, українського звичаєвого права, російських зако­нів — завершила складання цього кодексу, що дістав назву «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але оскільки в основі кодексу лежали ідеї збереження автономії України, Сенат не затвердив цього коде­ксу. Знайдений він у копії і виданий як історично-юридична пам’ятка лише в 1879 р. у Києві.

Завдяки турботам Апостола Київ царським указом був підпорядкований гетьманові, а не царському генерал-губернаторові, як це було до того.

Однак незважаючи на піклування Апостола, царський уряд посилював гноблення й утиски українського народу. Надзвичайно тяжкими були фортифікаційні роботи, до яких змушували російські урядовці населення України. На будівництво «Української лінії» укріплень між Дінцем і Дніпром, яка тяглася на 285 км, у 1731 р. було відправлено 20 тисяч козаків і 10 тисяч посполитих, у 1732 р. їм на зміну — 30 тис. козаків, у 1733 р. — іще 10 тисяч чоловік.

У 1733 р. Апостола розбив параліч і 15 січня 1734 р. на 80­-му році життя він помер. Похований у с. Сорочинцях у кам’яній церкві, побудованій на його кошти. У Данила Апостола було 9 дітей. Сини Петро і Павло займали посади полковників Лубенського й Миргородського полків. Із роду Апостолів вийшли троє декабристів: Сергій, Іполит та Матвій Муравйови-­Апостоли.

Після смерті гетьмана Апостола у 1734 р. цариця Анна Іоанівна (1730­–1740), при дворі якої було засилля німецьких дворян (Бірон, Мі­ніх, Остерман та ін.), не дозволила обрання нового гетьмана. За її указом правління Лівобережною й Слобідською Україною було передано так званому Правлінню гетьманського уряду, яке очолював царський резидент.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку