Школяр UA

Економіка України другої половини ХІV–ХVст.

Незважаючи на постійні напади татарів і турків, на українських землях, що перебували у складі Польщі і Литви, розвивалась економіка, основу якої складали землеробство, ремесло, торгівля. Більшість кращих земель належала феодалам і церкві. На Волині, Брацлавщині, Київщині, Придніпров’ї у першій половині  XVI ст. землями володіли князі Острозькі, Чорторийські, Вишневецькі, Глинські та ін. У Галичині і Західному Поділлі, які були у складі шляхетської Польщі, — князі Даниловичі, Гербурти, Язловецькі, Ходецькі та ін. На середину XVI ст. вільних общинних земель майже не залишилося.

Головною галуззю економіки було землеробство. Переважала трипільна система. Вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо, а також городні культури — льон, коноплі та ін. Основу населення України становило селянство, яке було головною робочою силою на землі феодала. Із розвитком феодально-кріпосницьких відносин збільшувалися повинності селян, посилювалася спрямованість феодалів на ліквідацію общини. У XV — першій половині XVI ст. на українських землях відбуваються подальше закріпачення селян, посилення прав феодала на працю, майно й особисту волю селян.

Ремесло. У складних умовах в Україні розвивалося ремесло. Його центром були великі міста — Київ, Львів, Луцьк та ін. Часто міські ремісники об’єднувалися в цехи. Багато ремісників було в селах — це в основному бондарі, гончарі, кушніри, ковалі та ін.

Торговля. Розвиток землеробства і ремесла, збільшення товарного виробництва сприяли подальшому розвитку як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі. Важливу роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали ярмарки і торги, які часто відбувались у великих містах. Зовнішня торгівля України найбільш інтенсивно проходила з Росією — Новгородом, Москвою, Твер’ю, а також із країнами Західної Європи — Англією, Голландією, Італією, Шотландією та ін. З України вивозили сіль, мед, віск, полотно, ювелірні вироби, горілку, а також продукти сільського господарства. В Україну завозили зброю, хутро, вироби з металу, дерева, предмети розкоші.

Міста. Розвиток ремесла і торгівлі сприяв укріпленню і розширенню міст, збільшенню в них населення. Міста поступово перетворювалися із фортець на адміністративні, економічні й торгові центри. Великі міста — Луцьк, Київ, Кам’янець, Кременець та ін. — у XV­–XVI ст. отримали право на самоуправління, так зване магдебурзьке право (зразком була хартія німецького м. Магдебурга). Населення міст, які одержали магдебурзьке право, звільнялося від управління й суду королівських або великокнязівських намісників — воєвод і старост — і діставало право на самоврядування. За це воно вносило в державну скарбницю певну суму грошей, звільнялося від більшості натуральних повинностей, обкладалося грошовими платами з торгівлі і промислів. У справи міст, хоча вони й мали магдебурзьке право, часто втручалися воєводи й старости. В українських містах магдебурзьке право сприяло посиленню позицій іноземців — німців, поляків та ін. Цьому сприяв і уряд, заохочуючи переселення в українські міста іноземців, переважно німців. Порівняно з українцями вони отримували значно більші привілеї. Однак в Україні міста не мали повного самоврядування.

У другій половині XV ст. феодали України на зразок Польщі й Литви на західних і північних українських землях почали утворювати так звані фільварки (хутірські господарства). Із другої половини XVI ст. во­ни з’явилися і в південно­східній частині України. На відміну від уже існуючих дворів фільварки мали значно більше орної землі. Це були багатогалузеві господарства, в яких вироблялося більше продукції для ринку. Із появою фільварків значно посилилися експлуатація населення, особливо селян, їх особиста залежність від феодала. Збільшилися панщина, грошові й натуральні податки. За рішенням сейму в 1447 р. у Галичині селянин не мав права покинути свого пана, не підшукавши собі заміну. На початку XVI ст. селяни не мали права скаржитися великому князю на свого пана. У кодексі законів, Литовських статутах 1529, 1566, 1588 років юридично закріплювалися необмежені права і привілеї феодала й безправне становище селян.

«Устава на волоки». На посилення експлуатації селянства була спрямована і «волочна поміра», що була проведена на великокнязівськихземлях. «Устава на волоки» була видана великим князем литовським і королем польським Сигізмундом ІІ Августом у 1557 р. Ця земельна реформа була спрямована на розвиток великих феодальних господарств, розширення їх земель, розорення селянської общини, збільшення різних податків. На кінець XVI ст. кріпосне право на українських землях було закріплене юридично рішенням сейму в 1573 р. (артикулами польського короля Генріха Валуа) і третім Литовським статутом 1588 р. Із появою цих документів селяни та їх землі ставали власністю феодала.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку