Школяр UA

Китай

Китай за часів Мао Цзедуна

Інакше склалася післявоєнна доля Китаю. Багаторічна кровопролитна громадянська війна завершилася перемогою комуністів. У 1949 р. вони прийшли до влади й проголосили Китай­ську Народну Республіку. У процесі перебудови китайського суспільства за зразок було взято радянську модель. Уже незабаром уся влада була зосереджена в руках вузького кола вищих партійних керівників, які утворили привілейовану верству й вивели себе з-під контролю народу. Фактично головні важелі керування опинилися в руках однієї лю­дини — Мао Цзедуна, що став лідером компартії й держави, «вождем» китайського народу. Незабаром у країні склався культ особистості Мао Цзедуна.

Маючи необмежену владу в багатомільйонній країні, він щиро уві­рував у свою непогрішність і вирішив у найкоротший термін реалізувати власну версію комунізму. Період його правління став часом безперестанних політичних кампаній, які нерідко втягували у свою орбіту все населення країни. Пануючою стала ідеологія боротьби, що виправдовувала насильницьке прилучення людей до «соціалістичних ідеалів». Почалася епоха соціальних й економічних експериментів, жертвами яких стали мільйони китайців.

Так, у 1958 р. було проголошено політику «великого стрибка», яка за своєю сутністю була спробою форсованої індустріалізації країни. Однак ця політика закінчилася провалом і завдала величезної шкоди економіці КНР. До значних утрат призвела й політика «народних комун» — спроба «комунізації» аграрного сектора країни. Для того щоб урегулювати розхитану цими експериментами економіку, знадобилося кілька років.

У 1966 р. Мао Цзедун став ініціатором «культурної революції» (1966–­1976). Він закликав молодь до революційного насильства, щоб у звільненому від залишків старого суспільства Китаї створити зразкову комуністичну державу. «Культурна революція» стала кривавим десятиліттям в історії Китаю. Вона породила хаос і масове насильство. Жертвами репресій, що розгорнулися по всій країні, стали близько 100 млн. осіб. Смерть Мао Цзедуна у вересні 1976 р. поклала край «культурній революції».

Сьогодення КНР

Після смерті Мао Цзедуна до керівництва в Комуністичній партії Китаю (КПК) прийшли реформатори, лідером яких був Ден Сяопін. Нове керівництво різко змінило курс: було вирішено відмовитися від політичних кампаній і зосередитися на вирішенні економічних проблем. З 1978 р. в історії країни розпочався якісно новий етап — етап ши­рокомасштабної економічної реформи, спрямованої на побудову «соціалізму з китайською специфікою».

Реформування економіки почалося із сільського господарства, де була запроваджена система «сімейного підряду» за збереження колектив­ної власності на землю. Був узятий курс на введення елементів ринкової економіки. Державні підприємства переводилися на госпрозрахунок, заохочувався розвиток дрібного й середнього бізнесу. Найважливішим елементом китайської реформи стала так звана політика «відкритості». Вона передбачає всебічне розширення зв’язків із закордонними державами, активне залучення іноземного капіталу в економіку Китаю (з ці­єю метою були створені «особливі економічні зони» зі сприятливими умовами для іноземних інвесторів).

Характерними рисами китайської реформи, що істотно відрізняють її від подібних перетворень у посткомуністичних країнах Східної Європи, є її еволюційний характер, а також відмова від використання рекомендацій Міжнародного валютного фонду й методів «шокової терапії». Проводячи широкомасштабні перетворення, китайці спираються на власні національно-культурні традиції й декларують принцип: «західна техніка — східна моральність».

Іншою специфічною особливістю китайської реформи є збереження в недоторканності колишньої політичної системи на чолі із КПК, що має монопольне право на владу. Китай залишається найбільшою у світі державою соціалістичної орієнтації. Партійно-державна влада жорстко контролювала всі перехідні процеси в країні, забезпечувала політичну стабільність у суспільстві. Політичні перетворення були відкладені на невизначений строк, а прихильники негайних змін жорстоко придушувалися. Щодо цього характерні події 1989 р. на пекінській площі Тяньаньминь, під час яких війська придушили виступ студентів.

Перетворення, що здійснюються в сучасному Китаї, приносять відчутні наслідки. Реформа значно прискорила темпи економічного зростання. Зросла економічна могутність країни. Китай перетворився на промислового гіганта світового рівня. Було успішно вирішено продовольчу проблему. Підвищилися доходи й життєвий рівень значної частини населення.

Політика «відкритості», швидке зростання економічного потенці­алу КНР сприяли подальшому зміцненню її міжнародних позицій. Це дозволило успішно вирішити проблему «втрачених територій» — споконвічних китайських земель, захоплених іноземцями в колоніальний період. Так, у 1997 р. Гонконг (Сянган), що понад півтора сторіччя залишався англійським володінням, перейшов під юрисдикцію Китаю. А в грудні 1999 р. уряд КНР відновив суверенітет над колишнім португальським володінням Макао (Аомень). Ці території одержали статус особливих адміністративних районів Китаю. Щодо них проводиться політика, заснована на принципі «одна держава — два лади». Ця політика передбачає тривале збереження сформованого там капіталістичного укладу й звичного для населення способу життя.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку