Школяр UA

Культура України ІІ пол. XVII — у І пол. XVIII ст.

Польсько-шляхетська й турецько-­татарська агресія, численні війни, що тривали протягом другої половини XVII ст., спричинили знищення культурних цінностей, гальмували як економічний, так і культурний розвиток.

Освіта і друкарство

Після визвольної війни середини XVII ст. в Україні у багатьох селах функціонували початкові (дяківські) школи, у яких навчалися діти козаків, селян, духівництва. Учителями здебільшого були дяки.

У містах продовжували існувати братські школи. У них учні вивчали мови: слов’яно-руську, латину, грецьку, польську, — діалектику (мистецтво вести полеміку), граматику, риторику, піїтику, а у вищих класах — математику, астрономію і музику.

Головним осередком освітнього, наукового, літературного й усього культурного життя України залишався Київ. Визначну роль віді­грала Київська (Києво-­Могилянська) колегія. У ній навчалося щороку майже 1 тисяча учнів як з України — діти козацької старшини, духівництва, рядових козаків, міщан, — так і з Росії, Білорусі, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції та інших країн. У Київській колегії навчалися, а потім викладали визначні вчені й письменники — Лазар Баранович, Іоникій Галятовський, Інокентій Гізель та ін.

Чимало вихованців Київської колегії, які стали видатними діячами освіти й культури (Єпіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Симеон Полоцький), переселилися до Росії. Слов’яно-­греко-латинську академію в Москві в 1687 р. заснував вихованець Київської колегії біло­рус Симеон Полоцький. Серед перших її викладачів було багато укра­їнців, вихідців із Київської колегії. На українських землях, підвладних Польщі, — у Східній Галичині й на Правобережжі — продовжували діяти єзуїтські, протестантські та уніатські школи. У Львові у 1661 р. було відкрито університет.

Багато українців, передусім дітей козацьких старшин, шляхтичів, духівництва навчалося у закордонних університетах — у Лейпцигу, Страсбурзі, Лондоні, Парижі, Празі та ін.

Велике значення для розвитку й поширення культури України мали друкарні, які існували у другій половині XVII ст. у Києві при Києво­-Печерській лаврі, у Новгороді-Сіверському, Чернігові, Львові й у деяких інших містах (усього одинадцять). Книги мали гарне поліграфічне оформлення (чіткий шрифт, красивий орнамент, гравюри). В Україні шанувалася книга, у старшин було багато книг, вони мали гарні бібліотеки.

Література

Продовжувала розвиватися літературна творчість, яка ґрунтувалася на традиціях попередніх часів. У центрі літературного процесу були викладачі Київської колегії, київські церковні діячі, письменники й учені. Як і раніше, створювали полемічні книги, авторами їх переважно виступали представники вищої православної ієрархії (Галятовський, Баранович, Гізель та ін.).

Боротьба проти іноземних загарбників посилила інтерес до історичного минулого. На цьому ґрунті з’явилася історично-­мемуарна проза. Найбільш значними історичними творами були «Синопсис», авторство якого приписується архімандритові Києво-Печерської лаври Інокентію Гізелю, і «Хроніка з літописців стародавніх» ігумена Києво-Михайлівського монастиря Феодосія Сафоновича. Важливим жанром історичних творів стали козацько-­старшинські літописи, у яких описувалася героїчна боротьба українського народу в період визвольної війни. Найвизначнішим літописом є літопис Самовидця, опис подій у якому доведений до 1702 р.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку