Школяр UA

Світ на межі двох тисячоліть

Загальна характеристика сучасного світу

Людство до кінця другого тисячоліття всту­пило в якісно новий етап соціально-економічного й культурного розвитку. Радикальні зміни в житті людей не розтягуються, як раніше, на сторіччя, а відбуваються протягом десятиліть, а те й декількох років. Масштаби цих змін набули глобального розмаху, на планеті вже немає куточків, де не відчувалися б наслідки науково-технічного прогресу, які б не зазнали впливу масової культури. Зміни торкнулися всіх сторін життя людини. Світ вступає в постіндустріальний період, період інформаційної цивілізації.

Світ на початку третього тисячоліття не став утіленням мрії пись­менників-фантастів минулих епох про суспільство без зубожіння, голоду й війн, коли всі народи, скасувавши кордони, житимуть у братній єдності. Не здійснилися й інші припущення, наприклад про відкриття невичерпних джерел енергії, створення розумних машин, переселення людей на планети Сонячної системи. У той же час не виправдалися й песимістичні прогнози про загибель людства у вогні нової світової війни, дивовижне перенаселення, глобальні катастрофи.

Індустріальний Захід зумів зберегти лідируючі позиції у світі протягом усього XX сторіччя. Спроба Радянського Союзу вступити в конкуренцію із Заходом, здійснюючи свій варіант модернізації, заснованої на комуністичній ідеології, не увінчалася успіхом. Наприкінці XX ст. у більшості країн світу остаточно утвердилися принципи демо­кратії й ринкової економіки. Соціалістична модель збереглася лише на Кубі й у Північній Кореї.

На земній кулі у XXI сторіччі народи проживають у більш ніж 200 державах. Світове співтовариство представлене міжнародними економічними організаціями, транснаціональними компаніями (ТНК), фінансовими об’єднаннями, військово-політичними союзами, радикальними ідеологічними угрупованнями. У системі світових відносин змінюється баланс можливостей між провідними державами, великими і малими державами. Раніше останні для отримання деяких привілеїв повинні були спиратися на ту чи іншу коаліцію, очолювану провідною державою. Сьогодні демократичні відносини міждержавної дипломатії мали б поставити всі країні в рівні умови, хоча на практиці це незавжди відбувається. Проте навіть зараз кожна держава за тими чи іншими па­раметрами несе відповідальність за долю світу і стабільність світового порядку, зокрема щодо регіональної безпеки і розвитку економіки.

У той же час на початку XXI ст., незважаючи на деякий застій у розвиткові економіки країн Заходу, їхнє економічне становище залишається стабільним. У даний момент частка США у світовому ВВП становить приблизно 21 %, Європейського союзу — 21 %, Японії — близько 8 %, Китаю — близько 7 %, Російської Федерації — 1,7 %.

Росія зустріла рубіж століть і тисячоліть незначним підйомом економіки — уперше за десятиліття реформ намітилося її реальне зростання. Збільшення валового внутрішнього продукту в 2001 р. склало приблизно 5 %. Причому це збільшення йшло за рахунок легкої й переробної промисловості. Росія продовжує залишатися країною, головною статтею експорту якої є нафта, газ й інші сировинні товари. Зростання доходів тут залежить від значних коливань цін на енергоносії на світових ринках. Керівництво країни уживає заходів щодо підвищення конкурентноздатності продукції вітчизняної промисловості як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Росія поступово повертає собі втрачені позиції на світовому ринку озброєнь. Завданню зміцнення становища Росії в системі міжнародного поділу праці служить вступ країни до Всесвітньої торговельної організації (ВТО).

Однак, як показують розрахунки економістів, у найближчі 15 років не відбудеться істотних змін у міжнародному балансі. Передбачається, що США разом з Канадою й Мексикою будуть володіти приблизно 19 % світового ВВП, Європейський союз — 16 %. Китай обжене Японію. Його частка досягне 10 %, частка Японії — приблизно 7 %. На авансцені з’являться нові групи держав, такі, як країни АСЕАН, які будуть мати до 7 %, і відомі азіатсько-тихоокеанські «тигри» — Південна Корея й Тай­вань, чия частка в сукупності може скласти близько 5 %. Росія може мати близько 2 %.

Модернізація за межами Європи й Північної Америки в XX ст. протікала суперечливо. Деякі країни Азії й Латинської Америки (Японія, «нові індустріальні країни» Південно-Східної Азії, Бразилія й ін.) досягли значних успіхів в освоєнні здобутків західної цивілізації, а де в чому й перевершили своїх «учителів». Однак важливою рисою модернізації цих країн було збереження місцевих національних традицій і культури, що успішно протистоїть натиску вестернізації. З іншого боку, народи багатьох країн Азії й Африки продовжують жити в бідності. Їм так і не вдалося створити розвинену й ефективну економіку. Тому вони займають маргінальне положення у світовій економіці й політиці, усе більше відстаючи від розвинених країн.

Проте розмаїтість і суперечливість сучасного світу вже не є перешкодою для глобального співробітництва. Економічні процеси в різних регіонах планети настільки взаємозалежні, що певною мірою можна говорити про єдину світову економіку, провідна роль у якій належить США.

Проблеми сучасного світу: націоналізм, сепаратизм, екстремізм

Швидкий науково-технічний прогрес, глобалізація економіки, що підсилюється впливом людини на навколишнє середовище, уніфікація духовної сфери породили нові проблеми. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується не тільки стандартизацією побуту й способу життя, але й проникненням західної ідеології й духовного впливу в країни із різноманітними культурними й релігійними традиціями, що найчастіше викликає в них протидію новим віянням. Серйозною проблемою стало посилення національних і релігійних суперечностей. У ряді регіонів світу вони, нашаровуючись на економічні труднощі й бідність населення, призводять до виникнення сепаратистських рухів, військово-політичних конфліктів, вогнищ тероризму. До кордонів СНД добрався ісламський екстремізм. Спроби збройних загонів ісламістів вторгнутися на територію Таджикистану, Киргизії, Узбекистану й особливо воєнні дії в Чечні продемонстрували небезпеку дестабілізації ситуації на всьому просторі колишнього СРСР. Для багатонаціональної й багатоконфесійної Росії це становить серйозну загрозу.

Національні суперечності призвели до безлічі конфліктів. Можна говорити про відродження націоналізму в сучасному світі. Криваві конфлікти супроводжували, наприклад, розпад Югославії й виникнення на її території нових держав. Після розпаду СРСР від Молдавії відокремилася самопроголошена Придністровська республіка, від Грузії — Абхазія. У Закавказзі проголосив себе незалежним Нагорний Карабах. Усі ці події супроводжувалися загибеллю тисяч людей, без даху залишилися десятки тисяч біженців.

Посилення націоналізму відбувається й у ряді благополучних країн Заходу. Не припиняються вибухи й убивства в Іспанії, де націоналісти автономної Країни Басків ведуть боротьбу за її відділення. На превелику силу вдалося досягти угоди між протестантами й католиками в британській провінції Ольстер (Північна Ірландія), але хитке становище в ній зберігається. Із проблемою сепаратизму зіткнулася й Канада. Значна частина населення провінції Квебек, населеної франкомовними жителями, підтримує ідею державотворення.

Протягом ряду років не налагоджуються відносини між Ізраїлем і Палестинською автономією. Мирні люди стають жертвами терористичних актів, які здійснюють арабські екстремістські організації. У відповідь ізраїльська армія вживає жорстких каральних заходів на палестинських територіях. Зростання насильства на Близькому й Середньому Сході сприяло виникненню цілої мережі міжнародних терористичних організацій. Однією з них є Аль-Каїда, створена арабським мільйонером Усамою бен Ладеном.

До початку нового сторіччя на зміну глобальній ядерній загрозі прийшли нові, нетрадиційні виклики, серед яких найбільш небезпечними є регіональні конфлікти, тероризм, релігійний екстремізм і наркобізнес. Глобальний характер нових загроз формує такий сучасний світовий порядок, за якого не тільки питання економічного розвитку, але й проблеми забезпечення безпеки виходять за межі національних кордонів окремих держав і набувають загальносвітового значення.

11 вересня 2001 р. світ був уражений звісткою про небувалі досі терористичні акти. День, про який сьогодні пам’ятають усі або майже усі в світі, став не тільки днем жалоби Америки за жертвами терору, але й символом єднання нації перед національною й глобальною загрозою — загрозою міжнародного тероризму. У цей день під уламками двох хмарочосів загинуло близько 4 тис. громадян більше як двадцяти держав світу. Цей терористичний акт викликав обурення в США й усьому ци­вілізованому світі. США розпочали військову акцію, спрямовану проти екстремістського ісламського руху Талібан, що установив свою владу на більшій частині території Афганістану. Уперше цю акцію США підтримали не тільки союзники, але й країни, які ніколи раніше не поділяли пріоритетів американської міжнародної політики. У результаті антитерористичної операції сили Талібану в Афганістані були розгромлені. До Афганістану було направлено понад 7 тис. американських військовослужбовців і 5 тис. миротворців з інших країн. У результаті проведеної операції сили тероризму зазнали значних утрат. Їх військово-політичний, фінансово-економічний та організаційний потенціали були підірвані. Разом з тим Афганістан продовжує містити загрозу безпеці в усьому світі. В Афганістані продовжується збільшення виробництва наркотиків, яке досягло 70 % світового обсягу. (Обіг коштів від продажу наркотиків оцінюється приблизно в 25 млрд. доларів на рік.) В Афганістані розширюється нелегальний ринок продажу зброї. Присутність американських військ на території країни не вирішила багатьох соціально-економічних проблем. У той же час антитерористична операція дозволила США зміцнити своє геополітичне становище в цьому регіоні. Вони закріпилися на військових базах в Узбекистані, Киргизії, Таджикистані й створили стратегічні укріплення в самому Афганістані. Їм удалося також укла­сти військовий союз із Пакистаном. Власне кажучи, американці вже оточили Китай кільцем військово-повітряних баз, планують розгорнути в Афганістані елементи ПРО. Під приводом боротьби з тероризмом США посилили свою військову присутність на Південному Кавказі. Було оголошено про зняття обмежень у військовій допомозі Грузії, Азербайджану й Вірменії. Почалася модернізація азербайджанських ВПС. У Вірменії запланована організація центру з розмінування, у Грузії досягнуто згоди про участь США у воєнних операціях на півночі країни. США, прикриваючись гаслом боротьби з тероризмом, у 2003 р. розгорнули бойові операції проти Іраку, готують наступ на Іран. Такі дії США підтримують не всі їхні союзники. Проти таких дій виступає й Росія. У травні 2002 р. Росія і США підписали спільну Декларацію про нові стратегічні відносини. США і Росія визнали «спільний інтерес у сприянні стабільності, суверенітету і територіальній цілісності всіх держав» Центральної Азії і Південного Кавказу. Як відзначалося в Декларації, «Росія і США відмовляються від моделі протиборства «провідних держав», яка довела свою неспроможність і може лише посилити конфлікт­ний потенціал у цих регіонах».

У ситуації, що склалася, в 2000 р. у Росії була затверджена нова концепція національної безпеки. Концепція орієнтована на співробітництво й інтеграцію Росії до світової політичної, економічної і фінансової си­стеми. У Європі — це співробітництво з НАТО і ЄС. У Центральній Азії — прискорення інтеграційних процесів в рамках Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Особливий інтерес Росія має в Центральній Азії, який викликаний розширенням контролю над розробкою і транспортуванням енергоресурсів регіону, а також збільшенням частки російського капіталу в економіці центральноазіатських держав.

У світлі останніх геополітичних змін у Центральній Азії зростає стур­бованість Китаю щодо зближення держав регіону із Заходом. На цент­ральноазіатському напрямку Пекін намагається, по-перше, запобігти тривалій присутності на своїх західних рубежах американських військових баз, не вступаючи у явну конфронтацію із Заходом, а по-друге, отримати доступ до природних ресурсів Центральної Азії і Каспію, забезпечити шляхи їх транспортування до КНР. При цьому особливий акцент робиться на підвищенні ролі Шанхайської організації співробітництва (ШОС).

Інтереси Європейського союзу (передусім Німеччини, Велико­британії, Франції) у Центральній Азії обумовлені усвідомленням стратегічної важливості регіону для системи європейської безпеки. Виходячи з принципу єдиного євразійського континенту, ЄС зацікавлений у зміцненні політичної й економічної незалежності держав Центральної Азії, які розташовані «у сусідстві» з Європою і водночас мають прямий вихід до так званих «полюсів ризику» — Афганістану, Ірану, Китаю. Так само, як і Європейський союз, свою присутність у регіоні прагнуть активізувати Японія, Турція й Індія.

Зміна векторів у міжнародних відносинах

Людство зуміло вижити в умовах «холодної війни» і гонки ядерних озброєнь. Однак після ліквідації вибухонебезпечного протиборства наддержав виникла тенденція до створення однополярного світу. За нових умов, позбувшись «противаги» у зовнішньополітичній сфері, роль центра світової політики намагаються відігравати США. Вони спираються на потужність своєї економіки, фінансової системи, значний політичний вплив, величезний військовий потенціал.

Завершення «холодної війни», розпад створеного під егідою СРСР воєнно-політичного блоку мали б спричинити й відмирання військового альянсу країн Заходу — НАТО. Однак цього не сталося. Навіть більше, відбулося розширення як «зони відповідальності» НАТО, так і збільшення членів цього військово-політичного союзу за рахунок колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Утручаючись у конфлікт­ні ситуації, НАТО замінює собою ООН, роль якої у вирішенні конфліктів сучасного світу знизилася. Прикладом цього стала розпочата в 1999 р. операція «примушування до миру» в Югославії. Свою військову міць США продемонстрували також у 1991 р. у ході операції «Буря в пустелі», спрямованої проти Іраку, 10 років потому — в Афганістані, а потім й знову в Іраку.

Сьогодні НАТО залишається практично єдиною міжнародною структурою, яка має необхідні політичні, економічні, воєнні й інші ресурси для забезпечення безпеки і стабільності як окремих регіонів, так і світу в цілому. Вступ до Організації нових членів, зміцнення зв’язків з Росією, а також імперативи боротьби з міжнародним тероризмом підштовхнули цю структуру до розширення зони своєї відповідальності за межі європейського континенту. Ініціатива США щодо формування в рамках НАТО Сил швидкого реагування, які будуть «гасити» так звані «інтенсивні конфлікти» в будь-якому куточку земної кулі, боротися з міжнародним тероризмом, відкриває можливість просування НАТО до країн Центральної Азії. Новий зміст стратегії Альянсу потребує активної взаємодії організації з державами Центральної Азії, у тому чи­слі в рамках Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП) і програми «Партнерство заради миру».

За цих умов керівництво Росії неодноразово підкреслювало, що епоха «холодної війни» канула в минуле й відносини зі США й іншими країнами Заходу повинні будуватися на основі партнерства. Російська Федерація виступає за співробітництво з блоком НАТО, Європейським Союзом й іншими міжнародними організаціями. Вона бере активну участь у міжнародній миротворчій діяльності (Балкани, Близький Схід). Після початку антитерористичної операції в Афганістані Росія підтримала зусилля світового співтовариства в боротьбі з тероризмом й екст­ремізмом. Зміцнюючи відносини із Заходом, Росія не відмовляється від розвитку зв’язків з іншими впливовими країнами, наприклад з Китаєм, Індією, Іраном, Японією. У той же час ряд фахівців уважає, що через 10–15 років відносини з Китаєм можуть загостритися, тому що виникнуть суперечки навколо сировинних запасів Далекого Сходу й Сибіру, а також у зв’язку з демографічною експансією Китаю на Далекому Сході. До порядку денного практичної політики можуть повернутися карти, за якими Примор’я належить Китаю, як і ряд інших районів цього регіону.

Хоча після закінчення «холодної війни» ризик знищення цивілізації у вогні ядерної пожежі зменшився, говорити про повне ядерне роззброювання ще рано. У ядерних держав (США, Росія, Китай, Великобританія, Франція) збереглися величезні арсенали зброї, здатної неодноразово знищити все живе на Землі. Крім того, серйозну загрозу для миру становлять країни «третього світу», що зуміли опанувати технології створення атомної бомби. Ці країни (Індія, Пакистан, Північна Корея) відмовляються підписати договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

Запобігши виникненню ядерної війни, людство наразилося на безліч локальних воєн і конфліктів. І хоча в них застосовувалися звичайні озброєння, сумарно жертви цих конфліктів обчислюються мільйонами. Світ не став безпечнішим й через хвилю тероризму, що захлиснула багато країн.

Запобігти таким конфліктам, усунути явища, що їх породжують, можливо тільки на основі базових цінностей, які б поділяли більшість громадян, незважаючи на наявні між ними соціальні, ідейні й конфесійні розходження.

Вирішення багатьох зазначених проблем залежить від позиції таких організацій, як ОБСЄ й ООН. Залучення їх до регіональних процесів продиктоване необхідністю скоординувати зусилля для протидії тероризму й релігійному екстремізму, у тому числі й шляхом вирішення соціально-економічних і суспільно-політичних проблем.

ООН, покликана найбільш повно виражати інтереси міжнародного співтовариства як єдиного цілого, зараз перебуває у стані самовизначення й перегляду своїх функцій і ролі, приведення їх у відповідність до реалій сьогодення. Передусім на порядку денному постало питання про збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки. Передбачається включити до неї Німеччину, Японію і по одній країні від Африки, Азії й Латинської Америки. У разі якщо ООН зможе стати гнучким механізмом співробітництва і противаги сучасним загрозам і викликам безпеці, вона зможе зберегти за собою провідну роль у забезпеченні регіональної і глобальної стабільності, а також у реалізації програм надання допомоги через свої спеціалізовані установи.

Сьогодні у світового співтовариства є унікальний історичний шанс зберегти мир, запобігти світовій катастрофі, не допустити розв’язування нової світової війни.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку