Дієслово — самостійна частина мови, яка називає дію або стан предмету і відповідає на питання що робить пред­мет? що з ним робиться?
Неозначена форма дієслова (інфінітив) — це його початкова форма, що називає дію без вираження часу, числа, особи та відповідає на питання що робити? що зробити?

Морфологічні ознаки дієслова

Перехідні та неперехідні дієслова:
1. Перехідні (дія, що переходить або спрямована на предмет): доглядати сад, малювати ка­р­ти­ну, відвідати друга.
2. Неперехідні (дія, що не переходить на пред­мет, не вимагає додатка): сто­яти, сидіти, бі­г­ти, плакати. А також усі дієслова з часткою -ся(-сь): сміятися, хвилюватися, ми­лу­­ва­ти­ся.

Види дієслів

1. Доконаний вид. Дія, що завершилась у минулому або не­од­мін­но відбудеться в майбутньому: що зробив? що зро­бить? (переконав, підійшов, покаже). Вжи­ва­ються лише у формі доконаного виду: стре­пе­ну­ти­ся, зурочити, розкричатися, на­су­му­ва­ти­ся.
2. Недоконаний вид. Незавершена, необмежена в тривалості дія вми­ну­­ло­му, теперішньому та майбутньому часі: що робив? що робить? що буде робити? (співав, грає, буде виконувати). Вжи­ва­ються лише у формі недоконаного виду: прагнути, гордувати, намагатися, по­­тре­бу­ва­ти, переслідувати, покрикувати.

Способи дієслів

1. Дійсний спосіб: любив, любить, любитиме (означає дію, що дійсно відбулася, відбувається або відбудеться).
2. Наказовий спосіб: люби, любимо, хай любить (означає наказ або заохочення).
3. Умовний спосіб: любив би (означає дію, що може відбутися за певної умови).

Часи дієслів

1. Теперішній (дія відбувається постійно або в момент мовлення): люблю, працюю.
2. Минулий (дія, що відбувалася або відбулася): любив, працював.
3. Майбутній (дія, яка відбуватиметься в май­бу­т­ньо­му): буду любити (складана форма), любитиму (проста форма).

Змінювання дієслів

 

У теперішньому часі дієслова змінюються за особами і числами, а в минулому часі — за родами і числами.
Змінювання за особами і числами залежить від дієвідміни.

Дієвідміни дієслів

І дієвідміна
Належать дієслова:
• з односкладовою основою: лити, мити, бити, пити;
• з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, що не ви­па­да­ють в особових формах: зимувати, крикнути, бі­ли­ти, грати;
• з основою на приголосний: нести, мати, бе­ре­г­ти;
• з основою на -оро-, -оло-: бороти, колоти, ­полоти;
• дієслова хотіти, іржати, ревіти, сопіти, гу­ді­ти.
ІІ дієвідміна
Належать дієслова:
• з суфіксами -и-, -і-(-ї-), які випадають в осо­бо­вих формах: сидіти, клеїти;
• з суфіксом -а- після шиплячих та [j], який ви­па­дає, в особових формах: лежати, стояти;
• дієслова спати, бігти.

Безособові дієслова означають дію або стан, що відбуваються самі по собі, без діючої особи. Їх називають безособовими.
.
Особові закінчення дієслів у теперішньому (або майбутньому простому) часі:

Морфологічний розбір дієслова

1. Початкова форма (інфінітив).
2. Постійні морфологічні ознаки ознаки:
• перехідне чи не перехідне;
• вид (доконаний, недоконаний);
• дієвідміна.
3. Непостійні морфологічні ознаки:
• спосіб (дійсний, умовний, наказовий);
• час (теперішній, минулий, майбутній);
• особа (якщо є);
• число (якщо є);
• рід (якщо є).
4. Синтаксична роль у реченні.
Праця людину годує, а лінь марнує. (Нар. тв.) Годує — дієслово (що робить?), початкова фо­р­ма годувати;
дія, перехідне, недоконаний, дійсний, те­пе­рі­ш­ній, 3 особа, однина, жіночий рід, І діє­від­мі­на, присудок.