Сполучник — службова частина мови, що поєднує члени речення і частини скла­д­но­го речення.
Сполучники класифікують за бу­довою та за зна­чен­ням.
За будовою сполучники поділяються на про­с­ті, складні та складені:
• прості:
і, а, та, бо, чи;
• складні (утворюються внаслідок злиття двох слів):
щоб (що + б), якщо (як + що), ніби (ні + би), якби (як + би);
• складені (утворюються внаслідок сполучення кількох слів):
тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що.
За значенням сполучники поділяють на су­ря­д­ні та підрядні.
Сурядні (поєднують рівноправні члени ре­чен­ня або частини складного речення):
• єднальні:
і, та, й, також; і ... і; ні ... ні; як ... так; не тільки, а й;
• протиставні:
а, але, та, зате, проте, однак, все ж;
• розділові:
або, чи; або ... або; чи ... чи; чи то; не то ... не то; то ... то;
• пояснювальні (уточнюючі): тобто.
Підрядні (залежність однієї частини від ін­шої): що, щоб, як, якби, якщо, немов, наче, неначе, на­чеб­то, ніби, нібито, хоч, хай, бо, тому що.

Морфологічний розбір сполучників

1. Розряд за значенням:
• сурядності (єднальний, розділовий, зіставний, протиставний);
• підрядності (часовий, причиновий, умовний, мети, допустовий, наслідковий, по­рі­в­ня­ль­ний).
2. Група за походженням (первинний, вто­рин­ний).
3. Група за будовою (простий, складний, скла­де­ний).
4. Синтаксична роль.
Коли пісні мойого краю пливуть у рідних го­ло­сах, мені здається, що збираю цілющі тра­ви я в лугах. (М. Р.)
Коли — сполучник підрядності (часовий), вторинний, простий.
З’єднує підрядну частину з головною у склад­но­під­ря­д­но­му реченні.