Вигук — особлива частина мови, яка виражає по­чут­тя, емоції, волевиявлення мовця, не на­зи­ва­ю­чи їх.
Слова цієї частини мови поділяють на зву­ко­на­слі­ду­ван­ня і вигуки.
Вигуки:

• емоційні:
ах! ох! овва! ух! фе! тю! ой боже! ма­ті­н­ко моя!;
• спонукальні:
гей! гов! геть! гайда! цить! годі! тсс! марш! стоп!;
• мовний етикет:
добридень! здрастуйте! бу­дь­те здо­рові! до побачення! прощайте! ща­сли­во! будь ласка! перепрошую! спасибі! дякую! даруйте! на добраніч!;
• звертання (до тварин, звірів, птахів):
гей! но! соб! цабе! гиля! брись! дзус! вйо!

Звуконаслідування (такі вигуки виражають аку­с­ти­ч­ні уявлення мовців про навколишнє се­ре­до­ви­ще, про звуки і шуми різних явищ при­ро­ди, звукові сигнали тварин, птахів тощо): брязь! дзінь! стук! дрр! га-га-га! ку-ку! тьох!
За походженням вигуки поділяються на пер­вин­ні (а! о! ой! ей! іх! ух!) і похідні (матінко! леле! господи! боже! страх! ґвалт! диви! цур! спа­си­бі! алло! браво!).

Морфологічний розбір вигуків

1. Розряд за значенням:
емоційний, спонукальний; зву­ко­на­слі­дува­ль­ний.
2. Група за походженням: первинний, вто­рин­ний.
Ах, скільки радості, коли ти любиш землю, коли гармонії шукаєш у житті! (Тич.)
Ах — емоційний вигук, не є членом речення, ви­ді­ля­єть­ся комою, первинний.