Школяр UA

Надзвичайні ситуації техногенного походження

Аварії з викидом в атмосферу сильнодіючих хімічних речовин

Підприємства хімічної та інших споріднених галузей промисловості спеціалізуються на випуску матеріалів, для одержання яких необхідні небезпечні для здоров’я і життя людини речовини. Наприклад, вихідною сировиною для одержання поролону, пенопластів є фосген. Оргскло, штучне хутро, синтетичні каучуки виробляють із синильної кислоти. Обидві ці сполуки є бойовими отруйними речовинами (ОР).
Сірководень — сильний відновлювач. Його застосовують у виробництві сульфатної кислоти, сірки, сульфідів, сіркоорганічних сполук, для приготування лікувальних сірчановодневих ванн. Зберігається й перевозиться він у залізничних цистернах і балонах під тиском у скрапленому стані. При виході в атмосферу перетворюється на газ.
Амоніак використовують при одержанні нітратної кислоти, соди, сечовини, добрив. Рідкий амоніак широко застосовується як робоча речовина у холодильних машинах. Перевозиться у скрапленому стані під тиском.
Щорічне споживання хлору у світі досягає 40 млн тонн. Використовується він у виробництві кількох хімічних сполук. У більшості випадків використовується як дезінфікуючий засіб, для відбілювання тканин та паперової маси, знезараження питної води та в інших галузях промисловості. Зберігають і перевозять його у сталевих балонах і залізничних цистернах під тиском. Застосовувався як отруйна речовина задушливої дії (під час Першої світової війни). Уражає легені, подразнює слизові та шкіру.
Через велику реакційну здатність фосген широко використовується при органічних синтезах. Також його застосовують як ОР.
Синильну кислоту використовують для одержання речовин, необхідних при виробництві пластмас, а також як фумігант — засіб боротьби із сільськогосподарськими шкідниками, для обробки закритих приміщень і транспортних засобів.
Територія, заражена отруйними речовинами у небезпечних для життя людини межах, називається зоною зараження ОР. При вітрі 1 м/с за одну годину хмара від місця аварії віддалиться на 5—7 км, при 2 м/с — на 10—14 км, а при 3 м/с — на 16—21 км. Збільшення швидкості вітру спричиняє більш швидке розповсюдження отруйних речовин.
Відмінною особливістю хімічних заражень є те, що при високих концентраціях ураження людей може статися за дуже короткий час.
При одержанні попередження про загрозу хімічного зараження рекомендується негайно вжити заходів щодо рятування.

Заходи щодо рятування при загрозі хімічного зараження


1) Удягніть підручні засоби індивідуального захисту органів дихання (прикрийте рот і ніс хусткою або пов’язкою, які попередньо необхідно змочити водою) і залиште район, де припускається зараження;
2) якщо залишити район не вдалося, залишайтеся вдома (у школі і т. п.). При цьому вдягніть найпростіші засоби захисту органів дихання і загерметизуйте приміщення: щільно зачиніть вікна, двері, димохід, вентиляційні люки; вхідні двері завісьте цупкими тканинами (шторами, ковдрами, пледами), зашпаруйте у вікнах щілини за допомогою різних плівок, лейкопластирю, звичайного паперу тощо. Слухайте подальші повідомлення місцевих органів цивільної оборони;
3) якщо неможливе подальше перебування у приміщенні, залиште його, вийдіть із зони зараження, рухаючись перпендикулярно до вітру. При рухові по зараженій місцевості уникайте проходження через тунелі та заглиблення; рухатися необхідно швидко, але не бігти, щоб не підняти пил; використовуйте підручні засоби захисту органів дихання та шкіри. Якщо сигнал застав вас на вулиці, рухайтеся перпендикулярно до вітру, користуючись вказівками постів міліції;
4) якщо це можливо, надайте допомогу потерпілим. Перш за все необхідно захистити органи дихання від подальшого впливу токсичних речовин. Надягніть на потерпілого протигаз або ватно-марлеву пов’язку, попе­редньо змочивши її: при отруєнні хлором — водою або 2%-м розчином питної соди, а при отруєн­ні аміаком — 5%-м розчином лимонної кислоти, і винесіть (виведіть) його із зони зараження. Потерпілого потрібно доставити в медичний заклад.
В усіх випадках ураження токсичними речовинами потерпілих після надання їм першої медичної допомоги доставляють у медичні заклади.

Транспортні аварії

Аварії на залізничному полотні трапляються не часто. Залізничний транспорт у 10 разів безпечніший за автомобільний. Можливість залишитися живим і одержати мінімальні ушкодження при аварії поїзда багато в чому залежить від дій пасажира. При загрозі аварії поїзда необхідно добре триматися за поручні або щось стійке, а також впертися ногами у сидіння, стінку вагона. Безпечніше бути на нижній полиці й спиною до напрямку руху потяга. Необхідно швидше вибратися із вагона. Звичайні шляхи евакуації — через виходи. При цьому краще виходити на той бік, де немає рейок для зустрічного руху. За необхідності можна використовувати вікна — аварійні виходи.
Пожежа у поїзді має специфічні особливості. В обмеженому просторі вагона зосереджено багато людей. Температура повітря у вагоні швидко підвищується, до того ж при горінні виділяються отруйні гази. Вузькі коридори утруднюють евакуацію пасажирів.
Для створення і гарантії безпеки у вагонах сучасної конструкції встановлена пожежна сигналізація і передбачені аварійні виходи — зазвичай вони розміщені у вікнах пасажирських купе № 3 і № 6.
Аварійність на автомобільному транспорті в Україні вкрай висока.
Причинами дорожньо-транспортних подій із участю дітей у 30—35 % випадків були порушення правил водіями, у 53—55 % — не-обережність дітей, від 2 до 10 % дітей потрапили під колеса транспорту на велосипедах і мопедах, у 5—6 % випадків причиною нещастя стала необачливість батьків.
Причинами аварій кораблів є зіткнення, пробоїни у корпусі судна, поламки, шторми.
Найголовніше при аварії корабля — не панікувати і не влаштовувати давку!

Заходи щодо евакуації

1) Удягніть теплий одяг, включаючи рукавички, шапку, якщо можливо, зверху на все вдягніть захисний костюм із водонепроникної тканини;
2) правильно одягніть рятувальний жилет. Як ним користуватися, необхідно вивчити раніше за інструкцією, яка висить у каюті;
3) якщо немає іншого вибору, стрибайте за борт — бажано з висоти не більше 5 метрів. При цьому закрийте ніс і рот однією рукою, а іншою тримайтеся за рятувальний жилет;
4) опинившись у воді, спробуйте швидко відпливти від судна, яке тоне, а потім робіть якомога менше рухів. Вчепіться за який-небудь предмет, що плаває поруч. Тримаючись на воді, намагайтеся не витрачати сили і чекати допомоги.
Аварії літаків найчастіше можуть статися у момент злету чи посадки.

Правила поводження під час аварії літаків

1) Ретельно підберіть пас безпеки, зніміть шарф, витягніть із кишень гострі предмети;
2) вислухайте інструктаж стюардеси;
3) при різкому гальмуванні або ударі найбезпечніша така поза: тіло зігнуте, ноги впираються у підлогу, коліна — у спинку переднього сидіння, голова нахилена якомога нижче (найкраще уткнутися в коліна або сумку з мілкими речами), руки прикривають голову;
4) пам’ятайте, що найбезпечніші місця у літаку — у задньому відсіку, але не в самому хвості.
Найнебезпечніша ситуація в повіт­рі — розгерметизація літака, тому що у розрідженій атмосфері людина може знепритомніти за кілька секунд. Слід негайно надіти кисневу маску, виконувати усі вказівки командира та екіпажу, не вставати з крісла до повної зупинки лі­така.
Після приземлення необхідно терміново вийти з літака, дотримуючись почерговості, використовуючи за необхідності аварійні люки та надувні трапи.

Радіаційна небезпека

Розвиток ядерної енергетики в багатьох країнах світу зробив загрозу радіоактивного зараження великих територій реальною і не тільки на випадок застосування ядерної зброї, але й на випадок руйнування об’єктів паливного циклу, які розташовані в районі ведення бойових дій звичайною зброєю або при аварії в ході промислової експлуатації.
Аварія на Чорнобильській АЕС — найбільша і найважча за всю історію використання атомної енергії. Загальна площа радіоактивного забруднення в цілому досягла 25 тис. квадратних кілометрів.
Уражаючими факторами таких аварій є радіоактивне забруднення місцевості (осідання радіоактивного пилу на будинках, рослинах, ґрунті, водоймах) і проникаюча радіація (іонізуюче випромінювання).
Іонізуюче випромінювання — потік частинок (електронів, позитронів, протонів, нейтронів) і квантів (рентгенівські, гамма-промені) електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину приведе до іонізації і порушення її атомів і молекул. У людському організмі це приводить до порушення життєво важливих органів, ураження кісткового мозку, розвитку променевої хвороби.
Дія іонізуючого випромінювання на організм людини залежить від поглиненої дози, її розподілу в організмі за часом і типом випромінювання.
Радіоактивні речовини, потрапляючи в організм людини з їжею, водою, повітрям, включаються в молекули кісткової тканини і м’язів і, залишаючись у них, продовжують опромінювати організм зсередини. Тому безпека людини в умовах радіоактивного забруднення місцевості досягається захистом від зовнішніх випромінювань, від зараження радіоактивними опадами, а також постійним виведенням радіоактивних речовин з організму.
Населенню, що проживає на території радіоактивного забруднення, необхідно пам’ятати правила поводження у таких місцевостях.

Заходи запобігання радіоактивному отруєнню

 

1) Не можна вживати в їжу місцеві продукти рослинного і тваринного походження — харчові продукти необхідно доставляти з незаражених територій;
2) категорично забороняється вживати в їжу гриби, навіть їстівні, зібрані на території радіоактивного забруднення, тому що вони мають підвищену здатність усмоктувати радіоактивні речовини з ґрунту й атмосфери;
3) слід ущільнити віконні та дверні прорізи, щоб уникнути потрапляння радіоактивного пилу, якомога частіше робити вологе прибирання, не допускати скупчення радіоактивного пилу;
4) необхідно строго дотримуватися правил особистої гігієни, змивати із себе радіоактивний пил і радіоактивні атоми, що виділяються з організму через потові залози.
При хронічному надходженні невеликих доз радіоактивних речовин в організм рекомендується приймати такі препарати: адаптогени — рослинні засоби, що підвищують опірність організму до різних несприятливих впливів (елеутерококк, китайський лимонник, женьшень, ехінацея пурпурна); адсорбенти — речовини, що захоплюють на свою по­верхню радіоактивні речовини, отрути та ін. (активоване вугілля, адсорбат, вакоцит); антиоксиданти — антиокиснювачі, що забезпечують захист організму від вільних радикалів (вітаміни А, С, Е).

Пожежна безпека

Пожежонебезпечні речовини — лакофарбові матеріали, пально-мастильні речовини, розчинники, аерозолі, газ.
Пожежонебезпечні матеріали — меблі, речі, газети, журнали, книги, папір, картон, дерев’яні будівлі й перекриття, пластмасові вироби й покриття, дрова, вугілля, тирса, стружка, тріски.

Під час роботи з пожежонебезпечними засобами не можна запалювати газові пальники, сірники, не можна палити, користуватися електронагрівальними приладами. Особливо вибухонебезпечними є пари горючих рідин. Тому найкраще працювати з подібними засобами (бензином, ацетоном) на повітрі, поза будинком.
Для гасіння осередку загоряння універсальним засобом є вода; однак її використання для гасіння легкозаймистих та горючих рідин (розчинників) є малоефективним, бо вона важча від цих рідин. Вода опускається униз, а горюча рідина спливає і продовжує горіти. Кращі результати досягаються використанням кошми або підручних засобів, які замінюють її в побуті,— вовняних і сукняних ковдр, старих пальт тощо, змочених водою. Вони застосовуються для гасіння невеликих осередків пожежі, які слід швидко накрити, намагаючись якнайскоріше ізолювати їх від доступу повітря.
Пісок і землю з успіхом застосовують для гасіння пальних рідин, які загорілися. Використовуючи пісок, треба обгорнути ним місце горіння (для запобігання поширенню вогню), а потім гасити сам осередок загоряння.
Після фарбувальних робіт залишається багато використаних обтиральних матеріалів, промащених і забруднених фарбами ганчірок, які можуть самозайматися. По завершенні роботи їх треба винести й викинути.

Основні причини пожеж

1) Несправність або неправильна експлуатація газових плит, електропобутових приладів;
2) вмикання до однієї розетки кількох побутових приладів великої потужності;
3) розігрівання лаків і фарб на відкритому вогні;
4) сушіння речей над газовою плитою;
5) користування саморобними електрогірляндами для ялинки, запалювання хлопавок і бенгальських вогнів поблизу хвої, використання легкозаймистих маскарадних костюмів із паперу та вати;
6) несправна або залишена без догляду побутова електротехніка;
7) необережне поводження з вогнем (відкритий вогонь, паління в ліжку тощо);
8) ігри дітей із вогнем;
9) удари блискавок;
10) несправність електропроводки;
11) зберігання на балконах, у гаражах пально-мастильних матеріалів і легкозаймистих речовин;
12) захаращеність горищ, підсобних приміщень, сходових майданчиків і сходів.

Правила поводження під час пожежі




1) Зателефонувати за номером 01 (якщо це можливо). Викликаючи пожежників, необхідно чітко відповідати на запитання диспетчера, повідомити: що саме горить, повну адресу, свій телефон, прізвище, ім’я та по батькові, скільки поверхів має будинок, як до нього під’їхати тощо. Не дивуйтеся великій кількості запитань: пожежна команда вже виїздить, диспетчер докладно з’ясовує обставини й трохи пізніше по рації передасть ці відомості пожежній команді, яка перебуває вже на шляху до вашого будинку;
2) вивести дітей та старих і тільки після цього почати гасити вогонь самотужки, використовуючи вогнегасник або підручні засоби. Підручними засобами можуть бути: мокра цупка тканина, вода й пісок;
3) штори, які зайнялися, зірвати, затоптати, кинути у ванну з водою. Так само гасити ковдри й подушки. Вікна відчиняти не можна — кисень підсилить полум’я;
4) пробиратися до виходу через задимлене приміщення — або поповзом, або рухаючись навкарачки, тому що внизу менше диму. По змозі йти вдвох, тримаючись за стіни для орієнтування, з мокрою ганчіркою на голові, носі й роті (утворюється ніби захисна шолом-маска від вогню та чадного газу). Краще накритися з головою шматком цупкої тканини або пальтом (плащем). Статистика показує, що під час пожежі люди гинуть переважно не від полум’я, а від диму, непритомніючи та отруюючись продуктами горіння синтетичних матеріалів;
5) намагатися якнайшвидше залишити приміщення, покликати на допомогу дорослих;
6) двері відчиняти обережно — вогонь може вирватися назовні. Якщо двері гарячі — не відчиняти їх. Зачинити всі двері по дорозі (зачинені двері затримують пожежу на 15 хвилин);
7) особливої уваги потребують діти: від диму вони ховаються в шафах, під столами, ліжками, в туалетах, ванних, під ковдрами й найчастіше не відгукуються;
8) узяти документи та найнеобхідніше. Якщо ви ще не зробили цього, зателефонуйте за номером 01 або до Служби порятунку (або попросіть зателефонувати сусідів).
У разі спалахування одягу, волосся тощо ні в якому разі не можна бігти.

Допомога потерпілому

1) Зупиніть його;
2) поваліть на землю;
3) якщо під рукою немає води, накиньте на потерпілого цупку тканину (пальто або ковдру);
4) як тільки вогонь згасне, відразу ж зніміть її, щоб гарячий матеріал не був довго притиснутий до обгорілої шкіри;
5) не вкутуйте людину, на якій горить одяг, із головою: гази, виділяючись під час горіння, можуть викликати серйозні ушкодження дихальних шляхів;
6) не зривайте одяг з обпаленого тіла;
7) акуратно розріжте ножицями і зніміть те, що знімається;
8) на опік до приїзду лікарів накладіть суху чисту пов’язку;
9) якщо людина притомна, можна дати їй знеболююче (наприклад анальгін).
Відшкодування матеріальних збитків від пожежі відбувається за рішеннями судів, куди звертаються потерпілі.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку