Школяр UA

Небесні тіла

Уявлення про Всесвіт

Дослідження Всесвіту людиною

Астрономічні спостереження із Землі. Учені роблять знімки зоряного неба й аналізують їх. Потужні радіолокатори прослуховують космічний простір, приймаючи різні сигнали.
Запуск космічних супутників. Перший космічний супутник було запущено в космос 1957 р. Супутники оснащають приладами для вивчення Землі й космосу.

   
Ю. Гагарін Л. Каденюк


Політ людини в космос. Перший політ у космос здійснив громадянин Радянського Союзу Юрій Гагарін. Пер­ший космонавт незалежної України — Леонід Каденюк.

Вплив Всесвіту на розвиток життя на Землі

Наша планета утворилася з космічного пилу близько 4,5 млрд років тому. Космічний матеріал і зараз продовжує падати на Землю у вигляді метеоритів. Ури­ваючись на величезній швидкості в атмосферу, більша частина з них згоряє (летючі зірки). За рік на Землю падає не менше тисячі метеоритів, маса яких варіюється від кількох грамів до декількох кілограмів.
Космічне випромінювання й ультрафіолетове випромінювання Сонця сприяли процесам біохімічної еволюції на нашій планеті.
Утворення озонового шару оберігає сучасні живі організми від руйнівної дії космічних променів.
Сонячне світло шляхом фотосинтезу забезпечує енергією та їжею всіх живих організмів планети.

Місце людини у Всесвіті

Людина як розумна істота освоює та змінює обличчя планети. Людський розум створив технології, що дозволили вийти за межі Землі й почати опанування космосу. Здійснено висадку людини на Місяць, космічні зонди досягли Марса. Людству хочеться знайти на інших планетах ознаки життя й розуму.
Серед кількох теорій про походження життя на Землі є й теорія занесення життя з космосу. У деяких метеоритах зустрічаються амінокислоти (амінокислоти утворюють білки, а життя на нашій планеті має білкову природу).

Види небесних тіл

Планети — це великі небесні несвітні тіла.

Усі планети земної групи мають порівняно невеликі розміри, значну густину та складаються в основному з твердих речовин.
Планети-гіганти мають великі розміри, малу густину та складаються переважно з газів. Маса планет-гігантів складає 98 % від сумарної маси планет Сонячної системи.
Стосовно Сонця планети розташовуються в такому порядку: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон.
Ці планети названо на честь римських богів: Меркурій — бог торгівлі; Венера — богиня кохання й краси; Марс — бог війни; Юпітер — бог-громовержець; Сатурн — бог землі й родючості; Уран — бог неба; Нептун — бог моря й судноплавства; Плутон — бог підземного царства мертвих.
На Меркурії температура вдень підвищується до 420 °С, а вночі падає до –180 °С. На Венері і вдень і вночі стоїть жара (до 500 °С), її атмосфера майже повністю складається з вуглекислого газу. Земля ж розташовується на такій відстані від Сонця, що більша частина води перебуває в рідкому стані, що дало можливість виникнути життю на нашій планеті. Атмосфера Землі містить кисень.
На Марсі температурний режим подібний до земного, але в атмосфері переважає вуглекислий газ. За низьких температур узимку вуглекислий газ перетворюється на суху кригу.
Юпітер у 13 разів більший і в 318 ра­зів важчий від Землі. Його атмосфера густа, непрозора й виглядає як смуги різних кольорів. Під атмосферою є океан із розріджених газів.
Зорі — розпечені небесні тіла, що випромінюють світло. Вони настільки віддалені від Землі, що ми бачимо їх яскравими цятками. Неозброєним оком на зоряному небі можна налічити близько 3000 зір, за допомогою підзор­ної труби — у десять разів більше.
Сузір’я — групи розташованих поряд зір. Давні астрономи подумки сполучали зорі лініями й одержували певні фігури. На небі Північної півкулі давні греки виділили 12 зодіакальних сузір’їв: Козо­ріг, Водолій, Риби, Овен, Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скор­піон і Стрілець. Давні люди вважали, що кожний земний місяць певним чином пов’язаний з одним із сузір’їв.
Комети — небесні тіла зі світними хвостами, що із часом змінюють своє положення на небі й напрям руху.
Тіло комети складається з твердого ядра, заморожених газів із твердим пилом, розміром від одного до десяти кілометрів. При наближенні до Сонця гази комети починають випаровуватися. Так у комет виростає світний газовий хвіст. Найвідомішою є комета Галлея (її відкрив у XVII ст. англійський астроном Галлей), що з’являється біля Землі із приблизним інтервалом у 76 років. Востаннє вона наблизилася до Землі в 1986 р.
Метеори — це тверді рештки космічних тіл, що з величезною швидкістю падають крізь атмосферу Землі. При цьому вони згоряють, залишаючи яскраве світло.
Боліди — яскраві гігантські метеори масою від 100 г до кількох тонн. Їхній швидкий політ супроводжується гучним шумом, розсипанням іскор, запахом гару.
Метеорити — обгорілі кам’яні або залізні тіла, що впали на Землю з міжпланетного простору, не зруйнувавшись в атмосфері.
Астероїди — це планети-«крихітки» від 0,7 до 1 км в діаметрі.

Визначення сторін горизонту за допомогою зір

За сузір’ям Великої Ведмедиці легко знаходити Полярну зірку. Якщо стати до Полярної зірки обличчям, то спереду буде північ, позаду — південь, праворуч — схід, ліворуч — захід.

Галактики

Галактики — це гігантські зоряні системи (до сотень мільярдів зір). Наша Галактика називається Чумацький Шлях.

Сонце. Сонячна система

Сонце — найближча зоря

Сонце — це розпечена газова куля, що розташовується на відстані 150 млн км від Землі. Сонце має складну будову. Зовнішній шар — це атмосфера з трьох оболонок. Фотосфера — найнижчий і найгустіший шар сонячної атмосфери, завтовшки приблизно в 300 км. Наступна оболонка — хромо­сфера, завтовшки у 12—15 тис. км.

 

Зовнішня оболонка — сонячна корона сріблясто-білого кольору, висота якої — до кількох сонячних радіусів. Вона не має чітких обрисів і з часом змінює форму. Речовина корони постійно витікає в міжпланетний простір, утворюючи так званий сонячний вітер, що складається з протонів (ядер Гідрогену) та атомів Гелію.
Радіус Сонця — 700 тис. км, маса — кг. До хімічного складу Сонця належать 72 хімічні елементи. Найбільше Гідрогену, на другому місці Гелій (ці два елементи складають 98 % маси Сонця).
Сонце існує в космосі близько 5 млрд років і, за підрахунками астрономів, буде існувати ще стільки ж. Енергія Сонця виділяється в результаті термоядерних реакцій.
Поверхня Сонця світиться нерівномірно. Області з підвищеною яскравістю називаються факелами, а зі зниженою — плямами. Їхня поява та розвиток називається сонячною активністю. У різні роки сонячна активність не однакова й має циклічний характер (з періодом від 7,5 до 16 років, у середньому — 11,1 року).
Часто над сонячною поверхнею з’являються спалахи — несподівані викиди енергії, що досягають Землі вже за кілька годин. Сонячні спалахи супрово-джуються магнітними бурями, у результаті яких у провідниках виникають сильні хаотичні електричні струми, що порушують роботу електромереж і приладів. У сейсмічно активних зонах можуть виникати землетруси.

Планети Сонячної системи: 1 — Меркурій, 2 — Венера, 3— Земля, 4 — Марс, 5 — Юпітер, 6 — Сатурн, 7 — Уран, 8 — Нептун, 9 — Плутон

Сонячна система

Сонце, великі та малі планети, комети й інші небесні тіла, що обертаються навколо Сонця, складають Сонячну систему.
Усі великі планети, окрім Меркурія та Венери, мають супутники, що обертаються навколо них. У Землі є один супутник — Місяць, у Сатурна — 17, у Юпітера — 16, у Марса — 2.
Також навколо Сонця обертається безліч малих планет, серед них є й ка­м’яні брили діаметром 5—10 км.
Великі й малі планети рухаються так, що їхня відстань від Сонця майже не змінюється. Комети ж то віддаляються від Сонця, то наближаються до нього.
Один оберт планети навколо Сонця називають роком. Чим далі планета перебуває від Сонця, тим довшим є її оберт і тим більшу тривалість має на цій планеті рік.

Планета Тривалість оберту навколо Сонця
Меркурій 88 земних діб
Венера 225 земних діб
Марс 688 земних діб
Юпітер 12 земних років
Сатурн 29 земних років
Уран 84 земні роки
Нептун 165 земних років
Плутон 248 земних років


Хоча всі планети обертаються навколо Сонця з різною швидкістю, але рухаються вони в одному напрямі. Один раз на 84 роки всі планети опиняються на одній лінії. Цей момент називають парадом планет.

Сонце — джерело світла й тепла на Землі

Земля розташована від Сонця на такій відстані, що вода на ній перебуває у вигляді рідини. Унікальне поєднання температури, світла й наявності води вможливило зародження й розвиток життя на нашій планеті.
Під дією сонячного світла в рослин відбувається процес фотосинтезу — утворення органічних речовин із неорганічних. Побічним продуктом фотосинтезу є кисень. У результаті фотосинтезу на Землі утворилася киснева атмосфера.
Усі рослини (і світлолюбні, і тіньовитривалі) мають потребу у світлі. Листки на паростках розташовуються таким чином, щоб свою порцію світла одержував кожний,— таке розміщення листя називається листковою мозаїкою. Протягом дня рослини повертають листя й квітки до сонця. У кімнатних квітів листя повертається в бік вікна.

Листкова мозаїка

Рослини повертаються до джерела світла

Місяць

Місяць — це найближче до Землі небесне тіло та її природний супутник. Відстань від Місяця до Землі становить приблизно 380 тис. км, а його радіус у 8 разів менший від радіуса Землі. На Місяці немає атмосфери. Метеори, падаючи на поверхню Місяця, створили своєрідний рельєф на його поверхні — кратери. Учені склали карту Місяця з горами, пустелями й морями (сухими). Життя на ньому не виявлено.

Місячні фази

Один оберт навколо Землі Місяць робить за 28 днів (місяць). Він увесь час повернений до Землі одним боком, але його освітленість (фази) змінюється.
Фази Місяця

Місяць і природні явища Землі

Рух Місяця впливає на переміщення водяних мас Землі. Місячне притягання спричинює утворення припливів. Разом з обертанням Землі припливні виступи переміщуються вздовж морів і океанів слідом за Місяцем зі сходу на захід зі швидкістю 1800 км/год. У відкритому морі рівень води підвищується на 1—2 м, а біля узбереж — на 4—5 метрів.
Притягання Місяця двічі на добу змінює тиск повітря на декілька міліметрів ртутного стовпчика і спричинює підіймання ґрунту в середньому на 40 см.
Сонячні затемнення
Рухаючись навколо Сонця, Земля опиняється в тіні, яку відкидає Місяць.

Це явище відбувається кілька разів на рік у різних місцях планети.
Місячні затемнення

Земля — планета Сонячної системи

Обертання Землі навколо Сонця

Шлях руху Землі (а також інших планет) навколо Сонця називається орбітою, вона має еліпсоподібну форму.
Перигей — найменша відстань орбіти від Сонця ( км).
Апогей — найбільша відстань орбіти від Сонця ( км).
Чим далі від Сонця перебуває Земля, тим меншою є її швидкість, чим ближче — тим швидкість є більшою. Через величезну відстань до Сонця ця різниця у швидкості на Землі не відчувається.

Обертання Землі навколо своєї осі

Вісь Землі — це уявна лінія, навколо якої відбувається обертання нашої планети. Північний і Південний полюси — це дві протилежні точки поверхні Землі, через які проходить уявна вісь.
Коло, рівновіддалене від полюсів, називається екватором. Екватор поділяє Землю на Північну та Південну півкулі.
Земна вісь на півночі спрямована на Полярну зірку. Земля обертається навколо своєї осі із заходу на схід. Проміжок часу, за який Земля робить повний оберт навколо своєї осі,— доба (24 години). У ході обертання інтенсивність сонячного світла й тепла змінюється протягом доби — відбувається зміна дня і ночі. Уранці сонце сходить на сході, а ввечері заходить на заході.

Зміна дня і ночі

Форма та розміри Землі

Земля має кулясту форму, трохи сплющену з полюсів. Радіус Землі — 6370 км, довжина кола на екваторі — 40 тис. км.

Зміна пір року

Земля робить повний оберт навколо Сонця за 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд. Цей період називається роком. За кожні чотири роки із «зайвих» шести годин набирається один день, який приєднують до лютого (29 лютого); такий рік називається високосним.
Земля рухається рівномірно зі швидкістю 30 км/с. На одному боці орбіти наша планета нахилена до Сонця своєю північною частиною — Сонце освітлює Пів­нічну півкулю; у цей час у Північній півкулі — літо, у Південній — зима. Коли відбувається зміна нахилу Землі, Сонце освітлює Південну півкулю — у Пів­денній півкулі настає літо, у Пів­нічній — зима. Зміна пір року — це при­родний циклічний процес.
У Північній півкулі існують особливі дні:
21 березня — день весняного рівнодення, тривалість дня дорівнює тривалості ночі.
22 червня — день літнього сонцестояння, найдовший день у році.
23 вересня — день осіннього рівнодення, тривалість дня дорівнює тривалості ночі.
22 грудня — день зимового сонце-стояння, найкоротший день у році.

Визначення сторін горизонту за допомогою Сонця

Якщо опівдні стати спиною до сонця, позаду буде південь, попереду — північ, ліворуч — захід, праворуч — схід.

 

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку