Ринок — саморегулююча система організації економіки, заснована на зустрічному інтересі покупця і продавця, їхній схильності до обміну, прагненні до особистої вигоди, а також на механізмі цінових сигналів.
Основними умовами функціонування ринку є:
• приватна власність;
• свобода вибору й підприємництва;
• особистий інтерес;
• конкуренція;
• вільне ціноутворення;
• обмежена роль уряду.
Ринок, як і будь-яка інша економічна система, вирішує три основні, або фундаментальні, проблеми: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?
Що виробляти? — на це питання можуть відповісти тільки споживачі фактом сплати власними грошима за створені товари. Сплативши ціну товарів, споживачі відшкодовують тим самим витрати ресурсів і підтверджують доцільність технологічного вибору.

Як виробляти? — питання вирішується шляхом ризику й підприємницького вибору. Конкуренція серед виробників вимагає забезпечення:
• масового випуску продукції;
• зниження витрат на одиницю продукції;
• ефективності технологій;
• удосконалювання споживчих властивостей виробів.
Для кого виробляти? — відповідь на це питання залежить від бажань і можливостей споживачів купити товари — для тих, хто здатен заплатити сталу ціну.
До найважливіших функцій ринку належать:
1) функція саморегулювання товарного виробництва: ефективний механізм попиту та пропозиції, витрат і вигод вирішує проблему обмеженості ресурсів, відповідаючи на питання: що, як і для кого виробляти;
2) посередницька функція: саме через ринок здійснюється зв’язок між споживачами і виробниками;
3) ціноутворююча функція: ринок порівнює витрати і результати, здійснює суспільне визнання витрат;
4) інформаційна функція: через ціни, відсоткові ставки на кредит подається інформація про кількість, якість, асортимент товарів і послуг;
5) функція санації: ринок стимулює підприємництво, ефективність, прогрес, але «вимиває» неконкурентоспроможні підприємства, «згортає» застаріле виробництво.

 

Ринок має складну структуру. Прикладом може бути розподіл його за різними ознаками. За економічним, функціональним призначенням об’єктів ринок поділяється на ринки благ і послуг, засобів виробництва, цінних паперів, робочої сили, науково-технічних розробок, валюти, землі. За просторовою, територіальною ознакою — на регіональний, національний, світовий. За станом конкурентного середо­вища — на ринок досконалої конкуренції, монополії, монополістичної конкуренції, олігополії. За юридичною ознакою розрізняють легальний ринок і нелегальний («тіньовий» і «чорний»). За видами суб’єктів ринкових відносин виділяють оптовий ринок, роздрібний ринок і ринок держзакупівель сільськогосподарської продукції.
Ринок — одна з ефективних економічних систем; сформувати його можна різними шляхами. Умовно виділяють три моделі формування ринку.
1) Класична модель — формування ринку природним шляхом, знизу, від підприємця. Характерна, наприклад, для Англії, Франції, США. Позитивною рисою моделі є поступовість, природність, негативною — тривалість, наявність великих екстенсивних можливостей.
2) Модель державного формування, тобто ініціатором і організатором формування ринку виступає держава. Властива, наприклад, Італії, Німеччині, Японії, країнам СНД. Позитивні риси моделі: швидкість формування, можливості концентрації і централізації ресурсів для досягнення економічних цілей. Негативні риси: суттєва залежність від державної політики, а значить, і труднощі у формуванні повноцінного підприємця.
3) Експортна модель, характерна для країн, що розвиваються (Тайвань, Ґонконґ, Південна Корея). Завдяки валютним інвестиціям формується комплексний ринок, що від самого початку вписується у світовий ринок. Природно, що формування такої моделі пов’язане з ризиком.