Понад 7 тис. видів інфузорій освоїли морські та прісні води, ґрунт, багато з яких пристосувалися до паразитизму.

Інфузорія туфелька — одержала свою назву через форму клітини. Характерна особливість — наявність безлічі війок по всій поверхні тіла. Війки знаходяться в безперервному русі, що забезпечує швидке переміщення інфузорії в просторі.

Ектоплазма інфузорії утворює декілька мембран, що надає найпростішому постійної форми тіла. На одному боці у туфельки є заглибина — рот (перистом), у якому розташовані довгі війки, що забезпечують надходження поживних речо­вин. Кожна з двох скоротливих вакуолей складається з центрального резервуару та декількох привідних канальців, якими в резервуар стікає надмірна кількість рідини. Під час його скорочення рідина виливається назовні. Травна вакуоля інфузорій рухається з потоком цитоплазми. Неперетравлені залишки їжі викидаються крізь порошицю, розташовану в певній ділянці тіла.
В інфузорії є два ядра, різні за формою і кількістю генетичного матеріалу. Велике ядро (макронуклеус) містить більше ДНК, характеризується високим рівнем транскрипції, що пов’язано з його участю в процесах синтезу білка. Мале ядро (мікронуклеус) бере участь у процесах розмноження.
Розмноження інфузорії може відбуватися як нестатевим способом (поділом), так і статевим. Зазвичай статевий процес чергується з декількома циклами нестатевого розмноження.