Школяр UA

Ахматова Анна

Ліричне «я» Анни Ахматової

Перша збірка «Вечір» 1912 року зробила відомим ім’я Анни Ахматової. Характеризуючи особливість її поезії, Кузьмин писав у передмові до збірки про те, що вона має здібність «понимать любые вещи… в их непонятной связи с переживаемыми минутами». Саме звичайні речі свідчать про стан ліричної героїні більше, ніж довгі монологи. її ліричне «я» проступає через тонкість сприйняття світу. Вже у ранніх віршах Ахматової читач побачив цікаву особливість: її короткі вірші схожі на цілий роман, який вміщує історію стосунків, сюжети почуттів і незмінну нерозділеність почуттів. Це поезія «незустрічі». Зміст життя героїнь Ахматової — кохання в усіх відтінках і проявах — від передчуття кохання, чекання любові до «страсти, раскаленной добела».



У другому збірнику «Чётки» (1914) героєм лірики Ахматової стає Петербург, «город, горькой любовью любимый». Ахматова належала до акмеїстів, а для них це місто — уособлення «класичності». Тому особливе значення надається деталі. Так у вірші «В последний раз мы встретились тогда» читаємо:
Как я запомнила высокий царский дом
И Петропавловскую крепость!
Ці деталі міського пейзажу виступають знаком розлуки.

У цій збірці відобразились нові мотиви самовираження — це мотиви битви, розлуки, воїна-чоловіка. Усе частіше згадується ім’я Господа. Лірична героїня не ремствує, а спокійно й мужньо приймає покладену на неї місію. Це нове ліричне «я» Ахматової буде з нею незмінним до кінця днів. З традицією пушкінської поезії пов’язує Ахматова і сприйняття ролі поета, і ставлення до поезії. Від Пушкіна гармонійність вірша, багатство тем, здатність виявити найтонший душевний порух, зіставити себе й сучасність. Громадянський обов’язок через ліричне «я» поетеси теж багато в чому від пушкінської традиції.

Непросто прожити життя жінкою. Навіть якщо це жінка така велична і сповнена гідності, як Анна Ахматова. Але її поезія переконує усіх у тому, що жінка — створіння тендітне і чутливе, здатна до високих почуттів, і разом із тим розум — її невідмінна риса. Іронічність деяких віршів вражає глибоким проникненням у суть речей. Таким є вірш «Вечером», де предметний світ — не фон, а німий свідок і учасник важливої події: «Ты первый раз одна с любимым». Однак її поезія не стільки поезія захоплення щасливим коханням, скільки нескінченна повість про втрати і розчарування кохання. Але от що дивно — її вірші не сприймаються як безнадійно сумні. В них не тільки історія стосунків двох закоханих, але глибини жіночої душі, для якої кохання — навіть нерозділене — завжди щастя. Чому? Тому що кохати — значить мати живу душу. Без нього не може бути жінки. її лірична героїня — це жінка, яка знає, що таке кохання, надія і муки:

Не любишь, не хочешь смотреть?
О, как ты красив проклятый!
И я не могу взлететь,
А с детства была крылатой.

Уміння передати цілу бурю почуттів кількома словами — чи не найяскравіша риса поезії Ахматової. Кілька слів, часом парадоксальних, — і одразу зрозуміло що на душі:

Сколько просьб у любимой всегда!
У разлюбленной просьб не бывает.

Предметний світ у віршах поетеси ніби насичений тими почуттями, які переживає героїня. Ось відомий вірш «Я научилась просто, мудро жить…» Він сповнений такого пронизливого чекання, що все інше — лише фон для нього. Перші рядки дещо парадоксальні, бо всі інші переконують, що неможливо втриматись на висоті цієї мудрості, коли увесь у полоні почуття. Коли напружене чекання змушує «долго перед вечером бродить, чтоб утолить ненужную тревогу». І тоді увесь світ ніби залучений до коловерті почуттів: і горобина у лозі, і пухнастий кіт, і яскравий вогонь «на башенке озерной лесопильни». I серед усього цього напруженого чекання думка:

 

И если в дверь мою ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.

Сама Ахматова вважала, що не слід надавати перевагу лише її раннім віршам. Проте саме у ранніх віршах видно витонченість почуттів і розуміння світу, які дозволяють зрозуміти щиру й величну душу жінки. І саме з цих віршів починається шлях до літератури прекрасної поетеси Анни Ахматової.

Розмірковуючи над загадкою популярності поезії Анни Ахматової, перш за все думаєш про одну особливість — вміння сказати небагатьма словами про найглибші почуття, про найсокровенніше.

Так в одному з віршів «Молюсь окопному лучу», на перший погляд, лише змалювання гри сонячного промінця «на рукомойнике моем». Про душевний стан майже нічого не сказано, але «серце пополам» — найвиразніше говорить про напругу чекання й переживання ліричної героїні. Усі її втрати пропущені через сприйняття світу. І деталі промовляють краще за слова:
Бензина запах и сирени,
Насторожившийся покой…

А з цим пейзажем сторожке тривожне відчуття втрати:
Он снова тронул мои колени
Почти не дрогнувшей рукой.

З жіночою чутливістю Ахматова сприймає недомовленість, звідси й певна обірваність кінцівок. У відповідь на пронизливе:
«Это все… Ах, нет, я забыла,
Я люблю вас, я вас любила
Еще тогда!»

всього одна репліка — «Да». І ця крапка в кінці така безнадійна й безповоротна, як найгірша втрата. Саме це вражає в ліричних віршах Ахматової — вміння передати тонкий нерв людських стосунків. Інколи вона вдається до іронії, як у вірші «Вечером», де обійми коханого здаються штучними:
Так гладят кошек или птиц,
Так на наездниц смотрят стройных…

Так довго чекати, сподіватися, мріяти про зустріч, щоб відчути відстороненість. І цю втрату поетеса висловлює через іронічне:
«Благослови же небеса —
Ты первый раз одна с любимым».

Анна Ахматова відкриває безмежний світ, у якому немає нічого випадкового, немає чужого. Кожен день, кожна річ — мить такого короткого й прекрасного життя. Вона відкрила безповоротність фраз і біль випадкових рухів. У короткому вірші «Сжала руки под темной вуалью» достовірна і трагічна історія кохання і втрати:

Задыхаясь, я крикнула: «Шутка
Все, что было. Уйдешь я умру».
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: «Не стой на ветру».

За останньою фразою криється так багато, що й не сказати. На перший погляд, піклування про здоров’я героїні, а насправді констатування безповоротного рішення. Це втрата. Вороття немає.

Отже, «поезія втрат» — це те, що робить лірику Ахматової пронизливо щирою. Витонченість сприйняття і уміння передати кількома словами цілий сумбур почуттів — ось особливість поезії ранньої Ахматової.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку