Загрузка...

Поет — бездомний корабель в океані життя (Вірш «П’яний корабель» Артюра Рембо)

Артюр Рембо жив наприкінці ХІХ століття - в епоху значних зрушень у світі, коли на зміну гуманізму ХІХ століття приходить нове покоління - діти технічної, механізованої цивілізації.
Логічному розуму і прагматичному відношенню до дійсності А. Рем-бо протиставляє інше сприйняття світу, засноване на тонких напівсвідомих відчуттях. Завдяки цьому поет глибше проникає у тканину дійсності і здатен захоплюватися красою світу, вільно витати у його просторах. Але це робить його самотнім і вразливим. Почуття своєї самотності, бездомності у нескінченному світі Артюр Рембо передав у своєму вірші "П'яний корабель".


Уже на початку вірша перед нами постає образ корабля, на якому стався страйк - раби перемагають своїх погоничів. Якщо розглядати цей сюжет у символічному річищі, то можно співвіднести його із внутрішнім бунтом особистості проти свого жорстокого "господаря" - розуму. Але подолання розуму призводить до розгнуздання підсвідомих сил людини, знищення волі - так П'яний корабель "несе вниз за течією" до бурхливих вод моря - долі.

Змальований у вірші образ моря нелюдський у своїй грізній красі, але водночас "олюднений" у поетичному тексті Рембо, як і образ п'яного корабля: ліричний герой вірша "втрачає розум" у бурях і "пливе навмання, занурений у час". Численні хвилі океану-часу дарують поету тисячу вражень, але П'яний корабель порожній і хисткий.
Часом морська стихія виявляється людянішою, ніж покинений поетом штучний світ людей, адже у русі океану він знаходить відображення власних почуттів.
Поет уподібнює море прекрасному і безмежному художньому твору: воно подібне до "грізної поеми"; гул океанських валів звучить, як "розв'язка античних трагедій".
Людина, ніби порожній корабель, від самого народження кинута у безмежні простори всесвіту. Щоб побачити красу світу, вона повинна скинути з себе пута буденності. Але, спромігшись на це, вона стає беззахисною, як повітря, і бездомною, як Летючий Голландець. Такою є доля Поета. І Поет - це П'яний корабель, кинений у лоно стихій,- зникає у безмірі широт, у безперервному бігові хвиль і мінливості берегів.
Поет сумує за Європою, своєю давньою батьківщиною, яка здається йому міцним островом спокою у бурхливому морі. Але для П'яного корабля, що втратив свій дім, навіть його батьківщина - "як брудна й мілка калюжа."
"П'яний корабель" - це пісня бездомної, втомленої юності. Поета захоплює краса і розмаїття світу, зміна бурі і штилю, світанків і сутінків, південних рифів і північної криги. Але, втомлений "зоряними архіпелагами", він прагне спокою.
У вірші "П'яний корабель" Рембо передає відчуття людини, яку ніби випадково закинули в життя, позбавили "керма і вітрил". У цьому вірші, як і в інших ліричних творах французького поета, передбачені відчуття людей межі століть і ХХ століття, для яких життя перетворилося на нескінченний біг навмання крізь простір і час. Саме завдяки цьому лірика Рембо справила такий значний вплив на світову літературу ХХ століття.

 

 
Зарубіжна Література