Загрузка...

Рембо — символ світового поетичного авангарду (творчий шлях поета А. Рембо)

Рембо створював вірш, лише протягом трьох років. Доробок поета невеликий: кілька десятків поезій і дві збірки віршів у прозі- «Осяяння» і «Сезон у пеклі». Але те що було ним зроблено, без перебільшення можна вважати революцією в поезії. Рембо був послідовним бунтівником і рішуче відмовлявся від усіх форм цивілізації, яку оголошував втіленням буржуазності. Поет відкидав усе: релігію, мораль, суспільні цінності і прагнув радикального оновлення не тільки поетичної, а й звичайної людської свідомості. Поезія була для нього засобом здійснення цієї революції. Традиційна поезія не могла виконати таку роль, ось чому Рембо намагався створити зовсім нову поетичну універсальну мову, за допомогою якої сподівався вивільнити людський дух. «Я кажу, що треба стати ясновидцем, - казав він про свій духовний експерименту поетові П. Демені. - Поет робить себе ясновидцем тривалим, безмежним і послідовним розладом усіх нечуваних і несказаних речей: прийдуть нові жахаючі трудівники; вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник». Ці принципи наявні й у його поезії, що сповнена образності, надзвичайно сміливих метафор і словосполучень. Рембо одним з перших у тогочасній французькій поезії почав писати верлібром. Після смерті до поета прийшла всесвітня слава. Його ім’я стало символом світового поетичного авангарду.



В блакитні вечори стежками йтиму я; Колотиме стерня, траву почну топтати: Відчує свіжість піль тоді нога моя, Я вітру голову дозволю овівати.

Це один із перших віршів поета - «Відчуття». У ньому виявилися такі наскрізні поетичні теми творчості Рембо, як блукання світом, прагнення необмеженої волі. А у вірші «П’яний корабель» відчувається символічне відображення духовної авантюри поета, який хоче жити за принципами нової свідомості. Цей вірш безпосередньо пов’язаний з теорією і практикою ясновидіння:

За течією Рік байдужним плином гнаний, Я не залежав більш од гурту моряків: Зробили з них мішень крикливі Індіани, Прибивши цвяхами до барвних стояків.

У поезії «Голосівки» помітні інтенсивні шукання Рембо універсальної мови поезії:

А чорне, біле Є, червоне І, зелене У, синє О, - про вас я нині б розповів: А - чорний мух корсет, довкола смітників Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене.

Поезія Рембо незвичайна. Дуже цікаво поет відобразив сприймання голосних звуків.

 

Під впливом Т. де Банвіля, В. Гюго, а особливо Ш. Бодлера, Рембо почав з віршів, що викривали потворність міщанської глушини, та з пантеїстичних віршів. Незабаром в образах та ритміці Рембо проявилися специфічна безпосередність та прямота заперечення, які пізніше стали прикметами нової поезії. Рембо з сарказмом засуджував міщанство («Засідателі»), Другу імперію («Покарання Тартюфа», «Зло»). Події Комуни наклали свій відбиток на сатиричні вірші так званого «Зютистського альбому», на книгу «Крізь пекло». Однак поразка Комуни повернула Рембо до теорії поета-ясновидця, яка проголошувала, що поезія буде попереду життя, проте базувалася на ідеї ясновидіння, що досягалося «доведенням до розпачу всіх почуттів».

Для переходу до модерністської естетики вирішальне значення мала теза Рембо про можливість представляти безформне безформним, що припускала прибирання власного художнього образу. Однак у 1871 році в поезії Рембо розвивалися реалістична образність, психологізм, сатира («Семилітні поети», «Бідні в церкві», «Сестри милосердя»). Перехід до символізму спостерігається у «П’яному кораблі», відчувається символічне відображення духовної авантюри поета, який хоче жити за принципами нової свідомості. Цей вірш безпосередньо пов’язаний з теорією і практикою ясновидіння. Подорож здійснює деякий корабель, що починає свій шлях неспокійним морем та швидко втрачає свій екіпаж і кермо, і врешті-решт готовий піти на дно. Корабель зображується настільки достовірно, адже поет надає йому людських характеристик, що він отримує властивість і відчувати, і говорити. Він є символом втілення «я» поета, стану його душі. У вірші виникає подвійний образ, «корабля-людини», подвійної долі - розбитого корабля і розбитого серця поета

. Поезія «Голосівки» відбиває інтенсивні шукання Рембо універсальної мови поезії. Автор, говорячи про «забарвлення» кожного звуку («А - чорний, Є - білий, І - червоний, У - зелений, О - синій…»), продовжував думку Ш. Бодлера про «відповідність» між звуками та барвами. Сонет «Моя циганерія» - справжній гімн богемі, людині, що виокремилася від суспільства, втекла, залишилась наодинці з небом та зірками. Вона отримала свободу. Свобода бродяги не позбавлена ілюзій. Ми знаємо, що десь недалеко чекають на нього «митники», і саме вони нагадують йому про сувору дійсність. Розуміє це і сам поет, судячи з того іронічного тону, що пронизує цю сценку. Поет живе лише своїми римами та мріями про романи, адже він - Раб Муз. Артюр Рембо зробив видатний внесок у розвиток форм та символів світової поетики, і хоча доробок поета невеликий, творчість поета можна справедливо вважати революцією в поезії.

 
Зарубіжна Література