Загрузка...

Своєрідність творчості Артюра Рембо

Кольори мають своє символічне значення. Символіка кольору, символіка звуків давно привертала увагу вчених різних галузей знання. Цим питанням цікавились філософи, психологи, композитори, художники. Експериментами у царині кольористики позначена творчість Вільяма Тернера, Ежена Делакруа, художниківромантиків. Такі пошуки характерні і для Артюра Рембо. Він творив на межі XIX-XX століть. Артюр Рембо вважається одним із найвідоміших і найскладніших поетів Франції. Безкомпромісне бунтарство, всеосяжне заперечення - характерні риси характеру митця. Артюр Рембо - одна з найтрагічніших постатей в поезії.



Жан-НіколаАртюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в глухому містечку Шарлевіль, в Арденнах (на півночі Франції), за його власними словами, “найбільш ідіотському з усіх провінційних міст”. Батько поета, піхотний офіцер, був людиною непосидючою і легковажною, рідко з’являвся вдома, а в 1860 році покинув сім’ю, в якій, крім Артюра, було ще троє дітей. Мати походила із заможної селянської родини і була, на противагу чоловікові, жінкою владною і вольовою, відданою сім’ї та дітям, але була деспотичною і не сприймала захоплення Артюра поезією.

Рембо ж можна було назвати “шарлевільським вундеркіндом”. У коледжі він виявив надзвичайні здібності та обдарованість, був одним із найкращих учнів. Легко опанував латину і почав складати латинські вірші, хоча перші літературні спроби (вони припадають на 1860 рік) - це проза. Жорж Ізамбар, викладач риторики, опікувався підлітком і заохотив його до написання віршів французькою мовою. На початку 1869 року без відома автора в одному з паризьких журналів опубліковано вірш “Сенсація”, який засвідчив появу нового талановитого поета. В. Гюго, оцінивши його талант, назвав Рембо “дитям Шекспіра”.

Однак мати не раділа творчим здобуткам сина, у сім’ї панувала гнітюча атмосфера. Артюр, ще тоді підліток, почав бунтувати проти материнського деспотизму. ІДей протест вилився у форму систематичних втеч із дому. Перший раз він утік у серпні 1870 року, дістався до Парижа, де його затримала поліція і відправила додому.

Десь через півтора місяця він утікає до Бельгії, кодон з якою пролягав неподалік від Шарлевіля. Звідки його теж повертає поліція вже на вимогу матері. Однак у лютому 1871 року він знову тікає до Парижа, та, не знайшовши там притулку, сам повертається додому пішки, через країну, окуповану прусськими військами (йшла франкопрусська війна 1870-1871 рр.).

У серпні 1871го Рембо надіслав свої поезії Полю Верлену, в якого вони викликали захоплення, і він запросив юного поета до Парижа і поселив у своїй квартирі. За словами Верлена, “любив так само сильно, як і ненавидів”. Саме тому стосунки між двома письменниками були нерівними, з частими сварками, а то й бійками. Дійшло до того, що у липні 1873 року в брюссельській таверні Верлен пострілом поранив Рембо, за що на два роки потрапив до в язниці.) Після сварки поет перебуває наче в лихоманці. Як наслідок нервового стану - відмова від поезії, алкоголь, наркотики, бурхливе життя, блукання в різних країнах. Він знов тікає, тікає від Європи, і врештірешт, від цивілізації, їде у тропічні нетрі Східної Африки і повертається на батьківщину смертельно хворий тільки для того, щоб померти 10 листопада 1891 р. в марсельському портовому шпиталі: “У віці 37 років помер негоціант Рембо”.

Творче життя Артюра Рембо було швидкоплинним. “Геній Рембо, стрімкий та суперечли

вий, як комета, промайнув на обрії символізму, залишивши за собою зоряний слід, до кінця ще не розгаданий. Але йти по зорях до Рембо - нелегке завдання для душі…” - так говорив про поета О. Мандельштам. За чотири роки в літературі Рембо пережив знаменну творчу еволюцію, стрімку і динамічну, але чітко виокремлюються три етапи.

 

і етап - поезії до 1871 року. Це етап становлення поета, розкриття його незвичайного обдаровання й своєрідності. В 1870 році був написаний вірш “Моя циганерія”.

Цей вірш має й інші варіанти назви в перекладі: “Богема”, “Моє бродяжництво”.

Богема (з французької - циганщина). Французький письменник Анрі Мюрже так назвав студентів Латинського кварталу. З тих пір богемою називають будьяку інтелігентну бідноту, яка артистично весело переносить злигодні й навіть з презирством ставиться до земних благ. Ленник - васал, який одержав у володіння лен і виконує певні обов’язки стосовно до свого володаря. Лен - спадкове земельне володіння в епоху феодалізму. Негоціант - комерсант. Квінтесенція - у одному із значень - сутність чогонебудь; найголовніше. Синопсія - асоціації між зоровими і слуховими враженнями.

Артюр Рембо був розчарований життям, але він прагнув знайти сенс буття через поезію, шукав нові її межі та можливості. Якби він не відкрив цю теорію, то кинув би писати. Поет прагнув знайти слово, доступне всім почуттям, критично осмислював теорію ясновидіння в поезії. Він вірив, що прийде час такої мови, яка вбере в себе все: запахи, звуки, кольори. Вона поєднає думку з думкою і примусить її рухатись. Метою поезії є досягнення стану повного розладу всіх почуттів, що межує із галюцинаціями. Стан ясновидіння нагадує нестяму, коли устами поета промовляє ніби якесь божество. У Рембо цим божеством є підсвідомість і інтуїція. В нього виникають видива, видіння, коли він досягає невідомого і, нехай втративши глузд, він перестане розуміти ці видіння - він їх бачив).

Колір і звук мають глибокий зв’язок. Асоціаціями між зоровими і слуховими враженнями називають синопсією. Фізична шкала кольорів принципово не відрізняється від шкали звуків, тобто висоту тону і кольори можна пов’язати з лінійною шкалою частот. Зв’язок кольору і звуку простежує Рембо у вірші “Голосівки”.

Цикл “Осяяння” - вірші у прозі, ритмізована проза. За життя поет опублікував лише кілька поезій та випустив книгу віршів у прозі “Сезон у пеклі” (1873), яка була написана під час жахливої душевної кризи після розриву з Верленом. Це крик душі, зневіра у житті, зойк людини, яка вже не розраховує на чиюсь допомогу і все ж кличе у всесвіті когось невідомого: “Приходьте всі, навіть маленькі діти, щоб я зміг втішити вас, роздати вам своє серце, прекрасне серце! Прийдіть, бідаки, робітники! Я не хочу молитов, вистачить мені вашої довіри, вона дасть мені щастя”. Рембо підійшов у свято експерименту зі словом до грані - порожнеча - це - кінець … внутрішнє спустошення…

 
Зарубіжна Література