Зображення боротьби у поемі Джорджа Байрона “Паломництво Чайльд-Гарольда”

Романтична поема «Паломництво Чайльд-Гарольда» — один з найкращих здобутків лірико-романтичного напряму в літературі. У основі поеми лежить ліричний щоденник самого поета. Образ героя, якого Байрон спочатку хотів назвати Бюрюном (середньовічна форма прізвища Байронів), відбивав майже незамасковані автобіографічні риси.
Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування в навколишньому, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з усім існуючим непримиренний, але він не втручається в хід подій, усвідомлює себе жертвою долі. У песимізмі та розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після поразки французької революції 1789—1794 pp. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією. Значною мірою воно було наслідком втрати віри у можливість перемоги царства розуму, про яке писали і яке провіщали просвітники.


З розвитком поеми ідейний акцент перемішується з образу Гарольда на зображення народів Південно-Західної Європи.

Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні строфи про вторгнення до Іспанії військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлість іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.

З розвитком поеми ідея свободи стає провідною. З’являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають поемі нової інтонації — надії і бадьорості. Навіть велична краса природи протистоїть потворності й убозтву сучасного суспільного життя. Поет пише:

О, господи, какой здесь рай кругом!
Как небо одарило край счастливый!..
Лишь человек рукою нечестивой
Рад портить все…

Джордж Гордон Байрон був романтиком і в творчості, і в своєму житті. Його рід був дуже давнім, що мав у родоводі ще англійських і шотландських королів, але англійська буржуазна революція XVII століття призвела до занепаду роду. Все це сформувало особистість поета і теми його творчості.

Поему «Паломництво Чайльд Гарольда» написано у вигляді щоденника, який пишуть дві особи: сам автор і його герой. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає.
Прагнення пізнати людей, незадоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості та сили — ось цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону. Розчарування і смуток Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, на відміну від його попередників у літературі. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні суперечності, які були характерною рисою сучасності.

 

Байрон ставить питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над суперечностями і загадковістю історичного процесу, відчуває глибоке незадоволення собою і розмірковує над значенням своєї творчості. Герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага до життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. Позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.

Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки людини, який дістав назву «байронізм». Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і відбив основні проблеми свого часу. Такий герой не знає ні причин «світової скорботи», ні засобів її позбутися. І він лишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.

Джордж Гордон Байрон був романтиком як у творчостi, так i в своєму життi. Байрон був красивим, але кульгавим вiд народження. Його рiд був дуже давнiм, мав родиннi зв’язки ще з англiйськими i шотландськими королями, але маєток i титул Байрони отримали лише в XVI столiттi, а в XVII столiттi англiйська буржуазна революцiя призвела рiд до занепаду. Все це сформувало особистiсть поета i теми його творчостi.

Байрону дорiкали, що його вiршi схожi на багато iнших, коли з’явилася його перша збiрка поезiй. Але смiливий, гордий i щирий Байрон дав гiдну вiдповiдь критикам. Такими ж рисами характеру надiлений i його герой у поемi “Паломництво Чайльд Гарольда”.
Поема має вигляд щоденника, який пишуть двi особи: сам автор i його герой. Герой поеми пiсля перших рядкiв автобiографiчного характеру стає лише iм’ям, його витiсняє автор, дистанцiя мiж ними майже зникає. Прагнення пiзнати людей, незадоволенiсть дiйснiстю, намагання випробувати свої духовнi можливостi i сили - такi цiлi паломництва Чайльд Гарольда, якi були близькими i самому Байрону.

Розчарування i смуток Гарольда не залежать вiд його скривдженого самолюбства, сiмейних конфлiктiв, нещасного кохання та iнших особистих мотивiв, якi вiдiграють значну роль у його попередникiв у лiтературi. Герой Байрона не розпочинає боротьбу iз суспiльством, але його бездiяльнiсть i споглядання - це не позицiя пасивностi. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу - його незавершенiсть, герой покликаний вiдобразити момент пробудження самосвiдомостi людини нового часу, яка починає вiдчувати на собi й у свiтi, що її оточує, наслiдки iсторичних змiн i усвiдомлювати трагiчнi протирiччя, якi були характерною рисою сучасностi.

Байрон ставить питання про причини суспiльних вад, нацiонально го занепаду, замислюється над протирiччями i загадковiстю iсторично го процесу, але виражає глибоке незадоволення собою i розмiрковує над значенням своєї творчостi.

Герой Байрона вiдчуває “Свiтову скорботу”, тому що жага життя, могутнi сили, прихованi в людинi, не мають плiдного використання. Гарольд палко i щиро сприймає реальнiсть, але саме вона гнiтить його. I вiн постає проти всього свiту, вiдстоюючи право на внутрiшню iндивi-дуальну свободу, насамперед свободу почуттiв. Таким настроєм пройнятий вiрш “Душа моя похмура”. Вiдчуття “Свiтової скорботи” - головний мотив вiрша. Лiричний герой звертається до спiвця з дивним проханням: заспiвати таку пiсню, щоб душа розридалась. “Я хочу слiз!” стає своєрiдним референом, в якому звучить виклик. I тiльки кiнцiвка вiрша пояснює, чому виникає таке дивне прохання. “Я хочу слiз, бо серце розривається вiд страждання”. Лiричний герой мислить так: вiдiйти вiд життєвих страждань вiн не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.

Такий романтичний герой був близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали рiзними мовами, i навiть виник тип поведiнки людини, який дiстав назву “байронiзм”.

Лiричний герой Байрона виник за певних iсторичних умов i вiддзеркалив основнi проблеми того часу, пробудження в людинi вiдчуття своєї неповторностi, свого права на власнi думки i почуття. Такий герой не знає нi причин “свiтової скорботи”, нi як її позбутися. I вiн залишає за собою право не ховатися вiд неї, а вистраждати її.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.