Загрузка...

Бертольт Брехт (1898-1956)

Видатний німецький драматург, засновник і теоретик «епічного театру» Бертольд Брехт народився 10 листопада в місті Аугсбурзі (Німеччина) у родині директора паперової фабрики. Після закінчення реальної гімназії вступає до Мюнхенського університету, де вивчає літературу, філософію та медицину. Ось як він згадує своє дитинство і юнацькі роки: «У народній школі я пронудьгував чотири роки. Під час моєї дев’ятирічної консервації в одній з аугсбурзьких реальних гімназій мені не пощастило хоча б якось просвітити моїх учителів. Вони весь час говорили про мою схильність до неробства й незалежності. В університеті я слухав курс медицини і навчився грати на гітарі… Під час революції я працював медиком у лазареті. Потім написав кілька п’єс і навесні нинішнього року через недоїдання потрапив у лікарню… Після двадцяти чотирьох років перебування на світі Божому я дещо охлянув». Популярність до нього приходить рано. У двадцятирічному віці він, акомпануючи на гітарі, виконував свою «Баладу про мертвого солдата». Але поетичної творчості було замало для надто енергійного юнака, і у 20-ті роки Бертольд Брехт звертається до театрального мистецтва. У 24-літньому віці приходить справжній успіх – його п’єса «Барабани вночі» була відзначена Клейстівською премією.



Потім молодий драматург почав працювати в Німецькому театрі Макса Рейнгардта в Берліні. Саме в ці роки у своїх визначальних рисах склалася естетика Брехта, його новаторський погляд на завдання драматургії і театру. Свої погляди на мистецтво він виклав в окремих статтях і виступах, пізніше об’єднаних у збірник «Проти театральної рутини» і «На шляху до сучасного театру».

Бертольд Брехт назвав свою естетику і драматургію «епічним», «неарістотелівським» театром. Він виступив проти арістотелівсько-го вчення про катарсис (катарсис – надзвичайна, вища емоційна напруженість), бо очищення почуттів у катарсисі, на його думку, вело до примирення з трагедією, а він будь-що намагався розвіяти легенди про красу страждання і терпіння. Заперечення катарсису багатьма діячами мистецтва XX століття було випереджено Ніцше, який стверджував, що насолоду від трагедії треба шукати «в суто естетичній сфері» і не пов’язувати цю насолоду з переживанням почуттів «жалю, страху, морального піднесення». Він називав катарсис «патологічним розрядженням». Ідея катарсису, породжена античною драмою, була тісно пов’язана з концепцією фатальної приреченості людської долі. Саме тому Брехт називав арістотелівський театр фаталістичним.

 

Молодий драматург також повертається до традицій, які були віддані забуттю в театрі кінця XIX – початку XX століття, – до хорового мистецтва, ліричних відступів, характерних для поем, тощо. Брехт вважав, що правдиве зображення дійсності не обмежується тільки відтворенням соціальних обставин життя, що існують загальнолюдські категорії, які не можна пояснити умовами середовища, їхнє зображення, на його думку, можливе лише у формі міфу, символу, у жанрі притч чи п’єс-парабол. (Сутність принципу параболи полягає в тому, що в художньому творі оповідь може віддалятися від сучасного азторові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертатися до залишеної теми і давати їй філософсько-етичну оцінку.) Брехт приходить до застосування «прийому очу-ження» як найважливішого принципу філософського пізнання світу, найважливішої умови реалістичної творчості. У цей період ним були створені такі п’єси: «Ваал», «Барабани вночі», «Життя Едуарда II Англійського», «У джунглях міст», «Що той солдат, що цей». У 1928 році драматург одружився з видатною німецькою акторкою Оленою Вайгель, яка згодом стала виконавицею основних жіночих ролей у брехтівському репертуарі. Того ж року була написана і поставлена в Берлінському театрі п’єса «Копійчана опера», що принесла тріумфальний успіх автору на сценах усього світу.

У 1933 р. Брехт емігрував із фашистської Німеччини і протягом ротирнадцяти років жив то в Австрії, то у Швейцарії, то у Франції, Дмпії, Фінляндії, а з 1941 року – в США. Там було надруковано |ого найвидатніший прозовий твір – «Копійчаний роман».

В еміграції, у боротьбі проти фашизму розквітла драматургічна Творчість Брехта. Вона була винятково багатою за змістом і різноманітною за формою. Серед найвідоміших п’єс, написаних в еміграції, – «Матінка Кураж і її діти». В умовах 30-х років цей твір звучнії як протест проти демагогічної пропаганди війни фашистами й пдресувався тій частині німецького населення, яка перебувала під ннливом цієї демагогії. Війна зображена в п’єсі як стихія, що органічно ворожа людському існуванню. Характери героїв у «Матінці Кураж» змальовані у всій їхній складності й суперечливості. Особливо привертає увагу образ Анни Фірлінг, прозваною матінкою Кураж, адже вона – породження меркантильного, жорстокого і цинічного духу війни. Залежно від мінливості долі ця жінка підносить над своїм фургоном то лютеранський, то католицький прапор, а на пійну іде, сподіваючись отримати чималі бариші. В образі Катрін драматург зобразив антипода матінки Кураж. Ні погрози, ні обіцянки, ні смерть не змусили дівчину відмовитися від рішення, продиктованого бажанням допомогти людям. Балакучій Кураж протистоїть німа Катрин, безмовний подвиг дочки наче перекреслює усі піднесені міркування її матері. Драматургові дорікали аа те, що мати не прокляла війну, однак автор відповідав, що йому важливо було, аби глядачі виявилися прозорливішими за героїню і зрозуміли просту і страшну істину: «Війною думаєш прожити – за це ти змушений платити». Платою на війні стає людське життя. Хроніку Тридцятилітньої війни, драму «Матінка Кураж та її діти» Брехт закінчував саме тоді, коли фашисти вторглися в Польщу.

Навесні 1941 року драматург з родиною приїхав до Москви, потім вони вирушили до Владивостока, звідки пароплавом – у США. І тільки в 1948 році йому пощастило знову повернутися на батьківщину і здійснити свою мрію про новаторський драматичний театр. Він активно включився у справу відродження демократичної німецької культури. Натхненна праця та художні пошуки митця набули широкого міжнародного визнання, і у травні 1955 року Брехт знову приїжджає до Москви для одержання присудженої йому Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами». Помер Бертольт Брехт 14 серпня 1956 року.

 
Зарубіжна Література