Школьник Украины

Творчість Гі де Мопассана (1850-1893), зокрема його новелістика справедливо вважається одним з кращих її виявів не тільки у французькій, а й світовій літературі. У новелах Мопассана вражає не лише глибокий психологізм і реалістична вмотивованість характерів, а й їхня соціальна обумовленість. Серед найгуманніших його новел(щодо змісту) і наймастерніших з художнього боку можна назвати, наприклад, славетну «Пампушку», де показано патріотичні настрої під час франко-пруської війни 1870-1871 років притаманні саме представникам французького народу, навіть з «найнижчих» з усіх точок зору його прошарків (дівчина на призвісько Пампушка - повія), а от предстаники «вищих» його верств виявляються до ворогів - пруссаків набагато більш«побажливими».

Яскраві позитивні образи знаходить Мопассан і серед представників трудових верств французького супільства: ремісників, солдатів, матросів.

У цьому відношенні дуже показовим є оповідання «Симонів батько», у якому простий сільський коваль виявляється людиною напрочуд душевною, позбавленою соціальних забобонів, і рішуче стає на захист маленького хлопчика-школяра, хлопчика-безбатченка, з якого усі в зв’язку з цим знущаються. Коваль оголошує, що саме він є батьком Симона і не дозволить знущатися з цієї дитини, причому робить це раніше, ніж вирішує одружитися з матір’ю Симона.

 

 

Обидва згадані оповідання Мопассана побудовані нібито на парадоксі, оскільки ніхто не чекає від його «простих» героїв такої духовної глибини, такої високої моральності, але насправді все це глибоко психологічно вмотивоване, тому що і Пампушка, і «Симонів батько» належать до простого народу, а сердечність і моральність як така і притаманна саме представникам народних верств суспільства. Таким чином, змальовані Мопассаном характери - не виняткові, а типові.

Визначити художній стиль Мопассана як художника слова - нелегко, оскільки його твори (це стосується і «великої», і «малої» його прози (написані дещо по-різному, залежно від того, що в них переважає тематично: чи викривальні моменти, як, скажімо, у відомому його романі «Любий друг» (де образ пройдисвіта Жоржа Дюруа - нікчеми й циніка стає «образом вічним» у його сконцентровано негативному розумінні), як у його страшному оповіданні «Мати потвор - про людей-виродків, що зробили фізіологічне «вироблення» дітей - потвор жахливим бізнесом, чи, навпаки, де домінує настрій сумно-ліричний, як-от у романі «Життя» - показі нещасливої долі дівчини з добропорядної родини, навіки зв’язаної «подружнім життям» з цинічним і розпусним чоловіком.

Сила Мопассана-художника полягає у дивовижному поєднанні різних ліній розвитку французької і взагалі західноєвропейської літератури другої половини XIX ст. - від реалістично-психологічної, часом навіть відверто натуралістичної й хворобливої деталі - до уза-гальнено-символічної й романтично-піднесеної.