Жанр балади у творчості Генріха Гейне

З останньої третини XVIII століття — з часів Ґете і Шиллера — в Німеччині набула розквіту романсова і баладна поезія. Але у творчості романтиків балада певною мірою втрачає свій демократичний зміст і зв'язок з актуальними питаннями сучасності. Ґейне відновив цю традицію.

Вже для ранньої балади «Гренадери» він запозичив сюжет із живої сучасності, що було на той час незвичним. Від імені двох солдатів розбитої наполеонівської армії, які мріють про повернення імператора, Ґейне висловив своє незадоволення існуючим ладом.

 

 

Балада набула політичного звучання. В інших творах цього жанру Ґейне використовував історичні сюжети, античні оповіді й легенди, переосмислюючи їх з точки зору сучасності. Протягом усієї творчості Ґейне цікавився народною піснею, легендою, казкою. В образах велетнів і гномів, русалок і ельфів продовжують жити язичницькі традиції. Язичництво, в розумінні Ґейне, означало повнокровне прийняття життя, прагнення людей до земного щастя. Поет стверджує право людини бути щасливою на цьому світі. Це право яскраво втілено у баладі «Лицар Олаф», де герой приймає смерть, здобувши кохання дочки короля.

Це право стверджується і в баладі «Фрау Метта». Язичництво і християнство зіткнулися і в поемі «Тангейзер» — вільному переспіві старої німецької балади. У цьому творі Ґейне модернізує первинний сюжет, перетворюючи поему на політичну сатиру сучасної Німеччини. Поет оспівує прийдешній дух свободи Німеччини.

Тому вірші його сповнені земної краси, свіжості та сподівання оновлення:
Дні мої і навіть ночі
Нині повні неспокою —
Це весна в мої приходить
В сни зеленою луною.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.