Загрузка...

Гейне – «Людвіг Берне»

Найповніше й найчіткіше концепція «нового еллінства» висловлена Гейне в книзі «Людвіг Берне» (1840), яка є памфлетом на письменника-публіциста й громадсько-політичного діяча, лідера німецької радикальної демократії 30-х років. Передаючи історію свого зближення з Берне, а потім розриву та ворожнечі з ним, Гейне особливу увагу приділив світоглядним моментам, прагнучи показати, що їхній розрив викликаний не якоюсь сваркою, а глибокими світоглядними розбіжностями. Так з’являються в цьому блискуче написаному, хоч і значною мірою несправедливому й злому творі два стилізовані образи: самого Гейне, «елліна», і його антипода, «назареяна» Берне, носіїв «сенсуалістичного» й «спіритуалістичного» світоглядів. До слова, ця антитеза світоглядних систем проходить через всю пізню творчість Гейне, а своє розгорнуте поетичне втілення вона знайшла в його передсмертній поезії «Снилось мені літньої ночі».



Малюючи досить умовний образ Берне «назареяна», Гейне наголошує на таких його рисах, як доктринерська вузькість світогляду, нахил до однозначного й прямолінійного мислення, а також до фанатизму, з яким той проповідував ідеї зрівняльної демократії. Але особливо неприйнятним, твердить автор памфлету, виявився для нього політиканський утилітарний підхід Берне до філософії й мистецтва, те, що в Гегелі він вбачав передусім «неримо-ваного холопа», а в Гете - «холопа римованого», в обох же разом - тільки перешкоду на шляху до демократичної Німеччини. «Вже тоді у Франкфурті, - наголошується в творі, - ми сходилися лише в сфері політики, але

зовсім не в сферах філософії, мистецтва й природи, цілком для нього недоступних».

Книга Гейне про Берне викликала в Німеччині справжню бурю, всенімецький скандал. Найзавзятіше нападали на її автора з боку ліберальної і радикальної інтелігенції, звинувачуючи його не тільки в непорядності, в тому, що він атакував мертвого суперника (Берне пішов із життя в 1837 p.), а й у зраді ідеалів свободи й демократії. Відголоси цієї бурі, полеміка Гейне з його опонентами звучать в поемі «Атта Троль», створеній восени 1841 р. «Я написав маленький гумористичний епос, який викличе великий галас… Поміж нами, це найзначніше з усього, що я написав у віршах: безліч натяків на сучасні відносини, зухвалий гумор… Словом, я мав на меті дати щось цілком оригінальне, викликати галас, який перекриє все, що було в минулому. Герой мого маленького епосу - ведмідь, єдиний серед сучасних героїв, ког.о я вважаю гідним оспівування. «Божевільний сон літньої ночі», - так характеризував поет цей свій твір у листі до Г. Лаубе.

 

Знайомлячись із твором, зразу впадає у вічі незначу-щість і випадковість його сюжету. Головний герой тут справді ведмідь Атта Троль, який разом зі своєю дружиною чорною Муммою танцював на площі піренейського курортного містечка. Одного разу йому пощастило розірвати ланцюг і втекти в гори, де він лежить у своїй бер-лозі, проповідує рівність усіх істот і наставляє дітей у «класовій етиці», в ненависті до людей-аристократів. Поет з якимсь Ласкаро йде на полювання в гори, вони вбивають Атта Троля й приносять його тушу. Справді, весь зміст і сенс цього незвичайного твору - в «безлічі натяків на сучасні відносини», події і людей, у різких випадах та іронічному обігруванні реальностей тогочасного політичного, ідейного й літературного життя.

В образі Атта Троля примхливо поєднуються риси «бернеанця», радикала-демократа й соціаліста, який проповідує абсолютну’рівність, коли «…осел в нас // Вищим буде урядовцем, // Лев при тому часом мусить // До млина мішки возити», і риси націоналіста-тевтомана, який мріє про відновлення старонімецької простоти життя й чистоти звичаїв і ненавидить все іноземне, особливо французьке. Слід зауважити, що подальша історія Німеччини підтвердила можливість такого симбіозу в феномені націонал-соціалізму. Але цим діапазон «арабесок» і «натяків» поеми не вичерпується, в них охоплюються й інші явища та події життя тогочасної Німеччини. Зокрема, дісталося в поемі «швабам», поетам «швабської школи», співцям ідилічної патріархальності й душевної простоти, безнадійно далеким від сучасності.

Поема «Атта Троль» цікава й тим, що в ній Гейне виступає на захист поезії від політики, від намагань різних партій підпорядкувати її своїм інтересам та цілям, що посилилися в умовах революційного піднесення передбе-резневого періоду. Як він писав згодом у передмові до третього видання поеми (1856), «тоді процвітала так звана політична поезія… Музи дістали сувору вказівку віднині не тинятися без діла, а служити батьківщині, - приміром, маркитантками свободи або ж прачками християнсько-німецького національного духу… Тоді, як ніколи, треба було обстоювати невід’ємні права духу, надто поезії». Пафосом, цього «обстоювання прав духу» й пройнята вся поема, його втіленням є навіть композиція, не кажучи про стиль. Написана вона в підкреслено вільній манері, як «остання вільна пісня романтизму»:
Літня мрія! фантастичний,
Без мети мій спів, так само,
Як життя усе й кохання,
Як творець і всі створіння!
Не цнотливая він шкапа,
Не робочий кінь міщанський
І не огир він партійний,
Що в нестямі рже й басує!
Переклад Лесі Українки

А в заключному, двадцять сьомому, розділі поет характеризує свій твір майже в експресіоністичному стилі: «Безум в машкарі мудрія! // Мудрість, що у безум впала! // Стогін смерті, що зненацька // Перетворюється в регіт!» Поему Гейне давно вже зіставляють з комедіями АрістофаНа, в яких теж примхливо поєднуються реальність і фантастика, серйозність і сміх, що легко переходить у викриття й знущання, «глибина безсоромності й політ мислі», як визначив Г. Брандес головну схожість між давньогрецьким комедіографом і німецьким поетом.

 
Зарубіжна Література