«Любов! Блаженство! Серце! Бог!» (Тема кохання в трагедії Ґете «Фауст»)

Жодного великого митця не оминуло його кохання. Та й хіба тільки митця? Людині взагалі властиво любити. А кохання - це вінець любові. Просто кохання простої людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож при-родньо, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості.
А оскільки трагедія "Фауст" створювалася протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріка Бріон - і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина.


Отже, історія з Маргаритою у трагедії "Фауст" - це сповідь юності. Усе своє життя Ґете вважав, що "Вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї". На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумління щодо виходу з вічного замкненого кола:
Я рвуся від жаги до насолоди,
і в насолоді я жаги жадаю.

 

Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона - символ молодості і краси, простоти і невинності, чутливості і ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження, і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, йому властива психологічна витонченість і жертовність.
Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита була в його житті лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може.
Ґете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє. Але образ її цільний у своїй самовідданості і невинності. Навіть небо змилостивилося над нею.
Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску цю побачила вона
Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання.
Це кохання земне.
Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилася для Фауста недосяжною, як сама краса.
Його страждання за Геленою інші - він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: "Хто взнав її - без неї жить не може!" - проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріона - сина Фауста і Гелени - стає феєричним видінням, схожим на сон.
А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись - щаслива.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.